ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 2-16/2267-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О. (доповідач),
суддів: Панченко Н.П. , Плюшка І.А.,
розглянувши касаційну Державного комітету України з
скаргу державного матеріального резерву
на постанову від 23.10.2003 Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-16/2267-03
за позовом державного міжнародного аеропорту
“Сімферополь”
до Державного комітету України з
державного матеріального резерву
про спонукання укласти договір,
за участю представників:
- позивача – не з’явився (належним чином повідомлений),
- відповідача – Михайлець О.В.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя
Омельченко В.А.) від 19.02.2002 позов задоволено, зобов’язано
Державний комітет України з державного матеріального резерву
укласти договір з державним міжнародним аеропортом “Сімферополь”
на умовах, передбачених договором № 14.14-6 від 21.01.2001, з
врахуванням узгоджених сторонами пунктів 2.1.7, 3.1.2, 4.3, 3.1,
6.3. Крім того з відповідача стягнуто 85,00 грн. судових витрат.
На підставі вказаного рішення 28.02.2002 судом був виданий наказ
на примусове виконання рішення.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від
27.01.2003 були внесені зміни в п. 4 резолютивної частини
рішення від 19.02.2002 стосовно визначення особи, на користь
якої має бути стягнута сума, та виданий відповідний наказ від
27.01.2003, наказ від 28.02.2002 був визнаний таким, що не
підлягає виконанню.
Ухвалою цього ж суду від 17.06.2003 задоволено клопотання
позивача про зміну банківських реквізитів відповідача та про
відновлення пропущеного процесуального строку для пред’явлення
наказу до виконання. 17.06.2003 господарський суд Автономної
Республіки Крим видав наказ, в якому вказав змінене найменування
і номер рахунку Державного комітету України з державного
матеріального резерву для стягнення на користь Державного
аеропорту “Сімферополь” державного мита в сумі 85,00 грн.
Постановою від 23.10.2003 Севастопольського апеляційного
господарського суду (судова колегія у складі: головуючого судді
Гонтаря В.І., суддів Прокопанич Г.К., Плута В.М.) вказана ухвала
залишена без змін.
Не погоджуючись із постановою від 23.10.2003 Севастопольського
апеляційного господарського суду у справі № 2-16/2267-03,
Державний комітет України з державного матеріального резерву
звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, у
якій просить скасувати зазначені постанову та ухвалу.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про державний матеріальний
резерв” реєстраційні рахунки Державного комітету України з
державного матеріального резерву відкриті у Державному
казначействі та мають цільове використання і виділяються в
державному бюджеті окремим рядком.
Пунктом 3.6 Порядку примусового списання (стягнення) коштів з
рахункўв установ і організацій, відкритих в органах Державного
казначейства, затвердженого наказом Державного казначейства
України від 05.10.2001 № 175, примусове списання (стягнення)
коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації
видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, якщо б оплата
була проведена не примусово.
Видаючи наказ від 17.06.2003, в якому змінено рахунок, з якого
підлягає стягненню грошова сума, господарський суд першої
інстанції врахував доводи позивача, який послався на постанову
державного виконавця про відкладення виконавчого провадження.
При цьому, будь-які інші докази в підтвердження, що саме з цього
рахунку Державного комітету України з державного матеріального
резерву має бути здійснене примусове списання коштів, судом не
досліджувались, що є підставою вважати дану обставину не
встановленою.
Ця обставина не була досліджена і господарським судом
апеляційної інстанції, а посилання відповідача на відсутність у
нього інформації стосовно внесення в наказ господарського суду
про стягнення коштів змін в зазначенні рахунку залишена судом
поза увагою, що призвело до прийняття необгрунтованого судового
рішення.
Відповідно до ст. 119 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у разі пропуску
строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних
господарським судом поважними, пропущений строк може бути
відновлено.
Залишаючи без змін ухвалу господарського суду Автономної
Республіки Крим від 17.06.2003 господарський суд апеляційної
інстанції не повністю з’ясував обставини справи і не виправив
помилку місцевого господарського суду.
Ухвала господарського суду першої інстанції від 17.06.2003
мотивована тим, що позивач звернувся з проханням про відновлення
строку для пред’явлення до виконання наказу № 2-16/2267-2003 від
28.02.2003, який був повернутий йому постановою № 758/15 від
30.04.2003 державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у
м. Києві.
Проте, господарськими судами не враховано, що названою
постановою державний виконавець відклав провадження виконавчих
дій та повернув наказ № 2-16/2267-2003 від 28.02.2003 для
внесення в нього змін щодо банківських реквізитів відповідача, а
господарський суд Автономної Республіки Крим ухвалою від
17.06.2003 визнав зазначений наказ таким, що не підлягає
виконанню, та видав новий наказ від 17.06.2003.
Таким чином, застосування господарськими судами попередніх
інстанцій ст. 119 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
в даному випадку слід
вважати помилковим.
Беручи до уваги викладене та враховуючи межі перегляду справи в
касаційній інстанції, встановлені ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого господарського суду України
дійшла висновку, що постанова господарського суду апеляційної
інстанції та ухвала місцевого господарського суду підлягають
скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції для встановлення
банківських реквізитів відповідача для здійснення стягнення
витрат по сплаті державного мита.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву на постанову від 23.10.2003
Севастопольського апеляційного господарського суду у справі
№ 2-16/2267-03 задовольнити частково.
Постанову від 23.10.2003 Севастопольського апеляційного
господарського суду та ухвалу господарського суду Автономної
Республіки Крим від 17.06.2003 у справі № 2-16/2267-03
скасувати.
Направити справу № 2-16/2267-03 на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим в частині
розгляду заяви відповідача про внесення змін в банківські
реквізити.