за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Селянського (фермерського) господарства "Обрій", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Миронівщини", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Маслівка"

про визнання договору недійсним,

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Маслівське" (далі - позивач, ТОВ "СП "Маслівське") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 18.03.2019) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" (далі - ТОВ ВП "Імпульс Плюс") про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1 (далі - оспорюваний договір), укладеного між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "СП "Маслівське" зазначило, що оспорюваний договір відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) є удаваним, який вчинено позивачем та відповідачем з метою приховати інший правочин - договір суборенди земельних ділянок. Оспорюваний договір укладено попереднім генеральним директором позивача за відсутності повного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельними ділянками за наявності у Статуті ТОВ "СП "Маслівське" обмежень повноважень генерального директора товариства та під час дії ухвали Верхового Суду від 03.03.2018, якою зупинено виконання судових рішень у справі № 911/2066/17 про скасування реєстраційних дій щодо реєстрації речових прав (права оренди) стосовно земельних ділянок ТОВ "СП "Маслівське" за СФГ "Обрій".

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.02.2019 залучено до участі у справі Селянське (фермерське) господарство "Обрій" (далі - СФГ "Обрій"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Миронівщини" (далі - ТОВ "Нива Миронівщини"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Маслівка" (далі - ТОВ "СП "Маслівка") в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019, позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір від 20.03.2018 № 1 про спільну діяльність, укладений між ТОВ "СП "Маслівське" та ТОВ ВП "Імпульс Плюс". Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 762,00 грн судового збору.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір відповідно до ст. 235 ЦК України є удаваним правочином, його умови відповідають змісту договору суборенди землі.

Суди зазначили, що при укладенні оспорюваного договору у попереднього генерального директора ТОВ "СП "Маслівське" був відсутній повний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження переданими земельними ділянками, оскільки генеральний директор позивача діяв з перевищенням повноважень, наданих йому Статутом ТОВ "СП "Маслівське", та оскільки право розпорядження земельними ділянками належить СФГ "Обрій", ТОВ "Нива Миронівщини" та ТОВ "СП "Маслівка". Окрім того, суди встановили, що оспорюваний правочин укладено позивачем під час дії ухвали Верхового Суду від 03.03.2018, якою зупинено виконання судових рішень у справі №911/2066/17 про скасування реєстраційних дій щодо реєстрації речових прав (права оренди) стосовно земельних ділянок ТОВ "СП "Маслівське" за СФГ "Обрій".

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.07.2019, у грудні 2019 року ТОВ ВП "Імпульс Плюс" звернулось до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та рішення суду першої інстанції від 25.07.2019, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ТОВ ВП "Імпульс Плюс" зазначило, що на момент укладання оспорюваного договору попередній генеральний директор позивача володів необхідним обсягом цивільної дієздатності щодо розпорядження земельними ділянками, оскільки на момент вчинення оспорюваного правочину у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була наявна інформація про реєстрацію права оренди на земельні ділянки за ТОВ "СП "Маслівське". При цьому сторони оспорюваного договору не були обізнані про постановлення Верховним Судом ухвали від 03.03.2018 у справі №911/2066/17. Повноваження попереднього генерального директора позивача на укладення оспорюваного договору були перевірені відповідачем шляхом отримання витягу з ЄДРЮО, де не було вказано про обмеження генерального директора позивача на підписання договорів.

Також скаржник вказав, що висновки судів про те, що оспорюваний договір є удаваним правочином, вчиненим позивачем та відповідачем з метою приховати інший правочин - договір суборенди земельних ділянок, зроблені без дослідження умов договорів оренди між позивачем та власниками земельних ділянок та без встановлення невідповідності оспорюваного договору вимогам законодавства про оренду землі.

Окрім того, відповідач звернув увагу, що позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не досліджено питання щодо порушення прав позивача внаслідок укладення оспорюваного договору; строк дії оспорюваного правочину закінчився, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою.

Ухвалою Верховного Суду від 12.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі №925/1199/18, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.01.2020.

Позивач та треті особи не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 12.12.2019.

У судове засідання 22.01.2020 треті особи своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників третіх осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.03.2018 між ТОВ "СП "Маслівське" та ТОВ ВП "Імпульс Плюс" укладено договір про спільну діяльність № 1, відповідно до якого сторони зобов`язались шляхом об`єднання майна, коштів та зусиль спільно діяти у сфері сільськогосподарської діяльності для досягнення таких спільних господарських цілей: вирощування та продаж сільськогосподарських культур з метою отримання прибутку (п. 1.1 оспорюваного договору).

У п. 6.1 оспорюваного договору вказано, що внеском ТОВ ВП "Імпульс Плюс" у спільну діяльність були грошові кошти в сумі 6 773 912,30 грн, надані на цілі спільної діяльності, особиста трудова участь, сільськогосподарська техніка, автотранспорт, насіння, мінеральні добрива та засоби захисту рослин (частка становить 87 %).

Внеском ТОВ "СП "Маслівське" у спільну діяльність було право користування земельними ділянками загальною площею 1198,7616 га, оцінений як внесок в сумі 1 859 532,00 грн (частка становить 13 %).

На виконання п. 6.1 оспорюваного договору ТОВ ВП "Імпульс Плюс" зобов`язалось перерахувати грошові кошти на розрахунковий рахунок, відкритий для ведення спільної діяльності, здійснити пошук та підбір персоналу для досягнення цілей оспорюваного договору, вести окремий баланс та розподілити прибутки відповідно до розміру часток внесків учасників (п. 3.1 оспорюваного договору).

В свою чергу ТОВ "СП "Маслівське" зобов`язалось передати за актом приймання-передачі у користування для ведення спільної діяльності земельні ділянки загальною площею 1198,7616 га, що орендуються у фізичних осіб та оцінені як внесок у спільну діяльність в сумі 1 859 532,00 грн (п. 4.1 оспорюваного договору).

За умовами п. 7.1 оспорюваного договору грошові та майнові внески сторін договору, а також майно, внесене, створене або придбане сторонами в результаті спільної діяльності, становить їх спільну власність.

Договір починає діяти з моменту його підписання та діє до отримання сторонами своїх прибутків (п. 10.1 оспорюваного договору).

Згідно акта приймання-передачі від 20.03.2018 до оспорюваного договору ТОВ "СП "Маслівське" передало, а ТОВ ВП "Імпульс Плюс" прийняло 370 земельних ділянок (паїв), що розташовані у адміністративних межах Маслівської сільської ради Миронівського району Київської області, загальною площею 1198,7616 га.

Оспорюваний договір від імені ТОВ "СП "Маслівське" підписано генеральним директором Счастливенком П. О., який діяв на підставі Статуту ТОВ "СП "Маслівське", а від імені ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" - директором Овчаренком О. А., який діяв на підставі Статуту ТОВ "ВП "Імпульс Плюс".

Згідно із п. 15.1.3 Статуту ТОВ "СП "Маслівське" генеральний директор товариства має право, зокрема, укладати будь-які угоди, правочини та чинити юридичні дії від імені товариства на загальну суму, що не перевищує 20 000,00 грн.

ТОВ "СП "Маслівське", посилаючись на те, що договір про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1 є удаваним правочином відповідно до ст. 235 ЦК України, вчинений позивачем та відповідачем з метою приховати інший правочин - договір суборенди земельних ділянок, зазначаючи, що попередній генеральний директор позивача уклав договір про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1 за відсутності у нього повного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження переданими земельними ділянками, з перевищення повноважень на укладання правочинів згідно Статуту ТОВ "СП "Маслівське" та під час дії ухвали Верхового Суду від 03.03.2018, якою зупинено виконання судових рішень у справі № 911/2066/17 про скасування реєстраційних дій щодо реєстрації речових прав (права оренди) стосовно земельних ділянок ТОВ "СП "Маслівське" за СФГ "Обрій", звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1.

Суд першої інстанції, з яким погодився і господарський апеляційний суд, задовольняючи позов ТОВ "СП "Маслівське", дійшов висновку, що договір про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1 відповідно до ст. 235 ЦК України є недійсним правочином.

При укладенні оспорюваного договору у попереднього генерального директора ТОВ "СП "Маслівське" був відсутній повний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження переданими земельними ділянками, оскільки генеральний директор позивача діяв з перевищенням повноважень, наданих йому Статутом ТОВ "СП "Маслівське", право розпорядження земельними ділянками належить СФГ "Обрій", ТОВ "Нива Миронівщини" та ТОВ "СП "Маслівка". Окрім того, оспорюваний правочин укладено позивачем під час дії ухвали Верхового Суду від 03.03.2018, якою зупинено виконання судових рішень у справі №911/2066/17 про скасування реєстраційних дій щодо реєстрації речових прав (права оренди) стосовно земельних ділянок ТОВ "СП "Маслівське" за СФГ "Обрій".

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вказаним вимогам законодавства, враховуючи наступне.

Предметом розгляду у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1 відповідно до ст. 203, 215, 235 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України (435-15) , тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у ст. 203 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій визнали, що оспорюваний договір про спільну діяльність, укладений між ТОВ "СП "Маслівське" та ТОВ ВП "Імпульс Плюс", відповідно до ст. 235 ЦК України є удаваним правочином, спрямованим на приховання іншого правочину - договору суборенди земельних ділянок, який сторони насправді вчинили.

Разом з тим у ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний договір про спільну діяльність є удаваним правочином та фактично являється договором суборенди землі, то до оспорюваного правочину слід було застосувати правила та законодавство про оренду землі та виходити із встановлення обставин недійсності саме договору суборенди землі.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору ТОВ "СП "Маслівське" на виконання п. 6.1 зобов`язалось передати за актом приймання-передачі у користування для ведення спільної діяльності земельні ділянки загальною площею 1198,7616 га, що орендуються у фізичних осіб та оцінені як внесок у спільну діяльність в сумі 1 859 532,00 грн.

Згідно акта приймання-передачі від 20.03.2018 до оспорюваного договору ТОВ "СП "Маслівське" передало, а ТОВ ВП "Імпульс Плюс" прийняло 370 земельних ділянок (паїв) загальною площею 1198,7616 га.

У позовній заяві ТОВ "СП "Маслівське" вказувало, що попереднім генеральним директором позивача передано у спільну діяльність земельні ділянки, орендарями яких були не лише ТОВ "СП "Маслівське", а й СФГ "Обрій", ТОВ "Нива Миронівщини" та ТОВ "СП "Маслівка", а саме: 260 земельних ділянок перебували в оренді у СФГ "Обрій" (з яких частина не була предметом розгляду у справі № 911/2066/17), 7 земельних ділянок - в оренді ТОВ "Нива Миронівщини", 37 земельних ділянок - в оренді ТОВ "СП "Маслівка" та 65 земельних ділянок, орендарем яких було ТОВ "СП "Маслівське".

Визнавши недійсним договір про спільну діяльність від 20.03.2018 № 1, суди зазначили, що у попереднього генерального директора на момент укладення оспорюваного договору був відсутній повний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження 304 земельними ділянками, оскільки позивач на момент укладення оспорюваного договору не поновив свої речові права на ці земельні ділянки.

Такого висновку суди дійшли з огляду на встановлення обставин укладання оспорюваного договору попереднім генеральним директором позивача під час дії ухвали Верхового Суду від 03.03.2018, якою було зупинено виконання судових рішень у справі № 911/2066/17 щодо скасування 298 записів про право оренди земельних ділянок за СФГ "Обрій", визнання недійсними та скасування рішення про припинення права оренди земельних ділянок за ТОВ "СП "Маслівське".

Разом з тим суди не дослідили та не встановили, щодо яких саме земельних ділянок, із 370 переданих по акту приймання-передачі, у позивача не було права розпорядження через вжиття Верховним Судом 03.03.2018 заходів по зупиненню виконання рішення у справі № 911/2066/17, які земельні ділянки були предметом розгляду у справі № 911/2066/17 та які не були спірними, право оренди яких земельних ділянок на момент вчинення оспорюваного правочину не було поновлено за позивачем, а належало СФГ "Обрій", ТОВ "Нива Миронівщини" та ТОВ "СП "Маслівка", в результаті чого суди не спростували беззаперечними висновками тверджень відповідача про те, що усі передані по акту приймання-передачі земельні ділянки на момент укладення оспорюваного договору були в оренді ТОВ "СП "Маслівське".

Така невідповідність висновків судів попередніх інстанцій щодо кількості земельних ділянок, якими попередній генеральний директор позивача мав чи не мав права розпоряджатись на момент підписання оспорюваного правочину, не може бути усунена судом касаційної інстанції в силу положень ст. 300 ГПК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції від 06.11.2019 та рішення суду першої інстанції від 25.07.2019 у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.