1.1. 05.10.2018 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось з позовною заявою до Комунального виробничого експлуатаційного підприємства "Подільськтеплокомуненерго" (надалі - КВЕП "Подільськтеплокомуненерго", відповідач) про стягнення 12 601 327,17 грн, з яких: 8 000 000,00 грн основного боргу, 1 842 631,14 грн пені, 671 497,53 грн 3 % річних та 2 087 198,50 грн інфляційних витрат.

1.2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу № 3503/1617-ТЕ-23 від 20.09.2016 у частині своєчасної оплати за поставлений природний газ у жовтні 2016 - березні 2017.

1.3. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на: 1) наявність заборгованості по пільгах, субсидіях та компенсаціях станом на 01.06.2017 у розмірі 5123591,11 грн (4702911,04 грн - субсидії; 420680,07 грн - пільги); 2) наявність погодженого Подільською міською радою графіку погашення заборгованості за спожитий природний газ КВЕП "Подільськтеплокомуненерго" за договором з ПАТ "НАК "Нафтогаз Україна"; 3) підписання 20.06.2017 сторонами спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків на суму 5123591,11 грн відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року N 20 (20-2005-п) (далі - Порядок № 20, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); 4) підписання 08.10.2018 сторонами договору №31/110 про організацію взаєморозрахунків відповідно до Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 N 110 (110-2018-п) та здійснення платежу відповідно до цього договору на суму 759486,00 грн (платіжне доручення № 2 від 09.11.2018).

1.4. Окрім того, відповідач просив зменшити розмір інфляційних втрат, пені та 3 % річних, а також розстрочити оплату суми основного боргу згідно з графіком погашення заборгованості (до грудня 2020).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.01.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 240 514 грн основного боргу, 184 263,11 грн пені, 671 497,53 грн 3 % річних, 2 087 198,50 грн інфляційних втрат і судовий збір. У решті позовних вимог відмовлено.

2.2. Судове рішення обґрунтовано тим, що заявлена до стягнення з відповідача заборгованість частково у сумі 759 486,00 грн була сплачена відповідачем 09.11.2018 на підставі укладеного 08.10.2018 між сторонами по справі, а також Головним Управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області, Департаментом фінансів Одеської області державної адміністрації та Департаментом житлово-комунального господарства та енергоефективності Одеської області державної адміністрації договору №31/110 про організацію взаєморозрахунків, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

2.3. Оскільки відповідач у встановлений договором строк (відповідно до пункту 6.1 - до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу) не розрахувався за поставлений газ, і у договорі сторони погодили, що укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до Порядку № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, суд першої інстанції, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно та обґрунтовано нараховано відповідачу пеню згідно з пунктом 8.2 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення, а також 3 % річних та інфляційні витрати за весь час прострочки.

2.4. При ухваленні рішення суд враховував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №923/1099/17,

2.5. Крім того, суд першої інстанції, зважаючи на ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, та зважаючи на правовий статус відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, враховуючи також суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі, дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені до 10% від заявленого позивачем на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

2.6. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 31.01.2019 у справі № 916/2259/18 змінено, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 240 514 грн основного боргу, 184 263,11 грн пені, 95 680,35 грн 3% річних, 417 074,49 грн інфляційних втрат та судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.

2.7. Суд апеляційної інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, що сформульовані в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, зазначив, що відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та річних, які нараховані позивачем на суми, які сплачені за спільним протокольним рішенням та договором про організацію взаєморозрахунків на суму 5123591,11 грн та 759 486,00 грн відповідно, оскільки грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Водночас, підписавши договір №31/110 про організацію взаєморозрахунків та спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України, сторони у справі фактично погодилися, що залишок оплати наданих за договором послуг підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного такого спільного протокольного рішення, тобто тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за поставлений природний газ за цим договором та відповідальність за порушення строків.

2.8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити інфляційні та 3 % річних, що нараховані на суму 2 116 922,89 грн (8 000 000 - 5 123 591,11 - 759 486,00) - суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків та договору №31/110, та була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

2.9. Щодо позовних вимог в частині пені суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим та законним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру присудженої до стягнення пені до 184 263,11 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.

3.1. 11.11.2019 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з касаційною скаргою у справі № 916/2259/18, в якій просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні 1 658 368,03 грн пені, 575 817,18 грн 3% річних та 1 670 124,01 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

3.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що:

- рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 7, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в оскаржуваній постанові не враховано жодного аргументу, доводу чи доказу позивача;

- висновки суду апеляційної інстанції про те, що підписанням спільного протокольного рішення та укладання договору про організацію взаєморозрахунків змінилися строки та порядок розрахунків, не відповідають умовам абзацу 3 пункту 6.1 та пункту 11.3 договору, пункту 5.3 спільного протокольного рішення, постанові Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 N 853 (853-2016-п) , якою внесено зміни до пункту 20 Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу із спеціальними обов`язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій (зокрема, доповнено абзацом "сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до Порядку не змінює строків та умов розрахунків за цим договором), та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 923/1099/17;

- суди обох інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (статей 525, 526, 549- 552, 599, 625 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України), не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, внаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо зменшення розміру пені, який суперечить принципу розумності, справедливості, добросовісності та призводить до зловживання з боку боржника.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2019 у справі № 916/2259/18 - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. 08.02.2020 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , внесені Законом України від 15 січня 2020 року N 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

4.2. За правилом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

4.3. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у редакції Закону України від 03.10.2017 N 2147-VIII.

4.4. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (зараз і надалі, в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.5. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

4.6. У частині 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що встановлює вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

4.7. Питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі, неоднаразово вже були предметом оцінки та розгляду у судуі касаційної інстанції.

4.8. Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 сформульовано висновок щодо застосування норм права (статей 549, 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тому незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з споживача 3 % річних, інфляційних втрат і пені, нарахованих у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати переданого природного газу, оскільки підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

4.9. Одночасно, колегія суддів Касаційного господарського суду звертає увагу, що пункт 6.1 договору купівлі-продажу природного газу, який був предметом спору у справі № 924/296/18, так само, як і пункт 6.1 договору, що є предметом спору у цій справі, містив умови про те, що "сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (20-2005-п) не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

4.10. Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, зазначивши, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком № 493, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

4.11. Розглянувши матеріали справи та перевіривши всі доводи касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що скаржник не навів жодного вагомого аргументу, здатного переконати дійти іншого висновку у цій справі та відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати.

4.12. За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

4.13. Верховний Суд, ураховуючи свою практику з цього питання, вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмови у задоволенні позову в цій частині, беручи до уваги те, що:

1) держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (проведення взаєморозрахунків шляхом надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості щодо різниці між фактичною вартістю теплової енергії та затвердженими тарифами, а також надання пільг та житлових субсидій населенню), і

2) позивач не надав будь-яких доказів того, що відповідачем порушені відповідні положення Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (20-2005-п) , та Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018,

3) що унеможливлює застосування до останнього наслідків неналежного виконання зобов`язань за договором у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, пені, нарахованих на суму заборгованості, що є предметом спільного протокольного рішення (5 123 591,11 грн) та договору про організацію взаєморозрахунків (759 486,00 грн).

4.14. Щодо посилання заявника касаційної скарги на правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що сформульований у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 923/1099/17, то Верховний Суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

4.15. Відповідно до частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

4.16. Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (див. постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18).

4.17. Ухвалою Верховного Суду від 16.04.2019 (колегія суддів Касаційного господарського суду у складі: Дроботова Т.Б. - головуючий, Пільков К.М., Чумак Ю.Я.) справу № 924/296/18 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАК "Нафтогаз" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 і рішення Господарського суду Хмельницької області від 24.07.2018 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю вирішити питання наявності, чи навпаки, відсутності підстав для відступу від правової позиції щодо обґрунтованості нарахування відповідних сум, викладеної у справі № 923/1099/17.

4.18. Як вже зазначалось вище у цій постанові, 31.05.2019 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 924/296/18, в якій зроблено правовий висновок, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення зі споживача 3 % річних, інфляційних втрат і пені у випадку підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, навіть незважаючи на те, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи № 924/296/18 у пункті 6.1 договору "сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (20-2005-п) не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

Такі саме висновки, від яких колегія суддів, не вбачає підстав відступати сформульовано також у постанові Верховного Суду 08.08.2019 у справі № 905/1449/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

4.19. За наведених підстав колегія суддів відхиляє доводи АТ "НАК "Нафтогаз України" щодо неправильного застосування норм матеріального права та невідповідність висновку суду апеляційного інстанції про відмову у стягненні з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат висновку Верховного Суду щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 20.11.2018 у справі № 923/1099/17.

4.20. Щодо доводів касаційної скарги стосовно необґрунтованого зменшення розміру пені, то Верховний Суд вважає, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний господарський суд, відповідно до конкретних обставин справи зробив правильний висновок про можливість зменшення нарахованої позивачем пені на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах; правовий статус відповідача, основним різновидом господарської діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря населенню та іншим споживачам, і те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі.

4.21. Аргументи скаржника стосовно того, що суди, зменшуючи розмір належних до сплати штрафних санкцій, не оцінили, чи є цей випадок винятковим, Верховний Суд відхиляє, оскільки з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд першої інстанції користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

4.22. У цій справі суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого та законного висновку про можливість зменшення пені, враховуючи, що порушення зобов`язання не завдало позивачеві значних збитків, а також беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та відіграння нею особливої соціальної ролі. Верховний Суд не бачить жодних вагомих підстав вважати інакше. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ.

4.23. Посилання скаржника в касаційній скарзі на правові позиції, викладені Верховним Судом у справах № № 908/1453/14 та № 922/1010/16, відхиляються, оскільки: висновки судів першої та апеляційної інстанції про задоволення клопотання про зменшення розміру пені у даній справі не суперечать висновку Верховного Суду у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, оскільки зменшення розміру пені є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів; у справі № 922/1010/16 питання про зменшення розміру пені відповідачем (боржником) не порушувалося та судами не вирішувалося. У постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 взагалі відсутній висновок щодо правильного застосування норм частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України у спірних правовідносинах.

4.24. Рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 7 240 514,00 грн, а також пені - 184 263,11 грн, 3% річних - 95 680,35 грн та інфляційних втрат - 417 074,49 грн не оскаржуються, тому відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у касаційному порядку не переглядаються.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. З огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального і матеріального права, відповідно до висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.