ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 03/369-03
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів: Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
За участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
розглянув касаційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова
на постанову від 11.11.2003
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № 03/369-03
за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова
до 1.МП ЗАТ “Автохаус-Харків”
2.ТОВ “Підприємство” Лютня”
про визнання угоди недійсною
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2003
у справі № 03/369-03 (суддя Подобайло З.Г.) в задоволенні
позовних вимог відмовлено, у відношенні другого відповідача
провадження припинено.
Рішення мотивовано тим, що згідно змісту статті 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, недійсною визнається угода, яка
суперечить інтересам Держави та суспільства, отже намір на
укладання такої угоди повинен мати місце на момент її укладання.
На думку суду позивач не довів обґрунтованість своїх вимог у
відповідності з положеннями ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у
складі Гол. – І.С.Карбаня, суддів: А.Ф.Твердохліба, О.В. Шевель,
здійснюючи перевірку в зв’язку зі скаргою позивача, постановою
від 11.11.2003 рішення у справі залишив без змін, а апеляційну
скаргу-без задоволення з тих же підстав.
Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в зв’язку з
чим звернувся з касаційною скаргою, в якій просить названі
судові акти у справі скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що за його переконанням
судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані
положення чинного матеріального законодавства, Зокрема скаржник
зазначає, що ТОВ “Підприємство” ( 2114-12 ) (2114-12)
Лютня” в порушення
вимог чинного законодавства при реалізації товарів (робіт,
послуг) виписувало податкові накладні з виділенням ПДВ за
ставкою 20% і не сплачувало його до Державного бюджету України.
При цьому суму сплаченого податку відповідач-1 відносив до
податкового кредиту та отримував компенсацію з бюджету, що
протирічить положенням статей 7, 9 Закону України “Про ПДВ”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.1997
Колегія суддів перевірила матеріали справи у відкритому судовому
засіданні і зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів скарги, позивач наводить відомості,
що відповідач-1 отримував бюджетне відшкодування сум ПДВ, які
відповідачем-2 до Державного бюджету не вносились..
Зазначені обставини не були встановлені судами першої та
апеляційної інстанції під час розгляду справи, але це може бути
зроблено під час нового розгляду справи. Крім того, колегія
суддів вважає за доцільне під час нового розгляду справи вивчити
питання отримання відповідачем-2 свідоцтва платника податку на
додану вартість та його співвідношення в часі з обставинами
отримання та подальшого підтвердження податкових пільг.
Крім того необхідно встановити обставини фактичного надходження
ПДВ за спірною угодою та визначити в залежності від цього
джерело бюджетного відшкодування цих сум, а при необхідності
залучити до участі у справі Державне казначейство України.
При цьому суду необхідно встановити та дати юридичну оцінку
спўввўдношення факту видачі відповідачем-2 документу на
отримання бюджетного відшкодування в той час як сам видавник не
мав об’єктивного обов’язку (згідно рішення Київського районного
суду м. Харкова від 28.01.1997), а отже і підстав сплачувати ПДВ
до державного бюджету, та насамперед чи заподіяна в результаті
цієї операції шкода державному бюджету, чи порушуються інтереси
держави.
Також слід дати правову оцінку самому документу (податковій
накладній) та визначити коло прав та обов’язків відповідача-1,
які виникають у нього після отримання цього документа,
насамперед чи має він право на отримання бюджетного
відшкодування сум ПДВ в залежності від того чи підлягають ці
суми перерахуванню до державного бюджету України.
Згідно приписів п. 7.2.6 статті 7 Закону України “Про ПДВ”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97-ВР від 03.04.1997 продавець зобов’язаний
видати покупцю податкову накладну за вимогою останнього. Отже
слід достеменно встановити чи вимагав відповідач-1 у
відповідача-2 видачі накладної.
Крім того, слід дати юридичну оцінку та з’ясувати, як
кореспондуються такі обставини справи, які свідчать про
використання відповідачем-2 суми ПДВ в якості прибутку, оскільки
це є частиною договірної ціни товару, та його дій по оформленню
податкової накладної, тобто документа, який підтверджує
відрахування саме суми ПДВ (податкова накладна).
При новому розгляді має за доцільне звернути увагу та дати
оцінку діям відповідача – 2 щодо видання податкових накладних з
метою отримання бюджетного відшкодування на грошові кошти, які
не перераховуються до бюджету.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення та постанову
у справі такими, що прийняті внаслідок неповного з’ясування всіх
обставин справи, які мають важливе значення для правильного
вирішення спору у справі та підлягають скасуванню.
Керуючись положеннями ст.ст. 108, 111-5, 111-7 – 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення від 23.09.2003 та постанову від 11.11.2003 у справі
господарського суду Харківської області № 03/369-03 скасувати.
3. Справу № 03/369-03 направити на новий розгляд до
господарського суду Харківської області в іншому складі суддів.