2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано: відсутністю у Підприємства відповідних дозволів, які дають йому право на розміщення зовнішньої реклами на відповідний строк у певних місцях; відсутністю в умовах договору істотної умови, а саме - ціни договору та порядку розрахунку плати за тимчасове користування місцями розміщення зовнішньої реклами.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019: рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2019 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано укладеним договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у редакції, запропонованій позивачем; стягнуто з Міської ради на користь Підприємства 1921,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та 2881,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

2.4. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач подав передбачені Положенням про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя (далі - Положення) всі необхідні документи для продовження дії дозволів на розміщення засобів зовнішньої реклами;

- відсутнє жодне рішення відповідача з приводу розгляду заяв позивача про продовження строку дії дозволів у строки, визначені статтею 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", є підставою для застосування принципу мовчазної згоди в розумінні наведеного Закону;

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо прийняття відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про продовження дії дозволів на розміщення засобів зовнішньої реклами рішення відповідно до вимог пункту 4.21 Положення;

- у спірних правовідносинах позивач відповідно до принципу мовчазної згоди набув право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності з розміщення спірних засобів зовнішньої реклами без отримання відповідних дозволів в разі закінчення строку їх дії;

- у силу положень статті 5 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та частини п`ятнадцятої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" наявні у позивача спірні дозволи на розміщення засобів зовнішньої реклами автоматично продовжили свою дію до дня закінчення проведення антитерористичної операції на території м. Маріуполя. А тому фактично у позивача, як на час звернення до відповідача із заявою про продовження строку дії дозволів. так і на даний час дозволи на розміщення засобів зовнішньої реклами є дійсними;

- надана позивачем редакція договору відповідає Примірному договору, затвердженому рішенням Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №46 "Про затвердження Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя", в якому уповноважений дозвільний орган вже визначив істотні умови, відповідно, редакція позивача й містить всі істотні умови, в тому числі щодо ціни (орендної плати), оскільки в розділі 3 (Порядок) розрахунків) міститься посилання на порядок визначення розміру орендної плати в порядку, визначеному Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, що свідчить про досягнення згоди щодо цієї істотної умови;

- позивач позбавлений можливості самостійно визначати та пропонувати у своїй оферті певний розмір орендної плати.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Міська рада просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.11.2019 у справі № 905/887/19, залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 05.09.2019, стягнути з позивача судовий збір за подання касаційної скарги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Скаржник вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме: статті 16 Закону України "Про рекламу", пунктів 3.1, 3.4 рішення Виконавчого комітету від 22.03.2017 № 46 "Про затвердження Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя", пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (2067-2003-п) , статей 236, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

4.2. Скаржник вважає, що норми Закону України "Про рекламу" (270/96-ВР) є спеціальними нормами по відношенню до норм Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) , а тому застосування останнього Закону під час вирішення питання про видачу дозволів є хибним, оскільки цей Закон є загальним.

4.3. Міська рада зазначає, що саме Головне управління містобудування та архітектури міської ради розробляє договори про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, а не підприємці, які мають намір укласти договір. Також скаржник вважає, що ініціаторами укладення договору має бути Головне управління містобудування та архітектури міської ради.

4.4. Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції неправомірно було застосовано принцип мовчазної згоди, оскільки, на переконання Міської ради, відповідачем не надавалась мовчазна згода.

4.5. Міська рада звертає увагу суду на те, що умови договору, запропонованого позивачем, не містять такої суттєвої умови, як розмір плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів.

5. Позиція позивача

5.1. Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Фізичною особою-підприємцем Шарієм Олексієм Миколайовичем (продавець) та ПП "Вест Клайф" (покупець) 12.05.2017 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач набув право власності на спеціальні конструкції зовнішньої реклами (білборди), які були розміщені ФОП Шарієм О.М. на підставі виданих йому відповідачем як уповноваженим дозвільним органом, наявних та діючих на час укладення цього Договору дозволів, а саме: пр. Будівельників (район будинків №108-114), пр. Будівельників, 114, пр. Будівельників (район АЗС "Укртатнафта"), пр. Будівельників (район автосалону "Автоімперія"), пр. Будівельників (район будинку №38), перехрестя пр. Будівельників та Митрополитської терміном дії з 20.06.2017 по 16.04.2018; перехрестя пр. Будівельників та вул. Матросова, перехрестя пр. Будівельників та вул. Троїцької, пр. Будівельників (навпроти будинку № 143), пр. Будівельників (навпроти будинку №145), пр. Нахімова (район зупинки "Міськлікарня №3"), пр. Нахімова (навпроти крамниці "Зброя та захист"), пр. Нахімова (навпроти будинку № 178) та пр. Нахімова, 99 терміном дії з 05.06.2017 по 18.02.2019; пр. Будівельників, 147а (навпроти крамниці "АТБ"), пр. Будівельників, 138 (район зупинки до міста), пр. Будівельників, 138 (навпроти Академії поліції), пр. Будівельників (район будинку 147/234), пр. Будівельників, 154, пр. Будівельників, 158, пр. Будівельників, 161, пр. Будівельників, 163, пр. Будівельників, 162, пр. Будівельників, 177, пр. Будівельників, 175 (район зупинки вул. Пилипа Орлика") терміном дії з 12.05.2017 по 19.02.2019.

6.2. Рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 20.10.2017 № 228 "Про розгляд звернення приватного підприємства "Вест Лайф" щодо переоформлення дозволів на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя" вирішено переоформити дозволи на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами - 25 білбордів ПП "Вест Лайф" згідно з додатком, а саме: пр. Будівельників (район будинків №108-114), пр. Будівельників, 114, пр. Будівельників (район АЗС "Укртатнафта"), пр. Будівельників (район автосалону "Автоімперія"), пр. Будівельників (район будинку №38), перехрестя пр. Будівельників та Митрополитської терміном дії з 20.06.2017 по 16.04.2018; перехрестя пр. Будівельників та вул. Матросова, перехрестя пр. Будівельників та вул. Троїцької, пр. Будівельників (навпроти будинку № 143), пр. Будівельників (навпроти будинку № 145), пр. Нахімова (район зупинки "Міськлікарня № 3"), пр. Нахімова (навпроти крамниці "Зброя та захист"), пр. Нахімова (навпроти будинку № 178) та пр. Нахімова 99 терміном дії з 05.06.2017 по 18.02.2019; пр. Будівельників, 147а (навпроти крамниці "АТБ"), пр. Будівельників, 138 (район зупинки до міста), пр. Будівельників, 138 (навпроти Академії поліції), пр. Будівельників (район будинку 147/234), пр. Будівельників, 154, пр. Будівельників, 158, пр. Будівельників, 161, пр. Будівельників, 163, пр. Будівельників, 162, пр. Будівельників, 177, пр. Будівельників, 175 (район зупинки "вул. Пилипа Орлика") терміном дії з 12.05.2017 по 19.02.2019.

6.3. Підприємство 11.05.2018 звернулося до Центру надання адміністративних послуг із заявою про продовження терміну дії дозволу на розміщення об`єктів зовнішньої реклами.

6.4. Також Підприємство звернулося до Центру надання адміністративних послуг із заявою про продовження терміну дії дозволу на розміщення об`єктів зовнішньої реклами 26.07.2018.

6.5. Листами від 04.09.2018 № 06-01-17/830-01, № 06-01-17/831-01, № 06-01-17/832-01, № 06-01-17/833-01, № 06-01-17/834-01, № 06-01-17/835-01 Міська рада повідомила Підприємство, що питання про продовження терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами буде розглянуто у відповідності до регуляторного акта, який буде винесено після узгодження на чергове засідання виконкому міської ради - проекту рішення "Про внесення змін до Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території міста Маріуполя, затвердженого рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №46".

6.6. Листами від 04.02.2019 № 06-01-17/1272-01, № 06-01-17/1274-01, № 06-01-17/1275-01, № 06-01-17/1276-01, № 06-01-17/1277-01, № 06-01-17/1278-01, № 06-01-17/1279-01, № 06-01-17/1280-01, № 06-01-17/1281-01, № 06-01-17/1282-01, № 06-01-17/1283-01, № 06-01-17/1284-01, № 06-01-17/1285-01, № 06-01-17/1288-01 відповідач повідомив позивача, що питання про продовження терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами буде розглянуто у відповідності до регуляторного акта, який буде винесено після узгодження на чергове засідання виконкому міської ради.

6.7. Зважаючи на відсутність прийнятого відповідачем рішення щодо продовження строку дії дозволів на розміщення засобів зовнішньої реклами, 12.03.2019 Підприємство звернулося до Міської ради із заявою від 11.03.2019 на укладання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

6.8. Листом від 09.04.2019 № 30.9-7203-30.6.1 Міська рада надала відповідь на заяву від 11.03.2019, в якій зазначила, що листами від 22.08.2018, 04.02.2019 та 12.03.2019 надано роз`яснення, що питання про продовження терміну дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами буде розглянуто у відповідності до регуляторного акта, який буде винесено після узгодження на чергове засідання виконкому міської ради, - проекту рішення "Про внесення змін до Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території міста Маріуполя, затвердженого рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 22.03.2017 №46".

6.9. Вказані обставини стали причиною звернення Підприємства до господарського суду з позовом про визнання укладеним між ним та Міською радою договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у запропонованій ним у позовній заяві редакції.

7. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

7.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання укладеним між Підприємством та Міською радою договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у запропонованій позивачем у позовній заяві редакції.

8.2. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Зазначений в частині другій статті 16 ЦК України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Аналогічна позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 46/406, від 07.05.2019 у справі №914/1002/18.

Отже, предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченим статтею 16 ЦК України.

8.3. Верховний Суд зазначає, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та статтею 648 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 187 ГК України встановлює, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

8.4. Правовідносини, пов`язані із розміщенням та експлуатацією об`єктів зовнішньої реклами та інформації у населених пунктах, регулюються Законом України "Про рекламу" (270/96-ВР) , Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (2067-2003-п) (далі - Типові правила).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами на пам`ятках національного або місцевого значення та в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць здійснюється відповідно до цього Закону на підставі дозволів, які оформляються за участю органів виконавчої влади, визначених Законом України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) .

8.5. За змістом частини першої статті 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належить, зокрема виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

8.6. Верховний Суд зазначає, що у контексті обставин даної справи обставини наявності/відсутності у позивача дозволів на розміщення зовнішньої реклами є обставинами, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

8.7. Згідно з пунктами 3, 24, 32 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) .

Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

8.8. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 затверджено Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя (далі - Положення). Положення регулює відносини між органами місцевого самоврядування та юридичними і фізичними особами, що виникають у процесі розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя (пункт 1.2 Положення).

У розділі 4 цього Положення встановлений порядок подання заявки та одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами.

Робочий орган протягом не більш як п`ятнадцяти робочих днів з дати одержання належним чином оформлених двох примірників дозволу розглядає заяву, готує і подає на розгляд виконкому міської ради пропозиції та проект відповідного рішення (пункт 4.12 Положення.)

Пунктом 4.13 Положення передбачено, що виконком міської ради, відповідно до повноважень, приймає на своєму засіданні відповідне рішення про надання дозволу або про відмову у його наданні.

У разі прийняття рішення про надання дозволу керівник робочого органу протягом п`яти робочих днів підписує обидва примірники дозволу, скріплює їх печаткою робочого органу та готує проект договору на тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності.

Протягом п`яти робочих днів з дня отримання проекту договору замовник підписує його та вносить до міського бюджету встановлену договором плату у повному обсязі або, при наданні розстрочки платежу, перший платіж.

Рішення про відмову у наданні дозволу надсилається робочим органом заявнику протягом п`яти днів з дати його прийняття.

Пунктом 4.14 Положення передбачено, що у видачі дозволу може бути відмовлено у разі: оформлення поданих документів не відповідає встановленим вимогам; у поданих документах виявлені завідомо неправдиві відомості.

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпним.

Рішення про відмову у наданні дозволу може бути оскаржене в порядку, встановленому законодавством.

У розділі 6 Положення встановлений порядок оплати за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій, які знаходяться у комунальній власності.

Пунктом 6.7 Положення передбачена формула, за якою здійснюється розрахунок плати за розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Порядок оплати визначається в договорі за узгодженням з Департаментом фінансів міської ради. Розрахунок оплати здійснюється робочим органом (пункт 6.9).

Згідно з пунктом 6.10 Положення проект договору розробляється робочим органом, узгоджується в юридичному департаменті міської ради та підписується першим заступником міського голови і особою, що розповсюджує зовнішню рекламу, в трьох оригінальних примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один примірник договору надається розповсюджувачу зовнішньої реклами і є підставою для оплати через установу банку, другий примірник знаходиться в робочому органі, третій - передається до департаменту фінансів міської ради для обліку та контролю.

8.9. Виконавчий комітет Маріупольської міської ради рішенням від 22.03.2017 № 46 затвердив примірний договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що є додатком 3 до цього рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради.

8.10. Верховний Суд за наведеного вище доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі відповідного дозволу, що надається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами здійснюється на підставі відповідного договору, який укладається між розповсюджувачем зовнішньої реклами та першим заступником міського голови та укладення якого за наявності цього дозволу є обов`язковим у силу вимог чинного законодавства.

8.11. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (436-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Під час розгляду даної касаційної скарги Верховний Суд також звертається до власної правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 905/514/19, від 24.10.2019 у справі № 46/406, від 08.10.2019 у справі № 908/203/19.

8.12. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що фактично у позивача, як на час звернення до відповідача з заявою про продовження строку дії дозволів, так і на даний час дозволи на розміщення засобів зовнішньої реклами є дійсними в силу положень статті 5 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та частини п`ятнадцятої статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", оскільки наявні у позивача спірні дозволи на розміщення засобів зовнішньої реклами автоматично продовжили свою дію до дня закінчення проведення антитерористичної операції на території м. Маріуполя.

За таких обставин, враховуючи наявність відповідних дозволів у Підприємства, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в силу чинного законодавства укладення договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів між Підприємством та Міською радою є обов`язковим.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, спірний договір, який позивач просить визнати укладеним, за своєю правовою природою є договором найму.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, ціна є істотною умовою спірного договору.

Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Судова колегія звертає увагу на те, що договір повинен бути розроблений та відповідати договору, який затверджується компетентним органом.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що умови договору, запропоновані позивачем, відповідають умовам договору, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46 (додаток 3 до Положення).

Суд апеляційної інстанції встановив, що надана позивачем редакція договору містить всі істотні умови, в тому числі щодо ціни (орендної плати), оскільки в розділі 3 (Порядок розрахунків) міститься посилання на порядок визначення розміру орендної плати в порядку, визначеному Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, що свідчить про досягнення згоди щодо цієї істотної умови. При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позивач позбавлений можливості самостійно визначати та пропонувати у своїй оферті певний розмір орендної плати, оскільки він, як зазначено вище, визначається робочим органом - Головним управлінням містобудування і архітектури Маріупольської міської ради. Крім того, позивач самостійно звернувся до зазначеного органу із заявою про надання такого розрахунку, у відповідь на яку 04.07.2019 отримав лист цього органу № 30.9-17969-30.1 із визначенням відповідного розміру оплати.

Суд касаційної інстанції зазначає про те, що відсутність усіх необхідних даних для заповнення певного розміру орендної плати у договорі не скасовує обов`язку сторін укласти договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, який повинен відповідати договору, затвердженому компетентним органом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дав необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених ним норм матеріального і процесуального права та з наведенням у своєму судовому рішенні необхідного мотивування, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеним договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у редакції, запропонованій Підприємством.

Доводи касаційної скарги Міської ради наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо неможливості укладення договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів за ініціативою Підприємства, з огляду на положення частини першої статті 641 ЦК України.

Аргументи щодо розроблення умов договору Підприємством також не беруться до уваги судом касаційної інстанції з огляду на те, що судом апеляційної інстанції встановлено відповідність умов договору, запропонованого позивачем, умовам договору, затвердженим рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 22.03.2017 № 46.

Інші доводи Міської ради, які наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.13. За таких обставин доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, відхиляються судом касаційної інстанції з мотивів наведених у розділі 8 цієї постанови.

За результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду суд касаційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

8.14. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Міська рада не спростувала наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довела неправильного застосування ним норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.