ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 7/41-19
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Ягодинської митниці
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 07.05.2003 Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 7/41-19
за позовом ТОВ “Є”
до Ягодинської митниці
про визнання недійсним талону відмови у митному оформленні
товарів та стягнення 10289,15 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Волинської області від 10.02.2003 в
позові відмовлено в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог
та з посиланням на встановлення відповідачем на підставі ст. 16
Закону України “Про єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
та
постанови Кабінету Міністрів України від 05.10.1998 № 1598
обставин заниження позивачем митної вартості імпортованого
товару.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
07.05.2003 рішення скасовано, позов задоволено – на підставі
п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.97 № 574
“Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію”
( 574-97-п ) (574-97-п)
визнано недійсним талон відмови у пропуску на митну
територію України № 002072 від 17.12.2002 та зобов'язано
повернути позивачу з державного бюджету зайво сплачені кошти за
митне оформлення товарів в сумі 10289,15 грн. з мотивів
невизначеності законодавством України підстави для відмови у
митному оформленні, зазначеної в оспорюваному талоні відмови.
Ягодинська митниця у поданій касаційній скарзі просить постанову
скасувати, рішення залишити без змін, оскільки вважає, що судом
при прийнятті постанови неповно з'ясовано обставини, що мають
значення для справи. Зокрема, не враховано заявлення позивачем
митної вартості на умовах поставки ЕХW м. Воля Барановська
(Польща) згідно з правилами ІНКОТЕРМС 1990 року, а згідно
договору купівлі-продажу від 31.05.2002 поставка товару повинна
здійснюватися на умовах ЕХW м. Ясло (Польща), причому, змін та
доповнень до договору купівлі-продажу щодо назви місця
завантаження товару при митному оформленні пред'явлено не було,
розрахунки щодо затрат на завантаження, митне оформлення, митні
платежі в країні експортера товариством “Є” надано не було. В
зв'язку з наявними розбіжностями в назві місця завантаження
товару та явною невідповідністю заявленої імпортером митної
вартості товарів ціновій інформації бази даних Держмитслужби
України, митницею було застосовано ч. 2 ст. 16 Закону України
“Про єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
та п. 3 Постанови КМУ №
1598 від 05.10.1998 “Про затвердження порядку визначення митної
вартості товарів та інших предметів у разі переміщення їх через
митний кордон України” та правомірно було встановлено дійсну
митну вартість товарів, яка відрізнялася від їх фактурної
вартості, визначеної позивачем, як суб'єктом
зовнішньоекономічної діяльності.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судом
першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані
рішення та постанова скасуванню з ухваленням нового рішення про
передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з
наступних підстав.
На спірні митні правовідносини, пов'язані з визначенням
відповідачем митної вартості імпортованих позивачем товарів
(плит ДСП) та подальшою відмовою митниці у пропуску на митну
територўю України цих товарів, поширюється дія ст. 16 Закону
України “Про єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
п.п. 3, 4 Порядку
визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі
переміщення їх через митний кордон України ( 1598-98-п ) (1598-98-п)
(затверджено постановою КМУ від 05.10.1998 № 1598) та п. 4
Положення про вантажну митну декларацію ( 574-97-п ) (574-97-п)
затверджено
постановою КМУ від 09.06.1997 № 574), чим спростовуються
помилкові загальні посилання суду апеляційної інстанції в
обґрунтування своїх висновків на п. 9 ст. 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст. 2 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
, які врегульовують лише основні засади і
принципи зовнішньоекономічної діяльності, а тому не стосуються
спірних митних відносин.
Згідно зі ст. 16 Закону України “Про єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
при визначенні митної вартості до неї включаються ціна
товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні
витрати, якщо їх не включено до рахунка-фактури: на
транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та
страхування до пункту перетину митного кордону України тощо.
Однак згідно з ч. 2 цієї статті при явній
невідповідності заявленої митної вартості товарів або у разі
неможливості перевірки її обчислення митні органи України
визначають митну вартість послідовно на основні ціни на
ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та
інші предмети, що діють у провідних країнах –експортерах
зазначених товарів та інших предметів.
Водночас судом першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не надано ретельної правової
оцінки тим обставинам, що митна вартість імпортованих товарів
заявлялася ТОВ “Є” на умовах поставки ЕХW м. Воля Барановська, а
згідно договору купівлі-продажу від 31.05.2002 № PL 2002/05
поставка товару мала здійснюватися на умовах ЕХW м. Ясло, в
зв'язку з чим не виключається існування істотних розбіжностей
щодо місця завантаження товару, які згідно з абзацом 2 ч. 1
ст. 16 Закону України “Про єдиний митний тариф” ( 2097-12 ) (2097-12)
та
п. 3 постанови КМУ від 05.10.98 № 1598 ( 1598-98-п ) (1598-98-п)
можуть бути
підставою для коригування митницею ціни (митної вартості) таких
товарів з урахуванням цих розбіжностей.
Адже з матеріалів справи не вбачається і позивачем не доведено
внесення змін та доповнень до зазначеного вище договору купівлі-
продажу в частині місця завантаження товару. Разом з тим, суду
першої інстанції, при новому розгляді справи слід ретельно
перевірити доводи відповідача щодо відсутності надання позивачем
при митному оформленні розрахунків щодо витрат на навантаження,
здійснюваного митного оформлення чи митних платежів в країні-
експортера та надати їм належну оцінку з витребуванням у сторін
відповідних доказів. Окрім того судами попередніх інстанцій
залишено поза увагою та не відхилено довідку Ягодинської митниці
про визначення митної вартості від 11.12.2002, оцінка якої має
істотне значення для правильного вирішення даного господарського
спору.
Водночас колегія вважає передчасним висновки суду апеляційної
інстанції про відсутність передбачених законодавством України
підстав для відмови позивачу у митному оформленні товарів, які
4рунтуються на звуженому помилковому тлумаченні п. 4 постанови
КМУ від 09.06.1997 № 574 “Про затвердження Положення про
вантажну митну декларацію” ( 574-97-п ) (574-97-п)
, оскільки зазначеним
пунктом постанови КМУ встановлено такі підстави неприйняття для
оформлення вантажної митної декларації:
- якщо вона подається без повного комплекту документів,
необхідних для здійснення митного оформлення товарів;
- якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення
( 574-97-п ) (574-97-п)
, Інструкції про порядок заповнення ВМД;
- в інших випадках, передбачених законодавством України.
За таких обставин помилковими визнаються посилання суду
апеляційної інстанції та неподання декларантом повного комплекту
документів як на єдину вичерпну підставу для відмови у митному
оформленні. З огляду на це, касаційна інстанція згідно зі
ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважає за необхідне доручити
господарському суду Волинської області при новому розгляді
справи достовірно встановити наявність чи відсутність інших
підстав для відмови позивачу у митному оформленні товарів,
визначених п. 4 постанови КМУ від 09.06.1997 № 574 ( 574-97-п ) (574-97-п)
.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судом першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в
зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з'ясування інших обставин, які мають істотне
значення для правильного вирішення спору та їх подальшого
врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими
судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Ягодинської митниці задовольнити частково.
Рішення від 10.02.2003 господарського суду Волинської області та
постанову від 07.05.2003 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 7/41-19 скасувати з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду Волинської області.