1. Державний реєстратор сектору з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань Зміївської районної державної адміністрації Харківської області Штефан Олександр Анатолійович

про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора

позивача: Кузьменко В.С. (адвокат),

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Приватне акціонерне товариство "Племінний завод "Червоний Велетень" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський Альянс" (далі-відповідач), просило визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 42336148 від 01.08.2018 (далі-Рішення), яке прийнято державним реєстратором Зміївської районної державної адміністрації Харківської області Штефаном Олександром Анатолійовичем (далі-державний реєстратор).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення порушує права та законні інтереси позивача щодо користування земельною ділянкою, оскільки державний реєстратор на підставі поданих відповідачем відомостей, допустив подвійну державну реєстрацію речового права за відповідачем на цю ж земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.07.2019 (суддя Хотенець П.В.), позов задоволено.

2.2. Свій висновок суд мотивував тим, що Рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

2.3. Оскаржуваною постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.10.2019, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач обрав неправильний та неефективний спосіб захисту прав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що апеляційним судом порушені норми матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що подвійна реєстрація права оренди за різними особами на одну і ту саму земельну ділянку є порушенням вимог законодавства, що тягне за собою скасування Рішення. Висновки апеляційного суду про необхідність додаткового визнання договору оренди недійсним є помилковими, оскільки це не впливає на розгляд даного спору по суті. Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно послався на низку постанов Великої Палати Верховного Суду, а також позбавив його права на судовий захист.

4. Мотивувальна частина

4.1. Вирішуючи спір по суті, суди обох інстанцій встановили, що 06.08.2012 між Публічним акціонерним товариством "Племінний завод "Червоний Велетень" (перейменовано на ПрАТ "Племінний завод "Червоний Велетень"; орендар) і ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, позивач отримав в оренду земельну ділянку, яка знаходиться на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області, кадастровий номер 6321780500:02:000:0695, площею 0,1045 га (далі-земельна ділянка), строком на 10-ть років.

4.2. При цьому встановлено, що земельна ділянка була прийнята ОСОБА_1 у спадщину за заповітом на підставі відповідного свідоцтва.

4.3. Згідно з інформацією Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області (лист від 06.02.2019 № 64/111-19) станом на 29.12.2012 відповідно до Книги реєстрації державних актів на право власності, постійного користування, договорів оренди земельних ділянок, зокрема, між зазначеними у переліку громадянами (у тому числі ОСОБА_1 ) та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6321780500:02:000:0695, а інших записів про зміну або припинення цього договору немає. Аналогічну інформацію надало Головне управлінням Держгеокадастру у Харківській області (лист від 06.02.2019 № 32-20-11-1036/0/19-19).

4.4. Обґрунтовуючи позов, позивач наголосив, що 24.01.2019 під час перевірки інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за якими зареєстровано інше речове право: право оренди на земельні ділянки, які перебувають у користуванні позивача, в тому числі на підставі договору оренди земельної ділянки, за новим орендарем, відповідачем, а саме 26.07.2018 укладено договір, а 01.08.2018 прийнято Рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки.

4.5. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.6. Колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що спір необхідно розглядати в порядку господарського судочинства з огляду на таке.

4.7. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.8. За змістом пунктів 6, 10, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

4.9. Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

4.10. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі, як правило, є фізична особа).

Разом із цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у такій справі.

4.11. У поданому до суду в порядку господарського судочинства позові, позивач просив визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав оренди відповідача стосовно земельної ділянки, власником якої є третя особа - ОСОБА_1 (фізична особа).

Тобто позивач вважає, що у нього виник спір з особою, право якої зареєстровано, з приводу реєстраційних дій. Однак таке твердження, на переконання Верховного Суду, є помилковим, спростовується змістом позовної заяви, за змістом якої наявні обставини, що мають значення для правильної кваліфікації спірних правовідносин і застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

4.12. У позовній заяві позивач акцентував, що перебуває у договірних відносинах із фізичною особою - власником земельної ділянки на підставі договору оренди, укладеного 06.08.2012, строком на 10 років, та є орендарем зазначеної земельної ділянки.

4.13. Однак 24.01.2019 позивач дізнався про реєстрацію права оренди стосовно цієї самої земельної ділянки за відповідачем на підставі Рішення державного реєстратора.

4.14. Позивач зазначив, що державний реєстратор не дослідив інформації про речові права, які виникли до 01.01.2013, відповідно до вимог Закону № 1952-ІV (1952-15) .

4.15. Згідно з частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

4.16. Цивільні права та інтереси суд може захистити у спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України).

4.17. Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, положеннями Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ), а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

4.18. Згідно з частинами 2, 3 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

4.19. Відповідно до частини 4 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

4.20. Статтею 125 цього Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

4.21. За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України (2768-14) , Законом України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі" (161-14) (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ).

4.22. Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

4.23. Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульовані Законом № 1952-ІV (1952-15) .

4.24. Згідно зі статтею 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4.25. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1952-ІV, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

4.26. У розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1878-17) установлено, що до 01.01.2013 державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

4.27. Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та із цивільним оборотом земельних ділянок, ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

4.28. Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за умови відповідності складу сторін спору статті 4 Цивільного процесуального кодексу України підвідомчі судам загальної юрисдикції.

4.29. Спір у цій справі виник внаслідок незаконної, на думку позивача, реєстрації державним реєстратором права оренди з іншим орендарем, відповідачем, на той час як правовідносини на підставі договору оренди між позивачем і фізичною особою (власником орендованої земельної ділянки), яка у цій справі є третьою особою, на той час не припинилися. Отже, спір виник із приводу порушення права позивача як орендаря внаслідок укладення договору оренди щодо цієї ж земельної ділянки її власником з іншим орендарем і пов`язаний з діями фізичної особи - власника земельної ділянки, яка є орендодавцем за договорами оренди з різними орендарями, одним з яких є позивач.

Таким чином прийняття спірного Рішення є наслідком волевиявлення орендодавця - фізичної особи, яке виразилося в укладенні із відповідачем наступного договору оренди земельної ділянки, стосовно якої на той час існував інший договір оренди, укладений із позивачем і реєстрація такого наступного договору з прийняттям Рішення, є наслідком волевиявлення у тому числі і орендодавця - фізичної особи.

4.30. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, із характеру правовідносин, що виникли у спорі, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи викладене спір у даній справі має розглядатися у контексті порушення цивільних прав позивача іншими особами, які у межах своїх прав вчинили дії щодо укладення наступного договору оренди наслідком чого мало місце прийняття Рішення.

Тобто оспореним реєстраційним діям передує невирішений спір між учасниками орендних правовідносин про право цивільне, а саме про право на оренду конкретної земельної ділянки.

Цей спір стосується захисту цивільного права, зокрема випливає із договірних відносин, є приватноправовим і за суб`єктним складом має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичної особи - власника земельної ділянки.

Неоспорювання у даній справі позивачем дій третьої особи (власника земельної ділянки) не може бути підставою для розгляду спору господарським судом, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків цієї фізичної як орендодавця.

Подібну правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 657/33/19.

Оскільки позивач оспорює рішення державного реєстратора, прийняте за наслідком укладення договору оренди власника земельної ділянки (третя особа) та відповідача, то предмет спору, як і результат його вирішення, безпосередньо стосується прав і обов`язків не тільки відповідача, а й фізичної особи - власника земельної ділянки. Отже, належними сторонами справи у цьому спорі є позивач, відповідач і власник земельної ділянки, який є стороною (орендодавцем, власником) договорів, укладених із позивачем і відповідачем.

Власник земельної ділянки є фізичною особою, яка не має статусу підприємця, чого сторони не заперечують. Саме із цих підстав справа у цьому спорі не належить до юрисдикції господарських судів відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України та має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

4.31. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі та суб`єктний склад, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

4.32. За змістом пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

4.33. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

4.34. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для їх скасування та закриття провадження у справі № 922/814/19.

4.35. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

4.36. Ураховуючи викладене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що касаційну скаргу позивача необхідно частково задовольнити, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати, а провадження у справі закрити.

4.37. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2020 у справах № 922/808/19, № 922/810/19, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

4.38. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.