ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 4/407
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “ГД” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 10.06.2003р.
у справі № 4/407 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства “А”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ГД”
про стягнення 174 053,55грн.
за участю представників:
ПП “А”
ТОВ “ГД”
В судовому засіданні з 10.02.2004р. по 24.02.2004р.
оголошувалась перерва.
в с т а н о в и л а :
Приватне підприємство “А” звернулося до господарського суду м.
Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою
відповідальністю “ГД”174 053,55грн., у т.ч. : 132 480грн.
збитків; 18 423,43грн. в рахунок відшкодування вартості
дизельного пального та посівного матеріалу, переданих понад
об’єм, необхідний для виконання сільськогосподарських робіт;
23150,12грн. пені. В обгрунтування заявлених вимог, позивач
посилався на невиконання відповідачем своїх зобов’язань за
договором № 1-31/03 від 31.03.2001р. (а.с.2-3).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач звернувся
з заявою, відповідно до якої зменшив розмір заявлених ним вимог
до 163296грн., у т.ч.: 12 392,57грн. прямих збитків, 132 780грн.
в рахунок відшкодування упущеної вигоди; 18423,43грн. в рахунок
відшкодування вартості дизельного пального та посівного
матеріалу, переданих понад об’єм, необхідний для виконання
сільськогосподарських робіт (а.с.88).
Відповідач у справі – ТОВ “ГД” заявлені вимоги відхилив з тих
підстав, що:
- договір № 1-31/03 від 31.03.2001р. не містить всіх істотних
умов і є неукладеним;
- позивачем не передано обумовлені договором дизельне пальне,
посівний матеріал та технологію вирощування (а.с.18-19,156-158).
Рішенням господарського суду м. Києва від 09.04.2003р. позов
задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на
користь позивача стягнуто 30 816грн., в іншій частині позову –
відмовлено (а.с.161-164).
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідач не виконав умов договору, у зв’язку з чим
позивачу підлягають відшкодуванню збитки, розмір яких дорівнює
вартості переданих дизельного пального та посівного матеріалу
(30 816грн.);
- збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 132 480грн. не
підлягають задоволенню, оскільки позивач несвоєчасно передав
обумовлені договором матеріальні цінності та технологію
вирощування, що унеможливило виконання відповідачем зобов’язань
за договором.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.06.2003р. рішення господарського суду м. Києва від
09.04.2003р. залишено без змін (а.с.183-185187).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ “ГД”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на те, що
судами першої та апеляційної інстанції:
- без врахування положень ст. 9 Закону України “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”
( 996-14 ) (996-14)
прийнято до уваги письмові докази, що не відповідають
встановленим вимогам;
- в порушення вимог ст.ст. 4-7, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
оцінено у сукупності всі зібрані у справі докази;
- не витребувано у позивача документи і матеріали, необхідні
для вирішення спору, чим порушили вимоги ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, ТОВ “ГД” посилається також на те, що ухвала про
порушення апеляційного провадження прийнята одним складом суду,
а постанова - іншим.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинній на момент
виникнення правовідносин та прийняття рішення у справі), у разі
невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником,
він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені
кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не
одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби
зобов'язання було виконано боржником.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування,
заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань,
збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за
наявності складу правопорушення, до якого входять наступні
елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний
зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків;
вина.
Оскільки одним із предметів спору у даній справі є стягнення
збитків, заподіяних невиконанням взятих на себе відповідачем
зобов’язань за умовами укладеного сторонами договору, предметом
доказування у даній справі є встановлення обставин, які вказують
на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.
При вирішенні даного спору судами першої та апеляційної
інстанції встановлено, що 31.03.2001р. між сторонами у справі
укладено договір № 1-31/03, предметом якого є виконання
сільськогосподарських робіт щодо вирощування та збирання
сільськогосподарської культури “соріз”.
Укладений договір за своєю правовою природою відноситься до
договору підряду.
Так, відповідно до ст. 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором
підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну
роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а
замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
За умовами укладеного сторонами договору, позивач брав на себе
зобов’язання надати відповідачу дизельне пальне, посівний
матеріал для площі, розміром 100га, а також технологію
вирощування та виплатити відповідачу винагороду. Відповідач за
умовами укладеного договору, зобов’язався провести необхідні
сільськогосподарські роботи щодо вирощування та збирання
сільськогосподарської культури власними матеріальними ресурсами,
технікою та силою.
Таким чином, сторони у справі знаходяться у зобов’язальних
правовідносинах, які виникли внаслідок укладення зазначеного
договору.
Відповідно до ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться.
Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції,
досліджуючи факт наявності чи відсутності протиправної поведінки
відповідача, яка полягає в порушенні ним умов договору внаслідок
не виконання обумовлених ним зобов’язань у встановлений
договором строк, не взяв до уваги, що укладений договір
передбачає взаємні зобов’язання сторін.
При цьому, судами у даній справі встановлено, що відповідач не
мав можливості розпочати обумовлені договором роботи, оскільки
дизельне пальне та посівний матеріал надані ПП “А” несвоєчасно,
тобто позивач свої зобов’язання щодо надання необхідних
матеріальних цінностей відповідачу виконав вже після настання
строку виконання зобов’язань відповідача.
Також, суди не дали належної оцінки доводам відповідача про те,
що позивач взагалі не виконав частину взятих на себе зобов’язань
за договором, зокрема, не надав технологію вирощування
(а.с.158). Між тим, таке зобов’язання позивача, як встановлено
судами, визначено умовами договору і не дослідження судом
питання виконання цього зобов’язання унеможливлює правильне
вирішення спору.
Так, згідно ст. 171 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, взаємні зобов'язання
за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону,
договору або змісту зобов'язання не випливає інше.
Встановлений вказаною нормою порядок виконання зобов’язань
передбачає вчинення певних дій, направлених на виконання
відповідних зобов’язань сторонами одночасно або безпосередньо
одне за одним. Таким чином, кожна з сторін має право затримати
виконання зобов’язання, яке вона взяла за умовами договору, до
моменту, коли виконання свого зобов’язання запропонує інша
сторона, якщо інший порядок виконання зобов’язання не визначений
законом, договором або витікає із змісту зобов’язання.
Отже, судам необхідно було з’ясувати який порядок виконання
взаємних зобов’язань встановлений договором та випливає із
змісту зобов’язання.
Одним із елементів складу цивільного правопорушення, яке тягне
за собою відповідальність у вигляді зобов’язання відшкодувати
заподіяні збитки, є вина.
Відповідно до ст. 209 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, особа, яка не
виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе
майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або
необережності), крім випадків, передбачених законом або
договором; а згідно ст. 210 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, коли
невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено
умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від
відповідальності за невиконання або неналежне виконання
зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.
Питання наявності вини відповідача у невиконанні ним взятих на
себе зобов’язань, з урахуванням порядку виконання взаємних
зобов’язань та з’ясуванням питання виконання всіх, взятих на
себе за договором, зобов’язань позивачем; дослідження питання
можливості виконання у подальшому зобов’язання боржником
внаслідок прострочення кредитора або невиконання ним своїх
зобов’язань не було предметом розгляду при вирішенні спору по
суті судом першої інстанції.
Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи
судом першої інстанції, є порушенням вимог: ст. 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення приймаються за
результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої
інстанції, які не усунуті у подальшому судом апеляційної
інстанції, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в
зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана
правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений
відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо
прав і обов’язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до
неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті
судом касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“ГД” задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
10.06.2003р. та рішення господарського суду м. Києва від
09.04.2003р. скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.