У грудні 2016 року Львівська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівської ОДА) та Приватного акціонерного товариства "Авіас Плюс" (далі - ПрАТ "Авіас Плюс"), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 02.08.2018 просила суд: визнати недійсними рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" в частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу земельної ділянки на вул. Янева - В. Великого у м. Львові площею 0,15 га (далі - спірна земельна ділянка), розпорядження Голови Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу спірної земельної ділянки, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 08.02.2001 № 33, укладений між Львівською ОДА та ПрАТ "Авіас Плюс", державний акт на право власності на землю від 13.04.2001 серія ЛВ № 028640, виданий ПрАТ "Авіас Плюс" Львівською ОДА, договір оренди від 22.04.2017 № 13015, укладений між ТОВ "Євротрейд Експо" та ПАТ "Укрнафта", та витребувати від ТОВ "Євротрейд Експо" спірну земельну ділянку на користь Ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 в частині погодження продажу спірної земельної ділянки та розпорядження Голови Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 в частині її продажу, укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та видачі державного акта на право власності на землю прийняті з порушенням норм законодавства, яке діяло на момент їх прийняття та з перевищенням компетенції, а саме за відсутності у вказаних органів права розпоряджатись земельними ділянками, розміщеними у межах м. Львова, а отже як вказані рішення, розпорядження, державний акт на право власності на землю від 13.04.2001 серії ЛВ № 028640, а також правочини, які було укладено в подальшому, підлягають визнанню недійсними.

Позовна вимога про витребування від ТОВ "Євротрейд Експо" спірної земельної ділянки на користь Ради відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) обґрунтована тим, що спірна земельна ділянка, яка була передана 21.04.2017 ПрАТ "Авіас Плюс" в статутний капітал ТОВ "Євротрейд Експо" як майновий внесок, вибула з володіння власника - територіальної громади м. Львова, в інтересах якої діє Рада, поза її волею, оскільки Рада не приймала рішень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та правочину щодо її відчуження не укладала.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2017 залучено ПАТ "Укрнафта" до участі в справі у якості відповідача, а ухвалою від 07.08.2017 -ТОВ "Євротрейд Експо" - у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 залучено до участі у справі ТОВ "Євротрейд Експо" у якості відповідача.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2018 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 та розпорядження Голови Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 прийняті з перевищенням компетенції з огляду на відсутність у справі доказів надання Радою повноважень Львівській обласній раді та Львівській ОДА щодо передачі, надання та вилучення у спірний період спірної земельної ділянки, яка знаходиться в межах м. Львова, у зв`язку з чим оскаржувані рішення та розпорядження, а також державний акт на право власності на землю від 13.04.2001 серія ЛВ № 028640, виданий на виконання розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95, є недійсними.

Також суд першої інстанції вказав, що всі інші правочини щодо переоформлення прав на спірну земельну ділянку, зміни її власників та користувачів є похідними від актів, на підставі яких спірна земельна ділянка неправомірно вибула з комунальної власності м. Львова, а тому наступні перепродажі та переоформлення прав на неї, передання її в користування (оренду) ПАТ "Укрнафта" є незаконними, що є підставою для визнання недійсними договору купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 та договору оренди від 22.04.2017 № 13015.

Окрім того, суд першої інстанції при вирішення спору дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади м. Львова, в інтересах якої діє Рада, поза її волею, на підставі недійсного рішення Львівської обласної ради та розпорядження Львівської ОДА, що є підставою для витребування її від ТОВ "Євротрейд Експо" на користь Ради в порядку ст. 388 ЦК України.

У задоволенні заяв відповідачів про застосування строку позовної давності судом першої інстанції відмовлено з посиланням на те, що позов пред`явлено позивачем в межах трирічного строку позовної давності, оскільки про зміну власника спірної земельної ділянки з ПрАТ "Авіас Плюс" на ТОВ "Євротрейд Експо" та укладення договору оренди від 22.04.2017 №13015 Рада дізналась під час розгляду справи у суді, а про наявність оспорюваних рішення, розпорядження, договору купівлі-продажу та набуття у власність ПрАТ "Авіас Плюс" спірної земельної ділянки - у 2015 році.

При вирішенні спору суд першої інстанції також врахував практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція) та дійшов висновку про те, що втручання у мирне володіння майном відбувається в інтересах суспільства.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено Раді у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у Ради порушеного права щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. Разом з тим у задоволенні позову Ради відмовив з огляду на пропущення нею трирічного строку позовної давності на звернення з відповідним позовом до суду, оскільки наявні в матеріалах справи докази, зокрема, ухвали Ради від 25.01.2001 № 925 та від 29.09.2011 № 792, рішення Ради від 13.07.2001 № 354, договір купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33, укладений представником Ради, а також факт отримання Радою на її розрахунковий рахунок грошових коштів від продажу спірної земельної ділянки, свідчать про те, що з 2001 року позивач міг дізнатись про порушення прав територіальної громади м. Львова щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності.

Одночасно суд апеляційної інстанції вказав на порушення справедливого балансу інтересів сторін у разі задоволення позовної вимоги Ради про витребування спірної земельної ділянки від ТОВ "Євротрейд Експо", а відтак і порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019, у липні 2019 року Рада звернулась до Касаційного господарського суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2018 - залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги Рада зазначила, що не була обізнана про укладення договору купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 та проведення розрахунків на його підставі, оскільки не була стороною спірного правочину. Про оспорювані рішення, розпорядження та договір купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 Рада довідалась лише у 2015 році, а право Ради на звернення з позовною вимогою про витребування в судовому порядку спірної земельної ділянки від ТОВ "Євротрейд Експо" виникло під час розгляду справи у суді першої інстанції, коли їй стало відомо про зміну власника спірної земельної ділянки з ПрАТ "Авіас Плюс" на ТОВ "Євротрейд Експо", що свідчить про дотримання Радою трирічного строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду.

Окрім того, Рада вказала, що позовна вимога Ради про витребування від ТОВ "Євротрейд Експо" спірної земельної ділянки на користь Ради є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності становища, яке існувало до порушення права комунальної власності.

Рада також вказала на неправомірність застосування судом апеляційної інстанції ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.08.2019, після усунення Радою недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі № 910/21805/16, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04.09.2019.

27.08.2019 Львівська обласна рада, 29.08.2019 ПАТ "Укрнафта", а 30.08.2019 ТОВ "Євротрейд Експо", Львівська ОДА та ПрАТ "Авіас Плюс" надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 11.03.2019 - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04.09.2019 зупинено касаційне провадження у справі №910/21805/16 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Ухвалою Верховного Суду від 26.19.2019 поновлено провадження у справі №910/21805/16, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.01.2020.

У судовому засіданні 29.01.2020 Верховним Судом оголошено перерву на 05.02.2020.

У судовому засіданні 05.02.2020 Верховним Судом оголошено перерву на 12.02.2020.

05.02.2020 Рада подала до суду касаційної інстанції клопотання про передачу справи № 910/21805/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від правових висновків у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 щодо застосування положень ст. 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Розглянувши вказане клопотання Ради від 05.02.2020, Касаційний господарський суд не знаходить підставі для передачі справи № 910/21805/16, яка розглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки мотиви, викладені у клопотанні, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є аналогічними тим доводам, які вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3224/16, стороною якої також була Львівська міська рада.

Доводи про необхідність відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3224/16 саме у справі № 910/21805/16, яка розглядається, не є підставою для задоволення клопотання Ради та передачі справи № 910/21805/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Посилання Ради у клопотанні від 05.02.2020 про необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3224/16 на правові позиції самої Великої Палати Верховного Суду у справах № 907/50/16 та №362/44/17 не заслуговують на увагу, оскільки у справі № 907/50/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються ст. 388 ЦК України, а у справі № 362/44/17 - щодо початку обчислення позовної давності при зверненні до господарського суду з віндикаційним позовом прокурором в інтересах держави.

Таким чином, наведені в клопотанні Ради обґрунтування необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №914/3224/16 щодо застосування положень ст. 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються ст. 388 ЦК України не свідчить про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України.

У судове засідання 12.02.2020 Львівська обласна рада та Львівська ОДА своїх представників не направили, хоча були повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином (телефонограмами про оголошення перерви від 06.02.2020 та 10.02.2020).

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Львівської обласної ради та Львівської ОДА.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Ради та ПрАТ "Авіас Плюс", ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Євротрейд Експо", дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2000 Львівською обласною радою прийнято рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва", яким погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення АЗС для продажу у власність згідно з додатком. Відповідно до п. 28 додатку до вказаного рішення для продажу визначено земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану на вул. Янева - В. Великого у м. Львові. Окрім того, Львівська обласна рада доручила Львівській ОДА здійснити прямий продаж вказаних у додатку земельних ділянок, в т. ч. спірної земельної ділянки (далі - рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408).

25.01.2001 Радою прийнято ухвалу № 925 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у м. Львові", якою визначено перелік вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення в м. Львові, які підлягають продажу для будівництва та обслуговування АЗС, до складу яких включено спірну земельну ділянку. Також п. 8 ухвали зобов`язано Департамент економічної політики та ресурсів Львівської міської ради: провести продаж та укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок; нотаріально засвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок зареєструвати в Львівському міському управлінні земельних ресурсів, а Львівське міське управління земельних ресурсів зобов`язано: внести зміни в земельно-кадастрову документацію; зареєструвати договори купівлі-продажу земельних ділянок та видати державні акти на право власності на землю (п. 9) (далі - ухвала Ради від 25.01.2001 № 925).

05.02.2001 головою Львівської ОДА видано розпорядження № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові", в якому передбачено продаж ЗАТ "Авіас Плюс" спірної земельної ділянки (далі - розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95).

08.02.2001 між Львівською ОДА (продавець) та ЗАТ "Авіас Плюс" (продавець) (зараз - ПрАТ "Авіас Плюс") укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 33, відповідно до п. 1.1 якого продавець на підставі розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 №95 та ухвали Ради від 25.01.2001 № 925 передав за плату, а покупець прийняв у власність і оплатив вартість земельної ділянки з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м. Львів, вул. Янева - В. Великого, загальною площею 0,15 га, згідно схеми розміщення в м. Львові автозаправочних та автогазозаправочних станцій загального користування, яка додається до договору (далі - договір купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33).

Договір після нотаріального посвідчення та реєстрації у Львівському обласному управлінні земельних ресурсів і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта на право власності на землю (п. 13.4 договору купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33).

Договір купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 від імені продавця (Львівської ОДА) підписав заступник начальника Львівського обласного управління земельних ресурсів Петришин А. Г., який діяв на підставі розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 та доручення від 06.02.2001 №01-16/10-193, а також виконуючий обов`язки директора Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради Цюник В. К., який діяв на підставі ухвали Ради від 25.01.2001 № 925 і розпорядження міського Голови міста Львова від 17.01.2001 № 012-к.

13.04.2001 на підставі розпорядження від 05.02.2001 № 95 Львівська ОДА видала ЗАТ "Авіас Плюс" державний акт на право власності на землю серії ЛВ № 028640 щодо спірної земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва АЗС, який зареєстровано Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9 кн.5-2 (далі - державний акт від 13.04.2001 серії ЛВ № 028640).

21.04.2017 спірна земельна ділянка була передана ПрАТ "Авіас Плюс" як майновий внесок до статутного капіталу ТОВ "Євротрейд Експо", яке зареєструвало за собою право приватної власності на спірну земельну ділянку.

22.04.2017 між ТОВ "Євротрейд Експо" (орендодавець) та ПАТ "Укрнафта" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 13015, за умовами якого ТОВ "Євротрейд Експо" передало в оренду ПАТ "Укрнафта" спірну земельну ділянку (далі - договір оренди від 22.04.2017 № 13015).

Рада, посилаючись на те, що рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 №408 в частині погодження продажу спірної земельної ділянки та розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 в частині продажу цієї земельної ділянки прийняті з порушенням норм законодавства, яке діяло на момент їх прийняття та з перевищенням компетенції, тому вказані рішення, розпорядження, державний акт від 13.04.2001 серії ЛВ №028640, а також договори купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 та оренди від 22.04.2017 № 13015 підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка - витребуванню від ТОВ "Євротрейд Експо" на користь Ради, звернулася із цим позовом до господарського суду.

Приймаючи постанову від 11.03.2019, суд апеляційної інстанції визнав порушеним право Ради на розпорядження спірною земельною ділянкою та обґрунтованими заявлені позовні вимоги, однак дійшов висновку, що позовні вимоги Ради не підлягають задоволенню через пропуск нею строку позовної давності.

Переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 11.03.2019 у касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскаржуваного судового рішення в межах доводів касаційної скарги, Касаційний господарський суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги Ради про визнання недійсними рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 в частині погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу спірної земельної ділянки, розпорядження Голови Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 в частині продажу спірної земельної ділянки, договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 08.02.2001 № 33, державного акта від 13.04.2001 серія ЛВ № 028640, договору оренди від 22.04.2017 № 13015 та витребування від ТОВ "Євротрейд Експо" спірної земельної ділянки на користь Ради.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази делегування Радою у спірному періоді повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок в межах міста Львова Львівській обласні раді та Львівській ОДА, а відтак оскаржувані рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 та розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95 порушують право Ради на розпорядження нею земельними ділянками в межах населеного пункту.

Договір купівлі-продажу від 08.02.2011 № 33, укладений між Львівською ОДА та ЗАТ "Авіас Плюс" на підставі рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 та розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95, є недійсним.

Решта вимог Ради є похідними від вимог про визнання недійсними рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408 та розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не оскаржуються Радою у касаційній скарзі.

Окрім того, Рада просила витребувати від ТОВ "Євротрейд Експо" на користь Ради спірну земельну ділянку.

Посилаючись на ст. 317, 387, 388 ЦК України, враховуючи встановлені обставини недійсності рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 №408 та розпорядження Голови Львівської ОДА від 05.02.2001 № 95, суди дійшли висновку про відсутність волі територіальної громади м. Львова в особі Ради на вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності у приватну та про задоволення позовних вимог Ради про витребування спірної земельної ділянки від ТОВ "Євротрейд Експо" на користь Ради.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Львівська обласна рада, Львівська ОДА, ПрАТ "Авіас Плюс", ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Євротрейд Експо" подали заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовних вимог Ради у цій справі.

Відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До позовних вимог про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України застосовується також загальна позовна давність у три роки, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі - вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У касаційній скарзі позивач зазначив, що про оспорювані рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408, розпорядження Львівської ОДА від 05.02.2001 №95, договір купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 та набуття ПрАТ "Авіас Плюс" спірної земельної ділянки у власність за договором від 08.02.2001 № 33 Раді стало відомо у 2015 році, а про зміну власника спірної земельної ділянки з ПрАТ "Авіас Плюс" на ТОВ "Євротрейд Експо" - під час розгляду справи у суді першої інстанції, тому вважав, що не пропустив строк позовної давності при звернені до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 за позовом того ж позивача - Львівської міської ради у подібних правовідносинах.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

Оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позовних вимог, заявлених на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності у володіння іншої особи.

Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини прийняття Радою ухвали від 25.01.2001 № 925 (якою Департамент економічної політики та ресурсів Ради було уповноважено провести продаж та укласти договори купівлі-продажу в т. ч. спірної земельної ділянки), видання Львівською ОДА розпорядження від 05.02.2001 № 95, укладення договору купівлі-продажу від 08.02.2001 № 33 (в т. ч. виконуючим обов`язки директора Департаменту економічної політики та ресурсів Ради Цюником В. К. на підставі ухвали Ради від 25.01.2001 № 925 і розпорядження міського Голови міста Львова від 17.01.2001 № 012-к) та перерахування ПрАТ "Авіас Плюс" на розрахунковий рахунок Ради грошових коштів у розмірі 116 244,00 грн за купівлю спірної земельної ділянки, що підтверджується платіжним дорученням від 15.02.2001 № 1352, Касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ще у 2001 році Рада могла довідатись про порушення прав територіальної громади м. Львова щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності.

Натомість Рада звернулася з цим позовом до господарського суду у грудні 2016 року.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що позов у даній справі подано Радою поза межами встановленого строку позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що Львівською обласною радою, Львівською ОДА, ПрАТ "Авіас Плюс", ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Євротрейд Експо" подано до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності, позов у даній справі подано із спливом позовної давності, Касаційний господарський суд доходить висновку про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності.

Касаційний господарський суд відхиляє посилання Ради у касаційній скарзі на невірне застосування судом апеляційної інстанції ст. 261 ЦК України, оскільки суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази, вірно застосував положення цивільного законодавства про позовну давність до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що право на витребування спірної земельної ділянки від ТОВ "Євротрейд Експо" у судовому порядку виникло у Ради з моменту, коли Рада дізналась про порушення свого права саме ТОВ "Євротрейд Експо" (яке набуло спірну земельну ділянку від ПрАТ "Авіас Плюс") у суді першої інстанції, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту, коли власник майна дізнався або міг дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Посилання Ради у касаційній скарзі на неправомірність застосування судом апеляційної інстанції ст. 1 Першого протоколу Конвенції не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Щокін проти України" від 14.10.2010, ""Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Оцінюючи дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами суспільства та правами власника, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про порушення справедливого балансу, який мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку та захистом прав на мирне володіння майном - з іншого, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки заявляючи позовні вимоги у даній справі, які по суті спрямовані на позбавлення ТОВ "Євротрейд Експо" права володіння спірною земельною ділянкою, позивачем не порушувалося питання про здійснення компенсації (відшкодування) ТОВ "Євротрейд Експо", хоча, як було встановлено судом апеляційної інстанції, позивач безпосередньо приймав участь у процедурі купівлі-продажу спірної земельної ділянки, отримав грошові кошти за неї, які не повернув позивачеві, та продовжує отримувати грошові кошти у вигляді земельного податку.

В силу положень ст. 300 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Ради про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги, вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 прийнята з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для її зміни чи скасування не вбачається.