ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 914/251/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,
секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 (судді: Дубник О. П., Бонк Т. Б., Зварич О. В.)
та рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2019 (суддя Гутьєва В.В.)
за позовом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Нерухомість та майно"
про виселення із займаних приміщень,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У лютому 2019 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина" (далі - ТОВ "Модрина") про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області (далі - договір) та виселення із займаних приміщень.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано встановленням факту нецільового використання ТОВ "Модрина" орендованих приміщень та самовільного їх перепланування. Змінивши в подальшому предмет позову, позивач просив виселити ТОВ "Модрина" із займаних нежитлових приміщень загальною площею 115,9 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3 та передати їх балансоутримувачу - Комунальному підприємству Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" за актом приймання-передачі.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019, позовні вимоги задоволено повністю. Виселено ТОВ "Модрина" із займаних нежитлових приміщень загальною площею 115,9 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3 та зобов`язано передати їх балансоутримувачу - КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" за актом приймання-передачі.
2.2. Ураховуючи наявність заперечень орендодавця щодо поновлення договору на новий строк на дату закінчення строку його дії і протягом місяця після закінчення цього строку, суди дійшли висновку про його припинення 28.02.2019. Оскільки ТОВ "Модрина" після вказаного строку повернення майна у установленому порядку не здійснило, суди задовольнили позовну вимогу про його примусове виселення та зобов`язали передати майно за відповідним актом балансоутримувачу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Модрина" просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2019 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2. Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статей 213, 251, 254, 631, 639, 763, 764 Цивільного кодексу України, статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та порушили норми процесуального права, що в сукупності призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
3.3. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою одночасну зміну позивачем підстав і предмету позову та прийняли рішення на користь третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог на предмет спору. Крім того, судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено в долученні до матеріалів справи нових доказів, що призвело до прийняття рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі.
3.4. Крім того, скаржник стверджує, що оскаржувані рішення безпосередньо впливають на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміна", яке не було залучено до участі у справі.
3.5. Також скаржник вважає, що строк дії договору розпочався з дати підписання сторонами акта приймання-передачі нерухомого майна в оренду, а відтак судами помилково визначено дату його припинення. При цьому, скаржник наголошує на відсутності повідомлення орендодавця про припинення дії договору в установлений строк, у зв`язку з чим такий договір є пролонгованим на новий строк на тих самих умовах.
3.6. У відзиві на касаційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи на правомірності висновків господарських судів і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 06.04.2016 між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради (орендодавець) та ТОВ "Модрина" (орендар) укладено договір оренди № 30/16 нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області.
4.3. Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець на підставі наказу управління від 04.03.2016 № 21-н передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення, що знаходяться на балансі КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно", загальною площею 115,9 кв. м, розміщені за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3, за актом приймання-передачі нежитлових приміщень для розміщення комп`ютерного клубу та інтернет-кафе.
4.4. Згідно з пунктом 2.1 договору він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості з усіх його істотних умов і підписання ними тексту договору. Початок перебігу терміну дії договору та настання обов`язку сплати орендарем орендної плати починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі майна.
4.5. Факт передачі в строкове платне користування вказаного вище нерухомого майна підтверджується актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 06.04.2016, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
4.6. Пунктом 6.1 договору передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати орендоване майна відповідно до його призначення та умов укладеного договору оренди.
4.7. Відповідно до пункту 6.5. договору орендар зобов`язаний капітальний та поточний ремонт, реконструкцію, технічне переобладнання об`єкта оренди проводити тільки з дозволу орендодавця з наданням проектно-кошторисної документації, виготовленої за рахунок орендаря до початку проведення робіт і затвердженої в установленому порядку. Після проведення перепланування або реконструкції, що потягла за собою зміну конструктивних елементів приміщення (будівлі, споруди), орендар зобов`язаний замовити за власний рахунок технічний паспорт на це приміщення (будівлі, споруди) і не пізніше 3 місяців після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю.
4.8. За умовами пункту 6.9 договору орендар зобов`язаний застрахувати на користь орендодавця орендоване майно на його вартість, визначену шляхом проведення незалежної оцінки.
4.9. Відповідно до пункту 8.1 договору останній укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє від 01.04.2016 до 28.02.2019 включно.
4.10. Як встановлено судами, 15.01.2019 робочою групою, створеною відповідно до наказу Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради від 09.01.2019 № 5-Н, у складі представників позивача та КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" та в присутності представника ТОВ "Модрина", складено акти перевірки цільового використання орендарем нежитлових приміщень у будинку за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3, затверджені в.о. начальника Управління майном спільної власності Львівської обласної ради.
4.11. Даними актами від 15.01.2019 та від 01.02.2019 зафіксовано факт нецільового використання приміщень орендарем, що не відповідає умовам укладеного договору оренди, а саме зазначено, що всередині орендованих приміщень знаходиться коридор, в якому розташована рецепція готелю, знаходиться адміністратор, комп`ютер, холодильник, шафи; в кімнатах комп`ютери відсутні, зокрема, у кімнатах № 1 і № 2 зафіксовано санвузли (душ і туалет), двоспальні ліжка, столики; у кімнаті № 5 зафіксовано санвузол (душ і туалет), двоспальне ліжко, столик, шафи, телевізор; кімнати № 3 і № 4 на час відвідування робочою групою орендованих приміщень були зачинені.
4.12. Судами попередніх інстанцій встановлено порушення ТОВ "Модрина" умов договору внаслідок використання нежитлових приміщень під готель, самовільного здійснення перепланування орендованих приміщень та відсутності доказів страхування орендованого майна на користь орендодавця.
4.13. У зв`язку з порушенням умов договору оренди позивач звертався до ТОВ "Модрина" з листами за від 15.01.2019 № 85 та від 05.02.2019 № 200 щодо пропозиції розірвання договору, для чого просив з`явитися уповноваженого представника ТОВ "Модрина" для підписання додатку до договору про його розірвання за погодженням сторін.
4.14. Також судами встановлено, що позивач направляв заяву від 01.03.2019 №303 про припинення договору з огляду на закінчення терміну його дії 28.02.2019.
4.15. Отже, спір у справі стосується примусового виселення орендаря із займаних орендованих приміщень та передання їх балансоутримувачу за актом приймання-передачі.
4.16. Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (стаття 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускаються (стаття 525 Цивільного кодексу України).
4.17. Частиною першою статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
4.18. Положеннями статті 773 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
4.19. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
4.20. Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
4.21. Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
4.22. У той же час, норми інституту третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, згідно зі статтею 50 Господарського процесуального кодексу України покликані захищати права та охоронювані законом інтереси осіб, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду.
Причому предмет спору повинен бути за межами матеріальних правовідносин позивача та відповідача, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору.
4.23. Отже, не допускається покладення на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-яких матеріально-правових обов`язків, тобто судове рішення не має бути прийняте про права чи обов`язки таких осіб.
4.24. Таким чином, задовольнивши позовні вимоги про виселення ТОВ "Модрина" із займаних орендованих приміщень та зобов`язавши передати їх за відповідним актом КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно", суд першої інстанції фактично прийняв рішення на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.
4.25. Водночас, наслідком задоволення позовних вимог має бути відновлення порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, на користь якого приймається відповідне рішення суду, що в даному випадку судами попередніх інстанцій залишено поза увагою.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
4.26. Ураховуючи викладене, оскільки прийняття у справі рішення суду здійснено фактично на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.27. Крім того, оскільки скаржник у касаційній скарзі стверджує, що оскаржувані рішення безпосередньо впливають на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Каміна", яке не було залучено до участі у справі, колегія суддів звертає увагу, що вказані доводи повинні бути оцінені судом при новому розгляді справи.
4.28. З огляду на викладене, під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати зазначене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, та встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
5.2. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 311 цього Кодексу).
5.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити частково.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина" задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 та рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2019 у справі № 914/251/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н. О. Багай
Т. Б. Дроботова