Приватне підприємство "DIQ" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор`єва Національної академії медичних наук України" про зобов`язання виконати дії, передбачені пунктом 2.3.2 договору про передачу обладнання у тимчасове користування від 28.07.2009 №017, а саме: за власні кошти здійснити ремонт біохімічного аналізатора Ехрres Рlus "Вауеr Diagnostics" (№11182) в сертифікованому центрі з ремонту та обслуговуванню зазначеного обладнання; за власні кошти здійснити ремонт хемілюмінісцентного аналізатора АСS: ADVIA CENTAUR (№1381) в сертифікованому центрі з ремонту та обслуговуванню зазначеного обладнання.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про передачу устаткування в тимчасове користування від 28.07.2009 № 017, оскільки відповідач, у порушення умов пункту 2.3.2 вказаного договору, не здійснив за власні кошти ремонт переданого йому в користування обладнання, яке перебуває у несправному стані та експлуатації не підлягає.

2. Хід розгляду справи

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.08.2018 у справі № 922/409/17, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05.03.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 20.08.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 у справі № 922/409/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

28 липня 2009 року між Приватним підприємством "DIQ" (надалі - Власник) та Державною установою "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор`єва Національної академії медичних наук України" (надалі - Користувач) було укладено договір про передачу устаткування в тимчасове користування №017 (надалі - Договір), відповідно до розділу 1 якого, на період дії Договору Власник передає Користувачу у тимчасове користування біохімічний аналізатор автомат Expres Plus "Bayer Diagnostics" (№11182) вартістю 130 000,00 грн і хемілюмінесцентний аналізатор ACS: CENTAUR (№1381) вартістю 500 000,00 грн (надалі - Обладнання) на умовах того, що Користувач проводитиме обстеження своїх пацієнтів на аналізаторах Власника, а Власник зможе замовляти Користувачу проведення досліджень біологічних рідин на аналізаторах, які знаходяться у Користувача, в рамках дослідницьких програм, що проводяться Власником або його авторизованими представниками.

Відповідно до пункту 2.2 Договору Власник має право просити Користувача про надання послуг з виконання для нього, або для СПД Тисячника М.Л., або для СПД Михайленко М.С. робіт з дослідження біохімічних рідин на обладнанні Власника на взаємозаліковій схемі по техзавданню, наданих СПД чи Власником.

Згідно з пунктом 2.3.1 Договору в межах строку дії Договору сервісне обслуговування Обладнання виконується за рахунок Власника.

Пунктом 2.3.2 Договору визначено, що в межах строку дії Договору при поломці і виході з ладу приладу або окремих його елементів не з вини Власника, ремонт, заміна (повна або часткова) проводиться за рахунок Користувача.

Відповідно до пункту 2.4.3 Договору для того, щоб уникнути пошкодження та передчасного виходу з ладу Обладнання, Користувач не має права залучати до ремонту служби сервісу та ремонту не схвалені Власником.

Згідно з пунктом 3.1 Договору він вступає в дію з моменту його підписання і діє протягом 5 років з дня підписання.

На виконання умов Договору, Власник передав, а Користувач отримав у тимчасове користування біохімічний аналізатор автомат Expres Plus "Bayer Diagnostics" (№11182) вартістю 130 000,00 грн і хемілюмінесцентний аналізатор ACS: CENTAUR (№1381) вартістю 500 000,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 28.07.2009.

У Договорі та в акті передачі-приймання обладнання від 28.07.2009 відсутня інформація щодо стану Обладнання на момент їх передачі Користувачу.

Згідно із сервісним звітом від 28.10.2014 обладнання ADVIA CENTAUR є повністю функціональним.

Відповідно до акта діагностики обладнання від 09.04.2015, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтермедика-Україна" біохімічний аналізатор Expres Plus "Bayer Diagnostics" (№11182) знаходиться у несправному стані та експлуатації не підлягає; на момент проведення діагностики пристрій не експлуатувався; технічне обслуговування не проводилося; запит на проведення технічного обслуговування даного аналізатора до сервісного центру не надходив.

Згідно з актом огляду медичного обладнання від 12.12.2016 №122/07, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Наміком", Обладнання перебуває у несправному стані та експлуатації не підлягає; технічна діагностика Обладнання проведена після закінчення строку дії Договору - 12.12.2016 в приміщенні Користувача за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 82.

Із зазначеного акта не вбачається присутність представника Користувача при його складанні та підписання акта представником Користувача.

23 грудня 2016 року Власник звернувся до Користувача з претензією №1 про відновлення майнових прав Власника за Договором, шляхом здійснення ремонту переданого Обладнання, що є предметом Договору у відповідному сертифікованому центрі за рахунок коштів Користувача.

Вимоги вищезазначеної претензії Користувач не виконав.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вихід з ладу Обладнання саме під час дії Договору.

Доказів належного виконання Власником передбаченого пунктом 2.3.1 Договору обов`язку здійснення сервісного обслуговування Обладнання за рахунок Власника до матеріалів справи не додано.

Зміст наданих до матеріалів справи доказів не дозволяє встановити стан і ступінь придатності Обладнання до експлуатації на момент його отримання Користувачем.

Умовами Договору не встановлено:

- обов`язку Користувача повернути Обладнання у належному стані після закінчення дії Договору;

- порядку і строків повернення Обладнання;

- відповідальності Користувача за неповернення Обладнання.

З наявних у матеріалах справи доказів не вбачається можливості встановити, що вихід з ладу Обладнання відбулося саме в період користування Користувачем Обладнанням під час дії Договору, а також виключити вину Власника у несправності Обладнання.

Положення про подальше автоматичне продовження дії Договору після закінчення строку його дії, Договір не містить.

Матеріали справи не містять окремих угод про продовження строку дії Договору.

Позивач неодноразово визнавав факт припинення дії Договору, що підтверджується листом № 30-11 від 30.11.2015, актом прийому-передачі обладнання (повернення майна) за Договором від 12.12.2016.

У листах № 901/09-13 від 13.07.2016, № 1311/01-12 від 31.10.2016, адресованих Власнику, Користувач зазначав, що строк дії Договору сплив 28.07.2014, а у Користувача відсутня можливість у подальшому зберігати і нести матеріальну відповідальність за Обладнання, яке не використовується та перебувало/перебуває на позабалансовому обліку Користувача.

У наявному в матеріалах справи паспорті лабораторії клінічної діагностики, затвердженого директором Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України" М.В. Красносельским 12.11.2015, відповідачем не зазначено інформації про наявність на території установи обладнання - біохімічного аналізатора Ехрres Рlus "Вауеr Diagnostics" та хемілюмінісцентного аналізатора АСS: ADVIA CENTAUR.

4. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.06.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:

- матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували вихід з ладу Обладнання саме під час дії Договору (до 28.07.2014) та доказів належного виконання Власником передбаченого пунктом 2.3.1 Договору обов`язку здійснення сервісного обслуговування Обладнання за рахунок Власника;

- судами не встановлено обставин про те, що вихід Обладнання з ладу відбулося в межах строку дії Договору, що виключає можливість застосування зазначеного у пункті 2.3.2 Договору обов`язку відповідача при поломці і виході з ладу приладу або окремих його елементів не з вини Власника, провести ремонт, заміну такого обладнання.

5. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у даній справі та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- висновки судів про те, що Договір припинив свою дію через 5 років, є необґрунтованими, оскільки у 2015 році відповідач продовжував використання медичного обладнання позивача, що підтверджується атестаційним свідоцтвом Державного підприємства "Харківстандартметрологія" №100-276/2015 від 11.2015. Тому Договір був пролонгований на той самий строк та на момент складання акта прийому-передачі обладнання від 12.12.2016 був чинним;

- в матеріалах справи наявні копії звітів сертифікованих сервісних компаній по обслуговуванню обладнань, що підтверджує виконання позивачем пункту 2.3.1 Договору, а висновок судів про недоведеність виконання позивачем пункту 2.3.1 Договору є необґрунтованими;

- судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були проігноровані вказівки суду касаційної інстанції;

- оскаржувані судові рішення були прийняті суб`єктивно, упереджено, однобічно та без надання об`єктивної оцінки всім наявним обставинам, доказам, фактам у справі.

7. Доводи інших учасників справи

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, та згідно із компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

9. Джерела права й акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 28.07.2009 між Приватним підприємством "DIQ" та Державною установою "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор`єва Національної академії медичних наук України" було укладено Договір, відповідно до умов якого на період дії Договору (з 28.07.2009 до 28.07.2014) Власник передає Користувачу у тимчасове користування Обладнання на умовах того, що Користувач проводитиме обстеження своїх пацієнтів на аналізаторах Власника, а Власник зможе замовляти Користувачу проведення досліджень біологічних рідин на аналізаторах, які знаходяться у Користувача, в рамках дослідницьких програм, що проводяться Власником або його авторизованими представниками.

На виконання умов Договору Власник передав, а Користувач отримав у тимчасове користування Обладнання.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначав про те, що Користувач порушив свої зобов`язання за Договором, а саме, не здійснив за свій рахунок ремонт Обладнання, яке перебуває у несправному стані та експлуатації не підлягає.

Обов`язок Користувача щодо ремонту Обладнання визначений у пункті 2.3.2 Договору.

Відповідно до зазначеного пункту Договору в межах строку дії Договору при поломці і виході з ладу приладу або окремих його елементів не з вини Власника, ремонт, заміна (повна або часткова) проводиться за рахунок Користувача.

Як вірно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, для виникнення у Користувача обов`язку з проведення ремонту Обладнання на підставі пункту 2.3.2 Договору необхідна наявність таких умов:

- вихід з ладу Обладнання в межах строку дії Договору;

- відсутність вини Власника у несправності Обладнання.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, положення про подальше автоматичне продовження дії Договору після закінчення строку його дії, Договір не містить. Також матеріали справи не містять окремих угод про продовження строку дії Договору.

З огляду на що, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Договір діяв до 28.07.2014.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що у Договорі та в акті передачі-приймання обладнання від 28.07.2009 відсутня інформація щодо стану Обладнання на момент їх передачі Користувачу. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вихід з ладу Обладнання саме під час дії Договору та докази належного виконання Власником передбаченого пунктом 2.3.1 Договору обов`язку здійснення сервісного обслуговування Обладнання за рахунок Власника.

Крім того, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у поставі від 05.03.2019 у даній справі, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що умовами Договору не встановлено: обов`язку Користувача повернути Обладнання у належному стані після закінчення дії Договору; порядку і строків повернення Обладнання.

Таким чином, виконавши вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції від 05.03.2019 у даній справі та встановивши, з наявних у матеріалах справи доказів, недоведення позивачем, що вихід з ладу Обладнання відбувся саме в період користування Користувачем Обладнанням під час дії Договору, неможливість виключення вини Власника у несправності Обладнання та те, що умовами Договору не встановлено: обов`язку Користувача повернути Обладнання у належному стані після закінчення дії Договору; порядку і строків повернення Обладнання, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що Договір був пролонгований ще на 5 років, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено обставин користування відповідачем Обладнанням позивача після 28.07.2014 і умови Договору не містять положень пролонгації Договору.

Всі інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Тому не беруться до уваги судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На підставі вищевикладеного Верховний Суд, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права та прийшов до висновку, що оскаржувані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.