за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України, за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національного природного парку "Голосіївський", про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

за участю представників:

позивача - Сінько А. А.,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи-1 - Забур`янов В. В.,

третьої особи-2 - не з`явилися,

прокуратури - Мельник-Баліцька К. І.,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест") про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, розташована по АДРЕСА_1, вибула із володіння держави поза її волею, що встановлено згідно із рішенням суду в іншій справі № 367/3060/13-ц. Набуття відповідачем спірної земельної ділянки у власність на підставі акта прийому-передачі від 30.12.2015 № 1 нерухомого майна як внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" здійснено із порушенням норм чинного законодавства. Позов заявлено на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Прокурор також послався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та зазначив, що порушення інтересів держави полягає у незаконному вибутті та передачі у приватну власність земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 № 1961/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 ; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

2.2. На підставі зазначеного рішення селищної ради ОСОБА_1 . видано державний акт серії ЯЖ № 922146 на право власності на цю земельну ділянку.

2.3. 08.10.2009 на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, розташовану по АДРЕСА_1, придбав ОСОБА_3, про що на державному акті серії ЯЖ № 922146 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3

2.4. Відповідно до протоколу від 28.12.2015 № 1 загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" за актом від 30.12.2015 № 1 прийому-передачі нерухомого майна ОСОБА_3 як внесок до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" передав товариству, в тому числі, спірну земельну ділянку, про що 26.07.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 30641727 про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, за ТОВ "Грінінвест".

2.5. 06.08.2014 заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/3060/13-ц задоволено частково позов прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави, заявлений до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, третя особа - Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство", про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на землю і визнання права власності на земельну ділянку. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24.12.2008 № 1961/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1"; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 922146 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, виданий на ім`я ОСОБА_1, із відповідною відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_3

2.6. Ухвалюючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд Київської області встановив, що на час прийняття спірного рішення будь-якої містобудівної документації чи іншої, передбаченої законом документації, яка встановлювала би межі смт Коцюбинського Київської області, не було. Тому, на підставі статей 116, 122, частини 1 статті 155, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ) суд дійшов висновку, що Коцюбинська селищна рада, ухвалюючи оскаржуване рішення від 24.12.2008 № 1961/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1", перевищила повноваження щодо розпорядження землями.

2.7. Суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка розташована у межах земель природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський"), що підтвердило Міністерство охорони навколишнього природного середовища у письмових поясненнях.

2.8. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" (446/2014) змінено межі цього парку шляхом розширення його території на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", включених до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача.

2.9. Відповідно до листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам згідно з рішеннями Коцюбинської селищної ради, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території НПП "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 (446/2014) .

2.10. За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А78/180 спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський", попереднього функціонального зонування попадає у 101 квартал.

2.11. Тобто, спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський".

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.01.2018 (суддя Наріжний С. Ю.) позов задоволено, витребувано із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, вартістю 93 711 грн.

3.2. Рішення обґрунтовано тим, що неправомірність вибуття із державної власності земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, розташованої по АДРЕСА_1, встановлено згідно із заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.08.2014 у справі № 367/3060/13-ц.

Узявши до уваги те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених у статті 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги.

3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 (колегія суддів у складі: Коротун О. М., Чорна Л. В., Чорногуз М. Г.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову.

3.4. Постанову аргументовано тим, що суд першої інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства, не забезпечив учасникові справи - ТОВ "Грінінвест" можливості реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу за його відсутності, не з`ясувавши причини нез`явлення та не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання. Порушення судом першої інстанції норми процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення (розгляд справи за відсутності сторони, яка про це заявляє).

Поряд із цим апеляційний господарський суд зазначив, що Ірпінський міський суд у справі № 367/3060/13-ц встановив незаконність рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 № 1961/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" та визнав недійсним державний акт серії ЯЖ № 922146 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0121, виданий на ім`я ОСОБА_1, із відповідною відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_3, та скасував державну реєстрацію цього акта.

Тобто, матеріали справи підтверджують неправомірність виділення спірної земельної ділянки, що, відповідно, свідчить про набуття у власність майна першим володільцем із порушенням законодавства та про наявність підстав для задоволення позову згідно зі статтею 388 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом у межах позовної давності (09.11.2017), оскільки підстава для витребування спірного майна із володіння ТОВ "Грінінвест" виникла тільки після 28.12.2015 (з моменту передачі цього майна до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест").

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ТОВ "Грінінвест" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу аргументовано неправильним застосуванням і порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема статей 75, 120 ГПК України, статті 388 ЦК України.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, не повідомивши відповідача про час і місце розгляду справи; суди послалися на обставини, встановлені під час ухвалення судового рішення у справі № 367/3060/13-ц, проте не взяли до уваги судове рішення у справі № 2а-6326/11/2670, яким встановлено протилежні факти; вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки порушують принцип співмірності інтересів власника і суспільства та є порушенням права відповідача на мирне володіння майном.

4.2. Представник скаржника у судовому засіданні 22.01.2020 підтримав вимоги касаційної скарги.

4.3. 21.01.2020 від ТОВ "Грінінвест" надійшли клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з посиланням на неоднозначність застосування судами попередніх інстанцій положень частини 4 статті 75 ГПК України і наявність правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, та про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначено у частинах 3- 6 статті 302 ГПК України, згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Розглянувши у судовому засіданні подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 911/3310/17 наведених процесуальних підстав не виявила, тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

Крім того, колегія суддів у судовому засіданні дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи, оскільки у справі, яка розглядається та у справі № 912/2385/18, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, різні підстави та предмет позовних вимог, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.

4.4. З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексної правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Міністерство екології та природних ресурсів України у поясненні щодо касаційної скарги просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін. При цьому Міністерство наголошує, що спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення, що підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект".

5.2. Перший заступник прокурора Київської області у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін. Заявник зазначає, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із державної власності; належить до лісового фонду України; розташована у межах території НПП "Голосіївський" та одночасно належить до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом.

5.3. Представники прокуратури, позивача і третьої особи-1 у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі цього перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

6.4. У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

6.5. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

6.6. За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

6.7. Неправомірність передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки встановлена згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06.08.2013 у справі № 367/3060/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.

Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд Київської області виходив із того, що на дату прийняття селищною радою рішення № 1961/25-5 межі смт Коцюбинського у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, тобто Коцюбинська селищна рада прийняла спірне рішення із порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки розпорядилася земельною ділянкою, розташованою за межами смт Коцюбинського.

6.8. При цьому у колегії суддів у цій справі немає повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.

6.9. Згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

6.10. Прокурор, звертаючись із позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею її у приватну власність.

6.11. У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

6.12. За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

6.13. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

6.14. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у контексті загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

6.15. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

6.16. Конституція України (254к/96-ВР) (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

6.17. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

6.18. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

6.19. Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

6.20. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

6.21. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

6.22. До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (2768-14) (пункт "г" частини 3 статті 83 цього Кодексу).

6.23. Частина 2 статті 56 ЗК України обмежує можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

6.24. Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Наведене обмеження, визначене на час виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України (435-15) - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

6.25. Апеляційний господарський суд з урахуванням наведених норм, акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А78/180, листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 установив, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду.

6.26. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

6.27. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).

6.28. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частин 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

6.29. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 № 673 і рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час створення становила 14167 га. Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи здійснювалися у 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак, під час зміни назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

6.30. Відповідно до викладеної у ЄДРПОУ інформації засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що у свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

6.31. Згідно з частинами 2 та 3 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

6.32. Відповідно до статті 6 ЛК України (у редакції до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України.

Верховна Рада України делегує відповідним радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України (2768-14) та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

6.33. Із набранням чинності новою редакцією ЛК України (редакція діє з 29.03.2006), у статті 7 було визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) . Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

6.34. При цьому у статті 8 ЛК України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

6.35. За змістом статті 9 цього ж Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

6.36. У статті 11 ЛК України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси. Зокрема, право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

6.37. Право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

6.38. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

6.39. Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

6.40. За таких обставин Верховний Суд погоджується, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області із вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ "Грінінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення у державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули із такої власності.

6.41. З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

6.42. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати у приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки перевищує 5 га.

6.43. Верховний Суд погоджується, що повернення спірних земельних ділянок позивачеві відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України (2768-14) , які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.

6.44. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що результат розгляду судом позову першого заступника прокурора Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, наведеним у статті 1 Першого протоколу, і заперечення скаржника з цього приводу є безпідставними.

6.45. До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина 3 стаття 52 ЗК України).

Отже передача у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечила положенням ЗК України (2768-14) (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).

6.46. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, у тому числі, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України).

6.47. Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

6.48. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

6.49. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані із позбавленням його володіння майном.

6.50. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України).

6.51. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

6.52. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на передачу їх у приватну власність із метою будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (2768-14) (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

6.53. Отже, зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України та ЛК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Таким чином повернення земельної ділянки лісового призначення державі необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17).

6.54. Зазначене не впливає на висновки щодо суті касаційної скарги, зокрема, з огляду на те, що суд апеляційної інстанцій дослідив обставини початку перебігу позовної давності та встановив, що прокурор не пропустив трирічного строку на звернення до суду з дня, коли дізнався або міг дізнатися про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку, оскільки позовна давність не застосовується до негаторних позовів.

6.55. Верховний Суд зазначає, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні положення юридичних норм.

6.56. У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, прокурором і судом апеляційної інстанції позовної вимоги про витребування із незаконного володіння спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення як вимоги, до якої необхідно застосувати положення статей 330, 387 і 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного його вирішення, тому не може бути достатньою підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, однак мотиви оскаржуваної у касаційному порядку постанови слід змінити з урахуванням змісту цієї постанови.

6.57. Аргумент скаржника, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, не повідомивши про час і місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування судового рішення, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції вже розглянув цей аргумент і саме за результатами його розгляду рішення суду першої інстанції було скасовано.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1 Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Згідно з частиною 4 статті 311 ГПК України зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.3. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, господарський суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, проте оскаржувану постанову необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції, наведені у цій постанові.

7.4. Враховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що хоча доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновок судів попередніх інстанції про обґрунтованість позовних вимог, проте наразі наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.