У березні 2019 року Фізична особа-підприємець Магеррамов Шагріяр Малік Огли звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, у якому просив визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4442 в частині вилучення пункту 215 в додатку № 1 до ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова, та визнати недійсним розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 11.02.2019 № 321 про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення та розпорядження відповідачів є незаконними, оскільки позивача безпідставно позбавлено можливості здійснювати підприємницьку діяльність у тимчасовій споруді, яка перебуває в його користуванні.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.07.2019 позов задоволено. Визнано недійсними ухвалу Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4442 "Про внесення змін до ухвал Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 "Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова" в частині вилучення пункту 215 в додатку № 1 до ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова та розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від11.02.2019 № 321 "Про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні Магеррамова Шагріяра Маліка Огли".

Рішення суду мотивовано тим, що згідно з пунктом 5.9 Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові єдиною умовою для виключення тимчасової споруди з Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд є несплата орендарем конструктивного елементу благоустрою орендної плати протягом п`яти місяців, в той час як позивач своєчасно та в повному обсязі сплачує орендну плату. Суд вказав на відсутність належних доказів здійснення у тимчасовій споруді позивача діяльності, пов`язаної з гральним бізнесом, та дійшов висновку про відсутність законних підстав у міської ради для прийняття оскаржуваної в частині вилучення пункту 215 (тимчасової споруди позивача) з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова, а у Залізничної районної адміністрації для винесення розпорядження про демонтаж тимчасової споруди позивача.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2019 скасовано, провадження у справі № 914/466/19 закрито.

Апеляційний суд виходив із того, що відповідачі при прийнятті оскаржуваних ухвали та розпорядження діяли як суб`єкти владних повноважень при виконанні владних управлінських функцій. Спори щодо оскарження вказаних актів суб`єктів владних повноважень, прийнятих при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, носять публічно-правовий характер і мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у грудні 2019 року ФОП Магеррамов Шагріяр Малік Огли подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2019, а рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2019 залишити в силі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі суперечать положенням частини 2 статті 20 Господарського кодексу України та пункту 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) щодо порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції та висновкам Верховного Суду при вирішенні справ у подібних правовідносинах; суд безпідставно вдався до дослідження правомірності прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання у користування суб`єктам господарювання елементів благоустрою, коли у цьому випадку предметом позову є оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про внесення змін до попередніх рішень та вилучення певних пунктів рішення, що не передбачено чинним законодавством; у цій справі предметом спору є майно, належне позивачу - тимчасова споруда, що виключає віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Львівська міська рада та Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Відповідно до частини 6 статті 302 ГПК (у редакції Закону України від 02.10.2019 № 142-ІХ) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Зі змісту касаційної скарги ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли убачається, що скаржником порушення судом апеляційної інстанції правил предметної та суб`єктної юрисдикції не обґрунтовано обставинами, які відповідно до частини 6 статті 302 ГПК є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на наведене відсутні підстави для передачі зазначеної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що зазначав представник позивача в суді касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 "Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова" тимчасову споруду ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли за адресою: АДРЕСА_1 (згідно зі схемою прив`язки), включено до переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова (пункт 215 додатку № 1), площа окремого конструктивного елементу благоустрою 76 кв. м. Продовжено строк здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах до 31.05.2018.

29.11.2017 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) і ФОП Магеррамовим Шагріяром Маліком Огли (орендар) укладено договір № 3-1557-17 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд, за умовами якого орендодавець надає орендареві у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності площею 76,00 кв. м для розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 (згідно зі схемою прив`язки) (пункт 2.1.1). Термін дії договору, відповідно до пункту 6.1, встановлено з 01.01.2017 до 31.05.2018.

28.02.2018 Управлінням регулювання забудови департаменту містобудування Львівської міської ради ФОП Магеррамову Шагріяру Маліку Огли видано паспорт прив`язки 3-х зблокованих тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, строк дії якого до 31.05.2018, який на підставі ухвали Львівської міської ради від 17.05.2018 продовжено до 31.12.2019.

04.07.2018 між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) і ФОП Магеррамовим Шагріяром Маліком Огли (орендар) укладено договір № 3-1557-17 (Д-18) про внесення змін до договору від 29.11.2017 № 3-1557-17, за умовами якого продовжено термін дії цього договору до 31.12.2019.

Згідно з ухвалою Львівської міської ради від 12.07.2018 № 3693 "Про організацію роботи щодо протидії гральному бізнесу та розповсюдженню азартних ігор на території м. Львова", яку прийнято відповідно до Закону України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (1334-17) , постановлено районним адміністраціям, КП "Адміністративно-технічне управління" здійснити перевірку, зокрема, тимчасових споруд, які використовуються як об`єкти грального бізнесу, та повідомити про результати Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування, яке зобов`язано, в свою чергу, підготувати проект ухвали міської ради щодо виключення таких тимчасових споруд з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

КП "Адміністративно-технічне управління" на виконання пункту 2 доручення Львівського міського голови від 16.07.2018 № 4-21-117 за результатами пленарного засідання Львівської міської ради від 12.07.2018 та пункту 6 ухвали Львівської міської ради від 12.07.2018 № 3693 у листі від 15.08.2018 № 2410-07-8025 повідомило Департамент містобудування про те, що станом на 13.08.2018 працівниками підприємства спільно з представниками районних адміністрацій на території м. Львова виявлено 11 тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, у яких розміщено гральні заклади, у тому числі тимчасова споруда ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли за адресою: АДРЕСА_1 (фото 3).

У листі від 05.09.2018 № 4-32-2310 Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради повідомила КП "Адміністративно-технічне управління" та Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради про те, що в тимчасові споруді ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли за адресою: АДРЕСА_1, відновив діяльність ігровий заклад "Космолот" з 01.09.2018.

Інформацію щодо розміщення у тимчасових спорудах закладів грального бізнесу та азартних ігор на території Залізничного району м. Львова, у тому числі по АДРЕСА_1) ФОП Магеррамовим Шагріяром Маліком Огли, викладено в листі Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 03.12.2018 № 4-32-3077, направленому на адресу Департаменту містобудування Львівської міської ради.

Ухвалою Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4442, яку прийнято на виконання ухвали міської ради від 12.07.2018 № 3693 з урахуванням інформації, наданої КП "Адміністративно-технічне управління" та районними адміністраціями м. Львова, внесено зміни у додаток 1 до ухвали міської ради від 02.03.2017 № 1568 "Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова", вилучивши, зокрема пункт 215, з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова

Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради у листі від 17.01.2019 № 32вих-144 повідомила ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли про вилучення з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності тимчасової споруди позивача відповідно до ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4442, а також зауважила, що ця тимчасова споруда вважається самовільно встановленою та підлягає демонтажу в термін до 01.02.2019.

У подальшому Голова Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради виніс розпорядження від 11.02.2019 № 321 про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди ФОП Магеррамовим Шагріяром Маліком Огли за адресою: АДРЕСА_1 (згідно зі схемою прив`язки).

Також судами встановлено, що позивач звертався до Голови Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради із заявою від 06.02.2019 про створення комісії для здійснення перевірки, складання та затвердження акта перевірки нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яке перебуває в користуванні позивача, та встановити факт відсутності з 12.07.2018 до цього часу будь-якої діяльності, пов`язаної з організацією та проведенням грального бізнесу. Доказів створення такої комісії суду надано не було.

У заяві від 02.04.2019, адресованій Управлінню архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради, позивач просив поновити його тимчасову споруду за наведеною адресою у Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, оскільки орендаря, який здійснював діяльність, пов`язану з гральним бізнесом та азартними іграми, було повідомлено про розірвання договору, та фактично з листопада діяльність не здійснюється.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4442 в частині вилучення пункту 215 в додатку № 1 до ухвали Львівської міської ради від 02.03.2017 № 1568 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова, та розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 11.02.2019 № 321 про демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у користуванні позивача.

Господарський суд Львівської області рішенням від 17.07.2019 задовольнив позов ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли, встановивши доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 12.11.2019 зазначене рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження в справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку рішення суду апеляційної інстанцій з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК, у редакції, чинній до 08.02.2020, у межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, виходить із такого.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову -обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Відповідно до статті 4 ГПК право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК. Так, за частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10).

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням термінів, наведеним у частині 1 статті 4 КАС, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7частини 1 статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність суб`єкта владних повноважень як сторони у спірних правовідносинах та виконання ним у цих правовідносинах управлінських функцій.

Правові висновки такого змісту викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду, в тому числі від 11.04.2018 у справі № 161/14920/16-а, від 16.05.2018 у справі № 522/5487/17, від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17 (К/9901/28314/18), від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 21.11.2018 у справі № 826/12372/17, від 05.02.2019 у справі № 903/922/17.

У справі, яка розглядається, ФОП Магеррамовим Шагріяром Маліком Огли заявлено позовні вимоги про визнання недійсними ухвали Львівської міської ради від 20.12.2018 № 4442 та розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 11.02.2019 № 321 щодо вилучення тимчасової споруди позивача з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та демонтажу самовільно встановленої тимчасової споруди, обґрунтовані незаконністю та безпідставністю таких рішень і дій органу місцевого самоврядування.

Спеціальним законом, який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, є Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) .

Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Відповідно до статті 12 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів відповідно до статті 10 зазначеного Закону належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів, а до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо.

За змістом статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

Самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами (частина 1 статті 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Таким чином, наведений Закон наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у сфері благоустрою міста Львова міська рада та її виконавчі органи наділені владними управлінськими функціями, при здійсненні яких вони приймають відповідні акти (рішення, розпорядження), і саме на реалізацію таких управлінських функцій на підставі законодавства Львівською міською радою було прийнято оскаржену у цій справі ухвалу від 20.12.2018 № 4442 та на її виконання відповідне розпорядження районної адміністрації від 11.02.2019 № 321, перевірка законності яких є предметом позову у зазначеній справі.

Такі дії та рішення органу місцевого самоврядування є реалізацією ним владних функцій, тому звернення до суду з метою їх оскарження зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.

Водночас судом апеляційної інстанції з огляду на заявлені позовні вимоги та підстави, якими позивачем обґрунтовано ці вимоги, зміст оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, не встановлено обставин наявності спору про належне позивачу право на тимчасову споруду, при цьому позовна заява обґрунтована виключно доводами незаконності прийнятих ухвали та розпорядження і не містить вимог про захист права власності (користування) способами, встановленими для захисту таких прав.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що положеннями статті 20 ГПК не передбачено можливості оскарження до господарського суду рішення, прийнятого суб`єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій, а спори щодо оскарження таких актів суб`єктів владних повноважень носять публічно-правовий характер і мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. При цьому саме суд адміністративної юрисдикції перевіряє чи прийнято рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Львівська міська рада та Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради при прийнятті оскаржуваних ухвали та розпорядження діяли як суб`єкти владних повноважень, виходячи зі своїх владних управлінських функцій, відтак спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Такі висновки суду апеляційної інстанції повністю узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2145/18, від 18.06.2019 у справі № 912/1286/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 914/392/19 та не суперечать висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду, на які здійснено посилання позивачем у касаційній скарзі.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства, а відтак правомірно закрив провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, стосовно того, що предметом спору у цій справі є належне позивачу майно - тимчасова споруда, що виключає віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки за встановлених обставин, зазначений спір не є спором про право власності позивача на тимчасову споруду, оскарженими рішеннями суб`єкта владних повноважень позивача не було позбавлено права володіння, користування та розпорядження належною йому тимчасовою спорудою, а позивачем у позовній заяві вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту такого права, не заявлялося.

Посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 20 Господарського кодексу України та пункту 10 частини 1 статті 20 ГПК не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи, тому також відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на викладене.

Суд касаційної інстанції не надає оцінки доводам позивача, викладеним у касаційній скарзі, стосовно правомірності прийнятих відповідачами ухвали та розпорядження, оскільки такі обставини не були предметом дослідження суду апеляційної інстанції у зв`язку із закриттям провадження у справі, тому посилання скаржника на відповідні обставини є передчасними.

Загалом доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, висновків апеляційного господарського суду про наявність підстав для закриття провадження у справі не спростовують, а в силу положень частини 2 статті 300 ГПК (тут і далі - у редакції, чинній до 08.02.2020) встановлені апеляційним судом обставини не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за приписами цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції зазначає, що під час розгляду цієї справи не було виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ФОП Магеррамова Шагріяра Маліка Огли про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового акта не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування законної постанови апеляційного господарського суду.