ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2004 Справа N 2-13/12790-2003
Вищий господарський суд України у складі суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача Абеляшев А.В.
- відповідача-1 Не з’явився
- відповідача-2 Манюхін Ф.Ю.
розглянув касаційну ДПІ у м. Сімферополі
скаргу
на постанову від 05.11.2003
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі № 2-13/12790-2003
за позовом Прокурора м. Сімферополя в інтересах ДПІ у
м. Сімферополі
до 1. ПП “Континент-Плюс”
2. Підприємства “Югпродукт”
про визнання недійсною угоди та стягнення 3002,10 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
11.09.2003р. (суддя Жукова А. І.) у задоволенні позову
відмовлено.
Таке рішення суд прийняв з наступних міркувань. З тексту ст. 49
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
випливає, що якщо угода дійсно укладена з
метою, завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства, то
потрібно встановити, хто з її учасників мав прямий умисел для
досягнення цієї мети.
П. 11 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від
12.03.99р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
визначено, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї
посадової особи чи іншої фізичної особи, яка підписала договір
від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Позивачем не надано доказів, що директор підприємства
“Континент-Плюс” Мирний В. С. при підписанні вказаного договору
мав умисел та мету здійснити незакону фінансово-господарську
діяльність завідомо для нього противну інтересам держави та
суспільства та в чому конкретно вона виявлялась.
Судом не приймається в якості доказу рішення місцевого
Центрального районного суду м. Сімферополя від 21.03.03р. на яке
посилається позивач в поясненні своїх позовних вимог, оскільки
позивачем не надано доказів вступу рішення суду у законну силу,
а згідно ст. 35 ГПК, рішення суду по цивільній справі може мати
доказове значення, тільки якщо воно вступило в силу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 05.11.03р. (судді – Фенько Т. П. , Голик В. С., Градовой О.
Г.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.09.03р.
без змін.
До винесення такого рішення апеляційний суд прийшов з тих же
підстав, що були зазначені при винесенні рішення судо першої
інстанції.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 05.11.2003р. по справі
№ 2-13/12790-2003 скасувати на підставі того, що апеляційним
судом порушені норми матеріального права, а саме ст. 49 ГК
України, п. 4 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та встановив наступне.
Потрібно зазначити, що ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
застосовується, якщо сторони угоди, або хоча б одна з них, діють
з умислом, який суперечить інтересам держави і суспільства.
Тобто, для визнання договору недійсним за цією статтею потрібно
встановити обставини, вказуючи на протиправний умисел сторін або
однієї з сторін при укладенні оспорюваного договору.
Позивач трактує поняття “умисел сторони”, виводя його з обставин
дўяльностў підприємства та розширює його, доказуючи при цьому
неправомірний умисел взагалі цього підприємства з моменту його
створення. Але такий підхід невірний, оскільки предметом
дослідження суду є конкретна угода, а ні з’ясування мети
створення ПП “Континент-Плюс” та наслідків його діяльності.
Крім того, п. 11 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України
від 12.03.99р. № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
визначено, що умисел юридичної особи визначається як умисел тієї
посадової особи чи іншої фізичної особи, яка підписала договір
від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Однак, позивачем не було надано суду жодних доказів наявності
протиправного умислу у директора Мирного В. С. укладати договір
з метою ухилення від сплати податків та інших обов’язкових
платежів або скоєння інших протиправних дій. До того ж свої
зобов’язання за цим договором вони виконали повністю, при цьому
не порушуючи інтереси держави і суспільства.
Умисел директора, який уклав цю угоду від імені підприємства
повинен бути встановлений тільки за рішенням суда загальної
юриздикції, і ні яким іншим чином.
Посилання позивача на рішення місцевого Центрального районного
суду м. Сімферополя від 21.03.03р. не має доказового значення за
наступних підстав.
Цим рішенням суд визнав недійсними установчі документи
підприємства та його реєстрацію, однак це рішення не вступило в
законну силу, як цього вимагає ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, це рішення суду не може встановлювати факти наявності
протиправного умислу у Мирного В.С., оскільки обставини
виявленні місцевим Центральним районним судом м. Сімферополя від
21.03.2003 ніяким чином не повинні обов’язково породжувати
протиправний умисел у директора підприємства.
Як зазначається у п. 22 Роз’яснень Вищого господарського суду
України № 02-5/334 від 12.09.96 “Про деякі питання практики
вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та
ліквідацією підприємств” (зі змінами та доповненнями), лише
визнання господарським судом недійсними установчих документів
підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також
прийняття рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати
недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими
підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з
державного реєстру. Правові наслідки визнання недійсності
установчих документів підприємства настають лише для скасування
державної реєстрації та наступної ліквідації цієї особи.
Таким чином, потрібно зазначити, що робити висновки про зміст
умислу підприємства відносно конкретної угоди без звернення до
умислу конкретного уповноваженого представника, що приймав
участь від імені юридичної особи в спірній угоді, неможна.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. Ст. 107, п. 3
ст. 111-9, 111-11, 111-12, 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИЛИ:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
11.09.2003р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду по справі № 2-13/12790-2003 залишити без
змін.