про: 1) визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8; 2) визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173; 3) визнання права власності на об`єкт нерухомості; 4) витребування об`єкта нерухомості із володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв",

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У січні 2015 року заступник прокурора Запорізької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до: 1) виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - виконком Запорізької міської ради), 2) Запорізька обласна організація Товариства сприяння обороні України (далі - Запорізької обласної організації ТСО), 3) Запорізької міської ради, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Січ Резерв" (далі - ТОВ "Січ Резерв"); треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Державний навчально-виробничий заклад авіаційного профілю "Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна" (далі - ДНВЗ "Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна"), Підприємство "Сприяння" Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (далі - Підприємство "Сприяння" Запорізької обласної організації ТСО), Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЦ Ледокол" (далі - ТОВ "ТЦ Ледокол"), про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173; визнання права власності на об`єкт нерухомості; витребування об`єкта нерухомості із володіння ТОВ "Січ Резерв" (з урахуванням відповідних заяв про зміну предмета і підстав позову, які суд прийняв судом).

1.2. Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення статей 387, 392 Цивільного кодексу України, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (1540-12) обґрунтовані тим, що згідно з інформацією Орендного підприємства "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - ОП ЗМБТІ) (реєстраційне посвідчення на будівлю від 17.05.1993) спірна будівля по пр. Леніна 158-Б у м. Запоріжжі до січня 2001 року була зареєстрована за Запорізьким учбовим авіаційним центром Загальносоюзного Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (далі - ДТСААФ) на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 та акта приймання в експлуатацію закінченого будівництвом будинку.

Згідно з оспорюваним рішенням виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 ухвалено оформити за Запорізькою обласною організацією ТСО право власності на будівлю (літ. А-8) по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі, загальною площею за внутрішніми замірами 4 337,06 м-2, Запорізькій обласній організації ТСО доручено провести реєстрацію будівлі в ОП ЗМБТІ, а цьому підприємству - оформити свідоцтво на право власності на зазначену будівлю. На підставі цього рішення Запорізькій обласній організації ТСО видано свідоцтво про право власності на майно від 25.01.2001 № 173.

Проте прокурор наголосив, що за змістом статей 1- 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно зі статтями 2, 3 цього Закону Кабінету Міністрів України переважно до 01.10.1991 необхідно забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Майно цих підприємств передати ФДМ України.

Отже, прокурор акцентував, що спірне майно є державною власністю і саме ФДМ України на час виникнення спірних правовідносин був уповноваженим державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього СРСР, розташованим на території України.

При цьому, посилаючись на положення статей 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України і Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) , прокурор зазначив, що право на звернення до суду із вимогою про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, без клопотання про поновлення процесуального строку на звернення до суду, діє до 15.01.2015, отже позовну давність на день звернення до суду (14.01.2015) не пропущено.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Спір розглядався судами неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 позов частково задоволено, визнано недійсним і скасовано рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8, визнано за державою в особі ФДМ України право власності на об`єкт нерухомості (нежитлову будівлю) літ. А-8 загальною площею 4 359,86 м-2, витребувано із чужого незаконного володіння Запорізької обласної організації ТСО спірне майно. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 скасовано, прийнято нове рішення, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 судові рішення попередніх інстанцій у справі скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

2.2. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.04.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29.03.2018 судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

2.3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.02.2019 (судді: Дроздова С. С., Корсун В. Л., Проскуряков К. В.) позов задоволено, визнано недійсним з моменту прийняття і скасовано рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8; визнано недійсним і скасовано свідоцтво від 25.01.2001 № 173 про право власності на об`єкт нерухомого майна Запорізької обласної організації ТСО, видане Запорізькою міською радою; визнано за державою Україна в особі ФДМ України право власності на об`єкт нерухомості (нежитлову будівлю) літ. А-8 загальною площею 4 359,86 м-2, розташований за адресою: просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі; витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ "Січ Резерв" об`єкт нерухомості (нежитлову будівлю) у власність держави в особі ФДМ України.

Суд першої інстанції установив, що виконком Запорізької міської ради, приймаючи рішення від 14.12.2000 № 461/8, вийшов за межі наданих йому законом повноважень, не маючи документів на підтвердження належності будівлі по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі Запорізькій обласній організації ТСО, безпідставно позбавив Запорізький учбовий авіаційний центр ДТСААФ СРСР права власності на зареєстроване за ним у встановленому законодавством порядку нерухоме майно.

При цьому суд зазначив, що Запорізька обласна організація ТСО не була правонаступником ані Запорізького учбового авіаційного центру, ані ДТСААФ СРСР.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що держава в особі ФДМ України втратила право власності на нежитлову будівлю, отже позовні вимоги необхідно задовольнити.

Щодо позовної давності суд першої інстанції установив, що у цьому випадку цей трок не пропущено.

2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2019 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дія положень пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України не поширюється на позови прокуратури, що пред`явлені в інтересах держави в особі ФДМ України і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється дія положень статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, а згідно з частиною 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів".

Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме ФДМ України на час виникнення спірних правовідносин був уповноваженим державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього СРСР, розташованим на території України.

Водночас, як установив суд апеляційної інстанції, згідно з постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.10.2005 у справі № 17/161, Регіональному відділенню ФДМ України, ФДМ України і прокуратурі було відомо про наявність спірної будівлі, її належність Запорізькій обласній організації ТСО, а також про наявність відповідних рішень органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності. Ці обставини зазначено і в листі ФДМ України від 29.08.2005 № 10-16-13331.

Отже суд дійшов висновку, що наведене є беззаперечним доказом обізнаності ФДМ України і його регіонального відділення про наявність, стан, реєстрацію і власника спірного об`єкта нерухомості.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2019, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2019 залишити в силі, обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 256, 257, 261, 267, 268 Цивільного кодексу України, статей 53, 55, 86, 76- 79, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, прокурор зазначає, що погодившись із доводами прокурора і рішенням суду першої інстанції про порушення права власності держави на спірне майно, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову через пропуск позовної давності, залишивши поза увагою, що за заявленим протестом прокурора згідно з рішенням виконкому Запорізької міської ради від 28.04.2005 № 141/30 скасовано рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 і фактично виконано органом реєстрації речових прав відповідно до чинного на той час законодавства шляхом погашення реєстрації права власності за Запорізькою обласною організацією ТСО на спірне майно.

Тобто з часу задоволення протесту прокурора та погашення реєстрації права власності у 2005 році на спірний об`єкт нерухомого майна за Запорізькою обласною організацією ТСО право державної власності було відновлено.

Проте у вересні 2014 року на адресу прокуратури Запорізької області від управління Служби безпеки України надійшли матеріали перевірки щодо спірної будівлі для вирішення питання про вжиття заходів реагування. Саме із цих матеріалів, переданих Службою безпеки України прокуратурі, стало відомо про події (у тому числі судові справи № 17/226, № 27/8106-АП, учасниками яких ні прокуратура, ні ФДМ України не були), щодо скасування рішення виконкому Запорізької міської ради від 28.04.2005 № 141/30, задоволення протесту прокурора і скасування рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8. Отже, відбулося повторне порушення державних інтересів, про що не було відомо прокуратурі та ФДМ України.

Прокурор також наголосив, що лист ФДМ України від 29.08.2005 № 10-16-13331, на який посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, не може бути належним доказом обізнаності ФДМ України про рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 і реєстрацію за Запорізькою обласною організацією ТСО права власності на нерухоме майно, оскільки у зазначеному листі немає посилань на оскаржуване рішення виконкому Запорізької міської ради або на реєстрацію права власності на майно за Запорізькою обласною організацією ТСО.

Крім того, прокурор із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зазначив, що жодна із заявлених прокурором позовних вимог не звернута до Запорізької обласної організації ТСО, яка заявила про застосування позовної давності, отже немає підстав для розгляду заяви цієї особи про застосування зазначеного строку.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Запорізька обласна організація ТСО просить відмовити у її задоволенні, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2019 залишити без змін, наголошуючи на правильності висновку суду апеляційної інстанції про обізнаність ФДМ України з 2005 року про наявність, стан і власника спірного об`єкта, отже і правильності висновку суду про пропуск позовної давності.

3.3. ФДМ України у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.10.2019 скасувати, а рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2019 залишити в силі, наголошуючи на неправильності висновку суду апеляційної інстанції про пропуск позовної давності у цьому випадку, з підстав, аналогічних тим, що викладені у касаційній скарзі прокурора.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Ухвалою від 24.12.2019 касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області прийнято до розгляду колегією суддів у складі: Дроботової Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Случа О. В.. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями, у зв`язку з відпусткою судді Случа О. В., проведено повторний автоматизованого розподіл судової справи. Визначено склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Берднік І. С., Пільков К. М.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- згідно з інвентарною (архівною) справою Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" на спірний об`єкт нерухомого майна відповідно до протоколу виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 "Про виділення Запорізькому учбовому авіаційному центру земельної ділянки в кварталі № 52-53 по пр-ту Леніна для будівництва учбового центру" Запорізькому учбовому авіаційному центру Всесоюзного Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту відведено земельну ділянку площею 0,2 га в кварталі № 52-53 по просп. Леніна у м. Запоріжжі для будівництва учбового корпусу;

- на відведеній земельній ділянці по просп. Леніна 158-Б у м. Запоріжжі побудовано восьмиповерхову будівлю, яку введено в експлуатацію згідно з актом приймання державної приймальної комісії закінченої будівництвом будівлі учбового корпусу Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту від 30.12.1977 (виписка з акта № 337);

- за інформацією Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації згідно з реєстраційним посвідченням від 17.05.1993 будівля по просп. Леніна 158-Б у м. Запоріжжі до січня 2001 року була зареєстрована за Запорізьким навчальним авіаційним центром Загальносоюзного ДТСААФ на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 та акта приймання в експлуатацію закінченого будівництвом будинку;

- рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України" ухвалено оформити право власності за Запорізькою обласною організацією ТСО на будівлю (літ. А-8) по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі загальною площею 4 337,06 м-2 та доручено Запорізькій обласній організації ТСО провести реєстрацію будівлі в ОП ЗМБТІ, а цьому підприємству - оформити свідоцтво на право власності на будівлю;

- на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 Запорізькій обласній організації ТСО видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі від 25.01.2001 № 173;

- 25.01.2001 ОП ЗМБТІ здійснило реєстраційний напис на правовстановлюючому документі за реєстровим № 31, записаним у реєстрову книгу за № 1;

4.3. Суди установили, що 06.10.2005 прокуратура Орджонікідзевського району м. Запоріжжя звернулася до начальника ОП ЗМБТІ про скасування реєстрації права власності на будівлю по просп. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією ТСО.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначена обставина підтверджує той факт, що станом на дату звернення прокуророві було відомо про наявність рішення та свідоцтва, законність яких є предметом позову у цій справі.

28.04.2005 рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 141/30 скасовано рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією ТСО", скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі від 25.01.2001 № 173.

4.4. Суд апеляційної інстанції також установив, що:

- згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.07.2005 у справі № 17/226 визнано недійсним рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 141/30;

- згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2007 у справі № 6/29/07 зобов`язано ОП ЗМБТІ поновити реєстрацію права власності за Запорізькою обласною організацією ТСО на будівлю по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі шляхом внесення відповідного запису до реєстру прав власності на нерухоме майно;

- відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 05.11.2007 нежитлова будівля літ. А-8 за адресою: м. Запоріжжя, просп. Леніна, 158-Б належить Запорізькій обласній організації ТСО;

- 19.02.2015 згідно з рішенням Запорізької міської ради № 15 просп. Леніна в м. Запоріжжі перейменовано на просп. Соборний;

- 15.04.2016 спірний об`єкт нерухомого майна (нежитлова будівля) літ. А-8 загальною площею 4 359,86 м-2 по просп. Соборному, 158-Б у м. Запоріжжі зареєстровано на праві власності за Підприємством "Сприяння " Запорізької обласної організації ТСО, яке на підставі рішення від 18.10.2016 № 8 зареєструвало право власності на спірне майно за ТОВ "Січ Резерв".

4.5. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора, завлені в інтересах держави в особі ФДМ України про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173; визнання права власності на об`єкт нерухомості; витребування об`єкта нерухомості із володіння ТОВ "Січ Резерв".

4.6. Суд першої інстанції установив, що власником спірного майна з часу введення в експлуатацію до січня 2001 року було ДТСААФ СРСР (добровільна громадсько-державна організація трудящих СРСР, метою якої було сприяння зміцненню обороноздатності країни та підготовка трудящих до захисту соціалістичної Вітчизни) в особі Запорізького авіаційного училища льотчиків ДТСААФ СРСР. Із часу створення Запорізького авіаційного училища льотчиків ДТСААФ СРСР зазначена установа жодного разу не перебувала в управлінні ДТСААФ УРСР. Запорізька обласна організація ТСО та інші відповідачі не надали суду документів, згідно з якими Запорізька обласна організація ТСО може бути власником майна колишнього СРСР, та не надали документів на підтвердження будівництва спірного об`єкта за рахунок коштів Запорізької обласної організації ТСО.

Суд першої інстанції установив, що спірне майно є державною власністю, всі рішення прийняті без узгодження з відповідними органами управління, тому вважаються недійсними.

Отже, виконавчий комітет Запорізької міської ради, приймаючи рішення від 14.12.2000 № 461/8, вийшов за межі наданих йому згідно із законом повноважень, не маючи документів на підтвердження належності будівлі по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі Запорізькій обласній організації ТСО, безпідставно позбавив Запорізький учбовий авіаційний центр ДТСААФ СРСР права власності на зареєстроване за ним у встановленому законодавством порядку зазначене нерухоме майно, внаслідок чого держава в особі ФДМ України втратила право власності на нежитлову будівлю по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі площею 4 359,86 м-2, загальною вартістю 27 767 948,00 грн, що стало підставою для задоволення місцевим судом позовних вимог прокурора.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що саме ФДМ України на час виникнення спірних правовідносин був уповноваженим державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього СРСР, розташованим на території України.

4.7. Водночас суд апеляційної інстанції, наголосивши на виконанні місцевим судом вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 29.03.2018, зазначив про залишення судом першої інстанції поза увагою доказів, які спростовують висновок, наведений і оскаржуваному рішенні, про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування судом позовної давності до заявлених прокурором вимог.

4.8. Так, суд апеляційної інстанції установив, що згідно з постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.10.2005 у справі № 17/161 відмовлено у задоволенні позову прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Регіонального відділення ФДМ України до Запорізької обласної організації ТСО і виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання права державної власності на об`єкт нерухомості по просп. Леніна, 158-Б за державою (том 6, а. с. 136-141).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, чого не спростував прокурор під час розгляду справи, що згідно із судовим рішенням у справі № 17/161 підтверджено, що Регіональному відділенню ФДМ України, прокуратурі та ФДМ України було відомо про наявність спірної будівлі, її належність Запорізькій обласній організації ТСО та про наявність відповідних рішень органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності.

Крім того, ФДМ України доручив Регіональному відділенню ФДМ України з метою збереження майна (будівлі, розташованої по просп. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі) до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, з метою ефективного використання будівлі надати ФДМ України характеристики споруди, а також пропозиції щодо подальших умов використання (лист від 29.08.2005 № 10-16-13331, том 6, а. с. 131).

4.9. У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Прокурор звернувся з позовом до суду 30.08.2018 (згідно з відміткою суду на першому аркуші позовної заяви).

За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 зазначеного Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15 зазначено, що держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У розумінні положень статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

При цьому, у справі № 697/2751/14-ц (постанова від 20.06.2018) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

4.10. За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

У пункті 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, наведеного у статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені згідно із законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган.

Отже, досліджуючи питання пропуску позовної давності у цьому випадку, необхідно з`ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася або мала можливість довідатися держава в особі уповноваженого органу.

4.11. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 24.06.2003 (заява № 44277/98) "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії" встановив, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку відбулося "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає у тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів, допущені під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна у попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

4.12. Ураховуючи встановлення судом апеляційної інстанції факту обізнаності ФДМ України (його регіонального відділення) і прокурора про наявність спірного об`єкта нерухомого майна, передачу його згідно зі спірними рішеннями виконавчого комітету міської ради у власність Запорізької обласної організації ТСО та реєстрації такого права, з огляду на передбачену законодавством відповідальність держави (її уповноважених органів), колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Запорізької міської ради від 14.12.2000 № 461/8, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 25.01.2001 № 173, визнання права власності на об`єкт нерухомості, витребування об`єкта нерухомості із володіння ТОВ "Січ Резерв" через пропуск позовної давності.

4.13. Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 про відсутність підстав для застосування позовної давності за заявою відповідача - Запорізької обласної організації ТСО, до якого прокурор не заявляв позовних вимог, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у цьому випадку спір стосується прав на нерухоме майно, на яке за Запорізькою обласною організацією ТСО згідно з оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування оформлено право власності, що свідчить про наявність підстав для дослідження питання перебігу позовної давності.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на дату відкриття касаційного провадження у справі), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд як на підставу для відмови у позові через пропуск позовної давності, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженої у справі постанови суду апеляційної інстанції немає.