1.1. У травні 2019 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Ахметгараєва О. М. звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради про встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1, згідно з паспортом прив`язки від 17.11.2017 № 6 і технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для укладення платного особистого земельного сервітуту на запропонованих позивачем умовах.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 401- 406 Цивільного кодексу України, статей 98- 102 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що позивач проводить господарську діяльність на земельній ділянці, щодо якої просить встановити сервітут, у зв`язку з чим у 2017 році звернувся до відповідача з клопотанням укласти договір особистого платного земельного сервітуту для обслуговування малої архітектурної форми заявника, розміщення товару, благоустрою території навколо майна і користування комунальними послугами.

21.09.2017 між ФОП Ахметгараєвою О. М. і Білозерською міською радою укладено договір про встановлення особистого платного (строкового) земельного сервітуту. Отже, відповідач підтвердив необхідність встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку для задоволення господарських потреб позивача.

Проте згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 07.11.2018 у справі № 905/1316/18 зазначений договір визнано недійсним у зв`язку із законодавчою неврегульованістю питання встановлення земельного сервітуту особам, що не є власниками (користувачами) сусідніх земельних ділянок.

Водночас із 01.03.2018 редакція статті 98 Земельного кодексу України зазнала змін щодо наявності в іншої заінтересованої особи права на земельний сервітут. Однак у листі від 07.03.2019 відповідач повідомив про неможливість задоволення заяви ФОП Ахметгараєвої О. М. про встановлення земельного сервітуту.

20.03.2019 ФОП Ахметгараєва О. М. повторно звернулася до Білозерської міської ради із вимогою розглянути заяву про встановлення земельного сервітуту, проте станом на день подання позову до суду відповідач не виконав визначених у чинному законодавстві зобов`язань щодо укладення земельного сервітуту, на черговій сесії цього питання не розглянув, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

1.3. Білозерська міська рада подала до Господарського суду Донецької області зустрічну позовну заяву (яку суд прийняв для спільного розгляду із первісним позовом згідно з ухвалою від 01.07.2019) про анулювання паспорта прив`язки групи стаціонарних земельних споруд і зобов`язання ФОП Ахметгараєвої О. М. повернути земельну ділянку площею 0,0175 га, з підстав відхилення відповідачем від паспорта прив`язки при встановленні тимчасової споруди, що є підставою для анулювання цього документа. Крім того, відповідач на запит Білозерської міської ради не надав правовстановлюючих документів на тимчасову споруду, у зв`язку з чим немає підстав вважати саме ФОП Ахметгараєву О. М. власником тимчасової споруди і заінтересованою в укладенні земельного сервітуту особою.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.10.2019 відмовлено як у задоволенні первісних позовних вимог, так і у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 за результатами розгляду апеляційної скарги ФОП Ахметгараєвої О. М. рішення Господарського суду Донецької області від 09.10.2019 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні первісного позову, установив, що позивач не надав доказів і не довів, що обслуговування та користування належним йому майном є неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а також не довів, що право користування спірною земельною ділянкою як власником тимчасової споруди, не може бути задоволено іншим способом ніж шляхом встановлення сервітуту.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні первісного позову, ФОП Ахметгараєва О. М. у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Донецької області від 09.10.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову ФОП Ахметгараєвої О. М.

Скаржниця зазначає, що довела наявність права на встановлення на її користь земельного сервітуту, проте суди неповно дослідили надані позивачем докази, не з`ясували обставин, що свідчать про незаконність дій відповідача щодо неукладення відповідного договору про встановлення земельного сервітуту, не взяли до уваги положень чинного законодавства України та правових позицій Верховного Суду (справа № 920/1072/17), безпідставно визнали доведеним факт відсутності у позивача права на встановлення земельного сервітуту внаслідок ухвалення рішення у справі № 905/1316/18, вдалися до довільного тлумачення положень статей 401- 404 Цивільного кодексу України і статей 98- 99 Земельного кодексу України, проігнорувавши прямі норми закону про можливість встановлення земельного сервітуту для обслуговування тимчасових споруд.

При цьому, на думку заявниці касаційної скарги, суди не дотрималися принципу змагальності сторін, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки саме відповідач мав довести той факт, що позивач має можливість користуватися земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Білозерська міська рада просить відмовити у її задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості вимог заявниці касаційної скарги.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.09.2017 між Білозерською міською радою (власник) та Ахметгараєвою О. М. (сервітуарій) укладено договір № 21/09/2017 про встановлення особистого платного (строкового земельного) сервітуту.

Згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 07.11.2018 у справі № 905/1316/18 визнано недійсним договір від 21.09.2017 № 21/09/2017, укладений між Білозерською міською радою та Ахметгараєвою О. М., із підстав порушення сторонами при підписанні договору положень статті 98 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату підписання договору), а також із посиланням на те, що договір сервітуту від 21.09.2017 за правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини, пов`язані з орендою земельних ділянок державної та комунальної форм власності. Суд у справі № 905/1316/18 дійшов висновку, що фактично земельну ділянку було надано у користування поза процедурою торгів і за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.02.2019 № 45718154 державний реєстратор прав на нерухоме майно Добропільської міської ради припинив право користування на земельну ділянку на підставі рішення суду у справі № 905/1316/18.

4.3. Суди також установили, що 06.09.2018 ФОП Ахметгараєва О. М. звернулася до Білозерської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою на території м. Білозерського на термін дії паспорта прив`язки.

Білозерська міська рада (лист від 12.09.2018 № 01/02-1273) повідомила, що наразі не затвердила обсяги пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, тому укласти договір про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою згідно із зазначеною заявою неможливо, а також наголосила, що за відсутності такого договору власник об`єкта благоустрою керується Правилами благоустрою м. Білозерського та утримує свій об`єкт самостійно.

01.03.2019 ФОП Ахметгараєва О. М. звернулася до Білозерської міської ради із заявою про укладення договору платного строкового земельного сервітуту на термін дії паспорта до 17.11.2022 на земельну ділянку, кадастровий номер 1411570500:00:025:0013, на групу стаціонарних тимчасових споруд за адресою: вул. Будівельна, район житлового будинку № 19 у м. Білозерському.

У листі виконавчого комітету Білозерської міської ради від 07.03.2019 № 02/03-392 зазначено, що згідно з положеннями статті 98 Земельного кодексу України і статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені іншим способом. Одночасно у листі акцентовано, що згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження господарської діяльності визначено у Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (z1330-11) (далі - Порядок розміщення тимчасових споруд).

Так, виконавчий комітет Білозерської міської ради акцентував, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) і Порядок розміщення тимчасових споруд не містять юридичних приписів щодо обов`язкового набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності.

4.4. Крім того, суди установили, що відповідно до протоколу постійної комісії з питань охорони навколишнього середовища раціональному використанню земельних ресурсів Білозерської міської ради від 11.03.2019 № 34, у зв`язку із порушенням паспорта прив`язки, зафіксованого на схемі розміщення тимчасової споруди при виході на місце, рекомендовано анулювати паспорт прив`язки тимчасової споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ).

ФОП Ахметгараєва О. М. 20.03.2019 повторно звернулася до відповідача із заявою про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки, кадастровий номер 1411570500:00:025:0013, на якій розташована тимчасова споруда ФОП Ахметгараєвої О. М. (згідно з паспортом прив`язки) терміном до 17.11.2022, наголошуючи, що право земельного сервітуту може належати не лише власникові або землекористувачу земельної ділянки, а й будь-якій іншій заінтересованій особі відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.03.2018). У листі позивач, зокрема, зазначив, що належне утримання цього об`єкта права власності передбачає вжиття певного комплексу заходів (тимчасове розміщення товарів, будівельних матеріалів, засобів гігієни, проведення та обслуговування мереж енерго- та водопостачання тощо), що можливо лише після отримання права земельного сервітуту.

Згідно з листом від 09.04.2019 № 01/01-543 позивача повідомлено про встановлення порушення схеми розташування тимчасової споруди, що підтверджується фактичним розташуванням цієї тимчасової споруди, і згідно з Порядком розміщення тимчасових споруд є підставою для анулювання паспорта прив`язки. Крім того зазначено, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

4.5. Предметом первісного позову у справі, яка розглядається, є вимога ФОП Ахметгараєвої О. М. про встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1, згідно з паспортом прив`язки від 17.11.2017 № 6 і технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для укладення платного особистого земельного сервітуту, на запропонованих позивачем умовах, на підставі статей 401- 406 Цивільного кодексу України, статей 98- 102 Земельного кодексу України.

4.6. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

4.7. Згідно з підпунктами 1, 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

За змістом частини 5 статті 16, частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об`єктів тощо.

Згідно з частинами 2-4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Якщо тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності є малою архітектурною формою, її встановлення здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (2807-15) . Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011 № 633/211.

Механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд, за змістом пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 якого підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди вона підлягає демонтажу, розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

При цьому згідно з пунктами 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку розміщення тимчасових споруд перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди є вичерпним. Надання документів про відведення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд не передбачено.

Отже, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та Порядок розміщення тимчасових споруд не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

Для розміщення тимчасової споруди за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться, а обов`язок щодо зазначення площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування стосується лише тих суб`єктів господарювання, які є власниками земельної ділянки.

Таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16.

4.8. Згідно зі статтею 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

У статті 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 цього Кодексу визначає види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів як, зокрема, право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (підпункт "в" частини 1 зазначеної норми).

За змістом статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Аналогічні положення, зокрема щодо можливості встановлення сервітуту за рішенням суду, наведено у статті 402 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 403 і 404 цього Кодексу сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. У рішенні суду має бути чітко визначено обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Речове право у вигляді сервітуту дає змогу власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов`язано зі здійсненням майнових прав.

Водночас необхідним є доведення особою, яка вимагає встановлення земельного сервітуту, причин, з яких така особа обмежена у використанні належного їй майна. Отже, обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ураховуючи положення чинного законодавства, однією з основних ознак сервітуту, який має бути встановлено за рішенням суду, є неможливість задоволення інтересів особи у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягти згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні свого майна неможливе без встановлення сервітуту.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

4.9. Як свідчать матеріали справи, вимоги ФОП Ахметгараєвої О. М. зводяться до отримання права володіння та користування земельною ділянкою для розташування на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Проте суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що вимоги про встановлення ФОП Ахметгараєвій О. М. особистого строкового сервітуту щодо спірної земельної ділянки, зокрема з метою провадження підприємницької діяльності, з огляду на обґрунтування таких вимог, не відповідають правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

Як установили суди, згідно зі схемою розміщення тимчасової споруди, доданою до паспорта прив`язки, зазначено місця підключення до інженерних мереж без застереження про необхідність надання додаткових документів. Отже, власник тимчасової споруди не позбавлений можливості самостійно здійснювати утримання прилеглої до тимчасової споруди території, зокрема шляхом укладення договорів із відповідними постачальниками комунальних послуг.

Водночас доказів звернення до відповідних постачальників комунальних послуг для укладення договорів, зокрема, водопостачання, водовідведення, енергопостачання, та доказів відмови постачальників комунальних послуг в укладенні договорів ФОП Ахметгараєва О. М. не надала.

4.10. Ураховуючи положення чинного законодавства, зважаючи на з`ясовані судами обставини щодо недоведення ФОП Ахметгараєвою О. М. наявності правових підстав для встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, а також з огляду на те, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) та Порядок розміщення тимчасових споруд не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16), колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні первісного позову ФОП Ахметгараєвої О. М. у цій справі.

4.11. Судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Білозерської міської ради про анулювання паспорта прив`язки групи стаціонарних земельних споруд та зобов`язання ФОП Ахметгараєвої О. М. повернути земельну ділянку учасники справи не оскаржують.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах

доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами, колегія суддів вважає рішення Господарського суду Донецької області від 18.11.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 ухваленими із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

5.4. Викладені у касаційній скарзі доводи про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у задоволенні первісного позову у цій справі, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень немає.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі № 920/1072/17, є необґрунтованими, оскільки цю постанову прийнято за інших встановлених судом обставин справи, адже за результатами розгляду справи не встановлено невідповідності оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, як і не виявлено порушення у зв`язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача (прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області), удаваності правочину також не підтверджено, укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди чинним законодавством не передбачено, тому господарський суд не має правових підстав для задоволення позову. Водночас із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1552/16, суд касаційної інстанції у постанові від 04.09.2018 у справі № 920/1072/17 наголосив, що Порядок розміщення тимчасових споруд не містить юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.

При цьому підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ФОП Ахметгараєвої О. М. про встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності визначено саме недоведення позивачем згідно з чинним законодавством наявності правових підстав для встановлення земельного сервітуту у зв`язку із недоведенням цією особою неможливості в інший спосіб реалізовувати надані їй правомочності щодо належного позивачеві майна, окрім як шляхом встановлення земельного сервітуту.