ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 17/239
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів:
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні „З”
касаційну скаргу
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 29.10.2003
у справі № 17/239
господарського суду Запорізької області
за позовом Акціонерного комерційного банку „Р”
до Відкритого акціонерного товариства
„З”
про звернення стягнення на заставлене майно
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 24.02.2004.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.11.2003
р. задоволено позов Акціонерного комерційного банку “Р” м.
Запоріжжя, щодо звернення стягнення на заставлене майно
Відкритого акціонерного товариства “З” м. Запоріжжя в сумі
3 000 000 доларів США.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
29.10.2003 р. рішення залишено без змін.
ВАТ “З” з рішенням господарського суду Запорізької області та
постановою Запорізького апеляційного господарського суду не
згодне та просить його скасувати, справу повернути на новий
розгляд, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної
інстанції порушені норми діючого законодавства.
Позивач з доводами відповідача не погоджується, оскаржувані
рішення та постанову вважає законними та обґрунтованими.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін
суд встановив наступне.
Між АКБ “Р” м. Запоріжжя та ВАТ “З” м. Запоріжжя було укладено
Договір про надання кредитної лінії № 19/1-022/2002 від
12.04.2003 р., а також додаткові угоди до цього.договору від
15.08.2002 р., від 22.08.2002 р., від 26.12.2002 р. Згідно з
Договором № 19/1-022/2002, а також на підставі кредитної заявки
ВАТ “З” (позичальника) Банк надав останньому кредит в сумі
3 000 000 доларів США, що підтверджується випискою з позичкового
рахунку ОДБ 20620001300693 від 27.12.2002 р.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.6.1 та 1.4 договору № 19/1-022/2002
Позичальник зобов’язаний прийняти, використати належним чином та
повернути Банку кредитні кошти в повному обсязі, а також
сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, та на
умовах, визначених у Договорі № 19/1-022/2002.
Для забезпечення повного і своєчасного виконання Позичальником
зобов’язань за Договором № 19/1-022/2002, сторони уклали
договір застави обладнання № PL/2002-56 від 12.04.2002 р. та
додаткову угоду до нього від 19.04.2002 р.
Позивач вважає, що ВАТ “З” не виконав своїх зобов’язань по
своєчасному поверненню кредиту, що спричинило подачу позовної
зави АКБ “Р” до господарського суду Запорізької області.
Ухвалою від 09.07.2003 р. по справі № 17/239 господарським
судом Запорізької області порушено провадження по справі
№ 17/239, розгляд справи призначено на 13.08.2003 р.
Відповідачем 12.08.2003 р. було подано до суду клопотання про
відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю присутності
представника відповідача у судовому засідання через перебування
його у відрядженні.
Відповідач, вважаючи, що при прийнятті рішення судом першої
інстанції від 13.08.2003 р. у справі № 17/239 були порушені його
охоронювані законом права і інтереси, подав апеляційну скаргу до
Запорізького апеляційного господарського суду. Ухвалою
апеляційного суду від 17.09.2003 р. справа була прийнята до
розгляду.
Представники позивача та відповідача були присутні в судовому
засіданні апеляційної інстанції та мали змогу надати суду
необхідні пояснення та заперечення.
До початку розгляду справи № 17/239 по суті, 21.10.2003 р.
відповідачем було заявлено клопотання про зупинення провадження
у справі № 17/239 до закінчення розгляду господарським судом
Запорізької області пов’язаної з нею іншої справи про визнання
недійсним договору застави обладнання № PL/2002-56 від
12.04.2002 р. (Справа N 17/384 д).
Незважаючи на обов’язок господарського суду встановлювати
відповідність договору вимогам діючого законодавства, судом
першої інстанції не було надано оцінки спірних кредитного
договору та договору застави та його відповідності діючим
нормативним актам. А саме: не перевірено повноваження
заступника директора з фінансів щодо підписання подібних
договорів, необхідність згоди акціонерів на одержання кредиту у
спірному розмірі коштів, а також можливості застави обладнання
підприємства.
Зазначені питання неможливо з’ясувати, без дослідження первинних
документів створення відповідача та його статуту, які відсутні в
матеріалах справи.
Не досліджено також питання щодо віднесення заставленого майна
до основних засобів виробництва.
З наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити
факт надання та розмір кредитних коштів, а також час їх надання,
що є необхідним для встановлення строку повернення кредитної
суми, оскільки згідно договору про надання кредитної лінії
№ 19/1-022/2002 від 12.04.2002 та договору застави обладнання №
PL/2002-56, сума кожного траншу, наданого в межах кредитної
лінії має бути повернута в строк не пізніше 120 календарних днів
з дня надання такого траншу.
Судами попередніх інстанцій взагалі не перевірявся факт
наявності грошових коштів необхідних для погашення кредитних
зобов’язань у відповідача, а відразу було звернуто стягнення на
заставлене майно, що не відповідає змісту ст. 181 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, яка передбачає можливість одержати задоволення з
вартості заставленого майна лише у разі неможливості одержати
виконання зобов’язань боржника у грошовому виразі.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було надано будь-якої
оцінки наявній в матеріалах справи копії витягу наданого
реєстратором про внесення запису до Державного реєстру застав
рухомого майна виробничих запасів згідно договору застави
товарів в обороті № PL/2002-055 від 12.04.2002, який взагалі
вўдсутнўй в матеріалах справи.
Відповідно до п. 2.3.11 договору про надання кредитної лінії
№ 19/1-022/2002 від 12.04.2002 у заставу банку передавалися
права вимоги по тих контрактах по яких заплановані відвантаження
складають не менше 1 000 000 дол. США на місяць, з чого
випливає, що на виконання спірних кредитних обов’язків було
передбачено подвійне забезпечення зобов’язань.
Крім того, суду апеляційної інстанції, слід було надати оцінку
факту, що господарським судом Запорізької області ухвалою від
09.10.2003 порушено провадження у справі № 17/384д про визнання
недійсним договору застави та обладнання та розглянути
можливість зупинення провадження у справі, у відповідності зі
ст. 79 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що за даних обставин має суттєве значення. оскільки
в разі передачі заставленого майна позивачу та його можливу
реалізацію останнім, зробить неможливим його повернення
відповідачу у разі визнання недійсним спірного договору застави,
що буде мати вкрай негативні наслідки для відповідача, як
підприємства, яке займається виробничою діяльністю особливо,
якщо судом буде встановлено, що заставлене обладнання
відноситься до основних засобів виробництва.
Слід також зазначити, що в порушення п. 3 ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом першої
інстанції не було розглянуто наявне в матеріалах справи
клопотання відповідача від 12.08.2003 та не відображено в
рішенні будь-яких доводів за якими господарський суд відхилив
зазначене клопотання.
Таким чином, рішення та постанова судів першої та апеляційної
інстанцій не відповідають фактичним матеріалам справи,
суперечать діючому законодавству та прийняті по недослідженим
обставинам справи, у зв’язку з чим неможливо надати їм правильну
юридичну оцінку. у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ „З” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
03.08.2003 р. та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 29.10.2003 р. у справі № 17/239
скасувати.
3. Справу № 17/239 передати на новий розгляд до господарського
суду Запорізької області.