Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргами Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси (далі – ДПІ у Київському районі м.Одеси) та заступника Генерального прокурора України справу за позовом Одеської товарної біржі до ДПІ у Київському районі м.Одеси, за участю прокурора Київського району м.Одеси, про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У червні 2006року Одеська товарна біржа звернулася до суду з позовом до ДПІ у Київському районі м.Одеси, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2006року №0001661700/0, прийняте на підставі акта перевірки від 21 березня 2006року №862/22-00/03876810/36, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем "Податок з доходів фізичних осіб" у розмірі 1153660,44грн (у т.ч. основного платежу – 384553,48грн, штрафних (фінансових) санкцій – 769106,96грн).

Одеська товарна біржа обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку, а тому не є податковим агентом. Відповідно, вона не може нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету від імені та за рахунок платника – фізичної особи – податок з доходу, отриманого від здійснення операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна.

Господарський суд Одеської області постановою від 17 серпня 2006року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006року та Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2008року, позов задовольнив частково – визнав недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов’язання в розмірі 1153376,49грн та відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов’язання в розмірі 283,95грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що Одеська товарна біржа не є податковим агентом у розумінні положень Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) (далі – Закон №889-IV (889-15) ), оскільки не здійснює посередництва при укладенні на біржі угод купівлі-продажу, обміну об’єктів рухомого майна.

У скаргах до Верховного Суду України ДПІ та заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просили скасувати всі судові рішення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що суд застосував положення Закону №889-IV (889-15) та Закону України від 10 грудня 1991 року №1956-ХІІ "Про товарну біржу" (1956-12) (далі – Закон №1956-ХІІ (1956-12) ) інакше, ніж під час розгляду аналогічних справ.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах та запереченні на них доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарги не підлягають задоволенню виходячи із такого.

Статтею 12 Закону №889-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначається податковий агент при здійсненні операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна. Так, пунктом 12.3 цієї статті встановлено, що, якщо об’єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу. Пунктом 12.5 визначено, що податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об’єктів рухомого майна в порядку, передбаченому в статті 12 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди за наявності документа про сплату податку сторонами договору.

Відповідно до частини 7 статті 279 Господарського кодексу України та частин 3, 4 статті 1 Закону №1956-ХІІ (у редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин) товарна біржа не займається посередництвом і не має на меті одержання прибутку, а діяльність товарної біржі здійснюється відповідно до цього Закону та чинного законодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Оскільки товарна біржа не є посередником з продажу, обміну рухомого майна, то вона відповідно не може бути податковим агентом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Одеська товарна біржа у цьому випадку не є податковим агентом, а тому донарахування податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованими.

За таких обставин суди застосували норми матеріального права та вирішили спір по суті правильно, у зв’язку з чим їх рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись частиною 2 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Відмовити Державній податковій інспекції у Київському районі м.Одеси та заступнику Генерального прокурора України в задоволенні їх скарг.

Постанову Господарського суду Одеської області від 17 серпня 2006 року, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 21 листопада 2006 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs3021930) від 31 липня 2008 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.