Приватне підприємство "ВІТАНТРАНС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про зобов`язання відповідача зняти заборону відчуження майна - транспортних засобів та вилучити запис 2 від 29.12.2017 за № 16652066 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесений до Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 16652066 від 29.12.2017 про заборону відчуження рухомого майна, обтяжувачем за яким є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", а боржником - Приватна фірма "Ранал", порушує право власності позивача на відповідне майно, набуте ним як добросовісним набувачем у третьої особи в березні 2011 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.10.2018 позовні матеріали передані за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2018 залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватну фірму "Ранал".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2019 (суддя Удалова О.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючий, Мальченко А.О., Дикунська С.Я.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю. Зобов`язано відповідача зняти заборону відчуження транспортного засобу марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; транспортного засобу марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; напівпричіпу, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_5, номер державної реєстрації НОМЕР_6, та вилучити в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна запис 2 від 29.12.2017 за №16652066.

Судами обох інстанцій встановлено, що 29.07.2008 між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (змінено найменування на акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") та ОСОБА_3 (позичальником) укладено кредитний договір № 26/р, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит в межах суми 140 000 дол. США на термін і на умовах, передбачених у договорі, а позичальник зобов`язується повернути отриманий кредит і сплатити відсотки, а також виконати інші зобов`язання згідно з цим договором у повному обсязі.

В п. 1.3 кредитного договору сторонами визначено, що термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до договору), але не пізніше 25.07.2013.

Відповідно до п. 3.1 вказаного кредитного договору, виконання зобов`язань позичальника за даним договором забезпечуються, зокрема, договором застави автотранспорту.

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між Приватною фірмою "Ранал" (заставодавцем) та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (заставодержателем) 30.07.2008 укладено договір застави автотранспорту, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 3994, відповідно до умов якого предметом договору є надання заставодавцем в заставу автотранспорту, опис якого зазначений в п. 6 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 (позичальника) перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених заставою, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу автотранспорту переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Умовами вищезазначеного договору застави також передбачено, що заставою забезпечуються виконання зобов`язань позичальника, що випливають з кредитного договору № 26/р, укладеного 29.07.2008, з повернення кредиту в сумі 140 000 дол. США; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних; сплати процентів за користування кредитом у разі несвоєчасного погашення кредиту у розмірі 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту; сплати винагороди згідно з п. 4.5 та 4.6 кредитного договору; сплати пені, у порядку та розмірі, визначених п. 6.1 кредитного договору; сплати штрафу, в розмірі 2% від суми отриманого кредиту, за кожний випадок порушення зобов`язань, передбачених п. 6.2 кредитного договору; сплати штрафу, в розмірі 25% від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням.

Предметом застави є транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; напівпричіп, 2002 року випуску, номер: НОМЕР_7, номер державної реєстрації НОМЕР_8 ; напівпричіп, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_9, номер державної реєстрації НОМЕР_6 .

Пунктом 17.7. договору застави передбачено, що заставодавець зобов`язаний не передавати предмет застави в оренду (майновий найом), у спільну діяльність або безоплатне користування, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом застави без письмової згоди заставодержателя.

Відповідно до п. 27 договору застави термін дії договору - до повного виконання заставодавцем та заставодержателем зобов`язань за кредитним договором, та всім додатковим угодам до нього.

23.05.2011 до вказаного договору застави був укладений договір про внесення змін до договору застави автотранспорту від 30.07.2008.

Звертаючись до суду з даним позовом Приватне підприємство "ВІТАНТРАНС" посилалось на те, що у березні 2011 році придбало у Приватної фірми "Ранал" у власність наступне рухоме майно: - транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; - транспортний засіб марки Renault Magnum, 2003 року випуску, номер кузова (шасі): НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; - напівпричіп, 2004 року випуску, номер: НОМЕР_5, номер державної реєстрації НОМЕР_6 .

Проте згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 57114749 від 04.10.2018, 29.12.2017 об 15:00:31 до Державного реєстру був внесений запис за №16652066 про приватне обтяження: - тип обтяження - застава рухомого майна; - підстава обтяження - договір застави 26/р від 30.07.2008, ПАТ КБ "Приватбанк"; - об`єкт обтяження - інший транспортний засіб, Renault Magnum, 2003 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 ; інший транспортний засіб, Renault Magnum, 2003 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_4 ; інший транспортний засіб, напівпричіп, 2004 року випуску, номер об`єкта: НОМЕР_9, номер державної реєстрації НОМЕР_6 ; - відомості про обмеження відчуження - заборонено відчуження; - обтяжувач - ПАТ КБ "Приватбанк"; - боржник - ПФ "Ранал"; - розмір основного зобов`язання - 140000 дол. США; - строк виконання зобов`язання - 27.11. 2022; - термін дії - 29.12.2022.

Позивачем 26.03.2018 та 03.08.2018 направлялись на адресу відповідача вимоги № 02-1194/18 та № 02-1249/18 про припинення обтяження та вилучення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, які не були виконані останнім, у зв`язку з чим та посилаючись на те, що наявність даного запису обмежує право позивача на здійснення правомочностей щодо розпорядження цим майно, Приватне підприємство "ВІТАНТРАНС" звернулось до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст.ст. 16, 17, 27 Закону України "Про заставу", ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та не доведення учасниками справи надання обтяжувачем спірного майна письмової згоди на його відчуження позивачу, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки обтяження спірних транспортних засобів у вигляді застави такого майна зберігає свою силу і для його наступних власників, які набули майно у особи, яка передала його у заставу. Також у зв`язку із ненаданням позивачем договору купівлі-продажу транспортних засобів, актів приймання-передачі майна суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності права власності на спірне майно.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції на підставі дослідження наявних в матеріалах справи документів встановив доведення позивачем належними засобами доказування право власності на спірні транспортні засоби. Також апеляційним судом встановлено, що на час відчуження третьою особою спірних транспортних засобів в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про заборону відчуження вказаного майна. Тобто позивач є добросовісним набувачем майна в розумінні приписів ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 388 Цивільного кодексу України, а тому набув право власності на майно без обтяжень. Таким чином, внесений 29.12.2017 запис за № 16652066 щодо заборони відчуження рухомого майна обмежує права позивача на здійснення ним своїх правомочностей з розпорядження транспортними засобами, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що всупереч положенням договору, ст.ст. 203, 215, 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та ст. 17 Закону України "Про заставу" третя особа 30.03.2011 та 24.05.2011 відчужила майно, яке перебувало в заставі банку й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, не повідомивши про це застоводержателя та не отримавши його згоди, знявши з реєстрації в органах ВРЕР ВДАІ України у Волинській області й зареєструвавши за новим власником - позивачем. При цьому заявник касаційної скарги зазначає, що згідно з витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 21.12.2012 у вказаному реєстрі було наявне обтяження згідно з договором застави, і відповідне обтяження було внесено 08.08.2008. До того ж судом не враховано, що записи у реєстрі зберігаються протягом п`яти років з моменту їх внесення, обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк, й з наявного в матеріалах справи витягу неможливо встановити обтяження, котрі були зареєстровані в реєстрі п`ять років тому, а відтак суд дійшов висновку про відсутність обтяжень в момент відчуження предмету застави на підставі неналежних та недостатніх доказів. Крім цього, апеляційний суд не здійснив аналіз судових рішень, наявних в Єдиному реєстрі судових рішень, щодо спорів між позивачем та відповідачем (зокрема, у справі № 161/1102/13-ц), й з урахуванням зловживання позивачем своїх прав дійшов протилежного висновку, що позивач є власником майна та добросовісним набувачем предмета застави.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.02.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 13.01.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 31.01.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу поза межами встановленого в ухвалі від 23.12.2019 строку, у зв`язку з чим відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено апеляційним судом та не заперечується заявником касаційної скарги, за позивачем зареєстровано право власності на зазначені транспортні засоби, що підтверджується копіями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 від 23.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_11 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_12 від 30.03.2011, виданого Луцьким ВРЕР УДАІ УМВС України у Волинській області, які є бланками суворої звітності та у випадку перереєстрації ТЗ вилучаються у попереднього власника для їх анулювання в порядку, визначеному Наказом МВС України № 379 від 11.08.2010.

Вказані транспортні засоби та напівпричіп були предметом застави за договором застави автотранспорту від 30.07.2008, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Троц Ю.Б. та зареєстрованим в реєстрі за № 3994.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 3 названого Закону заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Статтею 17 Закону України "Про заставу" унормовано, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 15 вказаного Закону передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про заставу" реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не представлено витягу з державного реєстру обтяжень станом на час укладення договору застави (30.07.2008), а поданий банком витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 19978272 не стосується спірних транспортних засобів та кредитних зобов`язань за договором № 26/р від 29.07.2008 і договору застави від 30.07.2008.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Разом з цим, вищенаведені норми закону застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов`язки, встановлені законом та/або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

За умовами ч. 3 ст. 9 вказаного Закону, якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Згідно зі ст. 11 названого Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 12 Закону унормовано, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Водночас, за змістом ч. 1 ст. 10 Закону у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Апеляційним судом встановлено, що з представленого до матеріалів справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 57114749 від 04.10.2018 слідує, що запис про заборону відчуження спірних транспортних засобів внесено 29.12.2017, тобто вже після перереєстрації за позивачем права власності на ТЗ.

Беручи до уваги те, що відповідачем на вимогу суду першої інстанції витягу з державного реєстру обтяжень щодо спірного майна станом на дату укладення договору застави не надано, апеляційний суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановив, що на час відчуження третьою особою спірних транспортних засобів в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про заборону відчуження вказаного майна.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач є добросовісним набувачем майна в розумінні приписів ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 388 ЦК України, а тому набув право власності на майно без обтяжень, чим спростовуються доводи скаржника про зворотнє.

Доводи заявника касаційної скарги, що згідно з витягом з державного реєстру обтяжень рухомого майна від 21.12.2012 у вказаному реєстрі було наявне обтяження згідно з договором застави, і відповідне обтяження було внесено 08.08.2008 (який додано відповідачем до касаційної скарги) не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Так само не приймаються до розгляду й інші докази, додані скаржником до касаційної скарги. До того ж останнім не обґрунтовано об`єктивної неможливості подання відповідних доказів до судів попередніх інстанцій чи обмеження судами відповідача у реалізації відповідного права.

Посилання відповідача на те, що апеляційний суд не здійснив аналіз судових рішень, наявних в Єдиному реєстрі судових рішень, щодо спорів між позивачем та відповідачем (зокрема, у справі № 161/1102/13-ц), й з урахуванням зловживання позивачем своїх прав дійшов протилежного висновку, що позивач є власником майна та добросовісним набувачем предмета застави також відхиляються Верховним Судом, оскільки згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Таким чином, суд не зобов`язаний самостійно встановлювати обставини, на які не посилаються учасники справи під час вирішення спору. Також колегія суддів звертає увагу на ст. 13 ГПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доводи скаржника про те, що судом не враховано, що записи у реєстрі зберігаються протягом п`яти років з моменту їх внесення, обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п`ятирічний строк, й з наявного в матеріалах справи витягу неможливо встановити обтяження, котрі були зареєстровані в реєстрі п`ять років тому, а відтак суд дійшов висновку про відсутність обтяжень в момент відчуження предмету застави на підставі неналежних та недостатніх доказів Верховним Судом також відхиляються, позаяк не містять жодного обґрунтування з посиланням на правові норми, на підставі яких відповідач здійснив такий висновок, не заявлялися останнім під час апеляційного провадження, та не виправдовують не подання ним відповідних доказів на підтвердження своїх вимог під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, оскільки в даному випадку в силу приписів закону на добросовісного набувача права власності на рухоме майно не поширюється незареєстроване у встановленому законом порядку обтяження, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що внесений Акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" 29.12.2017 запис за № 16652066 щодо заборони відчуження рухомого майна обмежує права позивача на здійснення ним своїх правомочностей з розпорядження транспортними засобами, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.