розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Фермерського господарства "Сонечко" (далі - позивач, ФГ "Сонечко") до ОСОБА_2 (далі - відповідачка), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_1 та приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Олександра Анатолійовича, про визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису)

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року, постановлену суддею Носівець В. В., та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Білецької Л. М., Чередка А. Є. та Коваль Л. А.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою загальною площею 7 га, яка розташована на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області з кадастровим номером 2310700000:01:038:0002 (далі - земельна ділянка площею 7 га), укладений 28 жовтня 2016 року відповідачкою з Черкашиним Р. М . і посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновим О. А. (далі - оскаржений договір).

2. Мотивував позов такими обставинами :

2.1. Відповідачка є членом ФГ "Сонечко".

2.2. Згідно з пунктом 1.5 статуту ФГ "Сонечко" (далі - статут) відповідачка для організації господарства передала позивачу у постійне користування земельні ділянки площею 3,8 га та 7 га, які розташовані на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області та належать відповідачці на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки ЗП № 10-С-25706 та ЗП № 104160 відповідно.

2.3. 27 листопада 2015 року на адресу позивача надійшла нотаріально посвідчена заява відповідачки, в якій вона просила виключити її з ФГ "Сонечко" з наступним поверненням їй усього рухомого та нерухомого майна, зокрема земельної ділянки площею 7 га та Ѕ частини земельної ділянки площею 7,6 га з кадастровим номером 2310700000:01:038:0004 з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, що знаходяться на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області.

2.4. Листом від 14 грудня 2015 року позивач повідомив відповідачку, що вирішення питання виключення члена фермерського господарства належить до виключної компетенції загальних зборів. Рішення про виключення відповідачки зі складу членів ФГ "Сонечко" загальні збори не приймали.

2.5. 28 жовтня 2016 року відповідачка уклала з громадянином ОСОБА_1 оскаржений договір.

2.6. Оскаржений договір суперечить приписам Закону України "Про фермерське господарство" (973-15) (далі - Закон № 973-IV (973-15) ), оскільки предметом цього договору є земельна ділянка, що увійшла до цілісного майнового комплексу позивача, який є її єдиним законним користувачем, а рішення щодо відчуження цієї ділянки позивач не приймав.

2.7. Спір треба розглядати за правилами господарського судочинства з огляду на приписи пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 10 грудня 2018 року Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.

4. Мотивував ухвалу так:

4.1. Відповідачка є членом ФГ "Сонечко".

4.2. Згідно з пунктом 1.5 статуту ФГ "Сонечко" відповідачка для організації господарства передає позивачу у постійне користування, зокрема, земельну ділянку площею 7 га.

4.3. За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідачки відсутні відомості про її реєстрацію фізичною особою-підприємцем.

4.4. Оскільки позивач зазначив у позовній заяві відповідачем фізичну особу, яка не є суб`єктом господарської діяльності, а спір не виник з відносин, в яких фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною господарського процесу, відсутні підстави для розгляду справи за правилами господарського судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 25 березня 2019 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою залишив без змін ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року.

6. Мотивував постанову так :

6.1. Згідно з пунктами 4.1, 4.4 статуту ФГ "Сонечко" земельна ділянка площею 7 га не ввійшла до складеного капіталу чи цілісного майнового комплексу позивача. Оскільки складений капітал сформований у грошовій формі одноособово засновником, земельна ділянка площею 7 га залишилася у власності відповідачки.

6.2. Необґрунтованим є аргумент апеляційної скарги про наявність у сторін корпоративного спору, адже між ними виник спір щодо майна відповідачки як фізичної особи, яка реалізуючи своє майнове (а не корпоративне) право щодо розпорядження землею, уклала спірний договір з третьою особою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 26 квітня 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 31 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Позивач мотивує касаційну скаргу так :

9.1. Відповідачка є членом ФГ "Сонечко" та передала останньому у постійне користування земельні ділянки площею 7 га та 3,8 га на підставі пункту 1.5 статуту цього господарства.

9.2. Спір виник в юридичної особи з її членом щодо володіння та розпорядження майном, яке ввійшло до складу цілісного майнового комплексу позивача та пов`язане із діяльністю ФГ "Сонечко".

9.3. Суд першої інстанції помилково кваліфікував спірні правовідносини за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України, оскільки спір виник в ФГ "Сонечко" з його членом щодо майна цієї юридичної особи та не стосується укладання, зміни, розірвання чи виконання правочину позивача та відповідачки у їхній господарській діяльності.

(2) Позиції інших учасників справи

10. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не надали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

11. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

12. Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

14. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

15. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункти 1 і 3 частини першої статті 20 ГПК України).

16. Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

17. Предметом позову є визнання недійсним оскарженого договору, укладеного відповідачкою та третьою особою, про право користування земельною ділянкою площею 7 га, що належить відповідачці на праві власності.

18. Відповідно до частини першої статті 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

19. Фермерське господарство є окремою організаційно-правовою формою господарювання, передбаченою, зокрема, статтею 114 ГК України. Так, згідно з частиною першою зазначеної статті фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

20. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що питання виходу члена зі складу фермерського господарства неврегульоване ані статутом ФГ "Сонечко", ані Законом № 973-IV (973-15) , ані іншими нормативними актами. Тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

22. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частина друга статті 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (стаття 84 ЦК України).

23. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (частина перша статті 113 ЦК України).

24. Частина перша статті 79 ГК України у редакції, чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року, передбачала, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Близькі за змістом приписи були у частині першій і другій статті 1 Закону України "Про господарські товариства" (далі - Закон № 1576-XII (1576-12) ; тут і далі - в редакції, чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року).

25. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (частина друга статті 113 ЦК України, частина перша статті 80 ГК України; частина третя статті 1 Закону № 1576-XII).

26. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов`язаннями і несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників (частини перша та друга статті 140 ЦК України у редакції, що була чинною на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року).

27. Згідно з частиною третьою статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Аналогічні приписи були у частинах першій і третій статті 50 Закону № 1576-XII.

28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність статутного (складеного) капіталу у фермерського господарства, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, не є достатньою підставою для ототожнення його з товариством з обмеженою відповідальністю. Але оскільки фермерське господарство створюється за рахунок об`єднання майна громадян та їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, є підстави для застосування до правовідносин стосовно членства у фермерському господарстві приписів чинного законодавства, що регулюють участь у товаристві з обмеженою відповідальністю, зокрема приписів стосовно виходу зі складу його членів (пункту "в" частини першої статті 10 Закону № 1576-XII; частини першої статті 148 ЦК України у чинній на час звернення відповідачки із заявою від 27 листопада 2015 року редакції, що передбачала повідомний характер виходу з членів товариства з обмеженою відповідальністю; частини другої статті 54 Закону № 1576-XII стосовно повернення у натуральній формі майна, наданого товариству з обмеженою відповідальністю у користування). Вказане відповідає приписам частини першої статті 2 Закону № 973-IV, а також частини третьої статті 114 ГК України, згідно з якими відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються не лише Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) , Законом № 973-IV (973-15) , але й іншими нормативно-правовими актами України(близький за змістом висновок у подібних правовідносинах сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 907/167/17 щодо можливості застосування за аналогією приписів Закону № 1576-XII (1576-12) , які регулювали порядок скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю, до правовідносин за участю приватного підприємства, які не врегульовані ЦК і ГК України (436-15) ).

29. Суд апеляційної інстанції встановив, зокрема, таке :

29.1. Відповідачка для організації господарства передає позивачу у постійне користування належні їй на праві власності земельні ділянки площею 3,8 га та 7 га (пункт 1.5 статуту).

29.2. ФГ "Сонечко" як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (пункт 4.1 статуту).

29.3. Для забезпечення діяльності ФГ "Сонечко" створюється складений капітал за рахунок грошового внеску засновника у розмірі 100 (ста) грн. Засновник позивача зобов`язується внести його внесок до складеного капіталу протягом одного року з моменту державної реєстрації статуту. Члени ФГ "Сонечко" внески до складеного капіталу не вносять (пункт 4.4 статуту).

30. Вказане спростовує спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин доводи касаційної скарги про те, що земельна ділянка увійшла до складу цілісного майнового комплексу позивача.

31. У цій справі спір стосується визнання недійсним укладеного відповідачкою з ОСОБА_1 оскарженого договору, предметом якого є земельна ділянка, що згідно з доводами позовної заяви перебувала у користуванні позивача.

32. Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом (частини перша, третя та п`ята статті 20 Закону № 973-IV).

33. Землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частини перша та друга статті 12 Закону № 973-IV).

34. Отже, у фермерського господарства право володіння та користування земельною ділянкою, що належить його члену на праві приватної власності, виникає в силу прямої вказівки закону. Іншими словами, фермерське господарство має право володіння та користування такими земельними ділянками під час членства особи у цьому господарстві. Зазначене не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у пункті 89 постанови від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, згідно з яким факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема (тобто, не виключно), державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

35. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що спір у цій справі не можна вважати таким, що виник з корпоративних відносин, оскільки він не пов`язаний із діяльністю фермерського господарства та членством у ньому, а стосується дій позивачки з розпорядження належною їй на праві власності земельною ділянкою, зокрема з укладення оскарженого договору.

36. За відсутності у сторін в цій справі корпоративних відносин з приводу права користування майном відповідачки суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що вона не є суб`єктом господарювання, а спір не є таким, що виник з відносин, в яких фізична особа, яка не є підприємцем, може бути стороною господарського процесу. Отже, висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо відсутності юрисдикції господарського суду є правильними.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

37. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

38. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 311 ГПК України).

39. З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальні частини ухвали Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.

(2.2) Щодо судових витрат

40. Враховуючи правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, судовий збір, сплачений позивачем у суді касаційної інстанції, слід покласти на позивача.

Керуючись частинами першою та другою статті 300, пунктом 3 частини першої статті 308, частинами першою та четвертою статті 311, статтями 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Сонечко" задовольнити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року у справі № 908/2606/18 змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. В інших частинах ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 грудня 2018 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року залишити без змін.

Головуючий суддя		В. С. Князєв
Суддя-доповідач		О. Р. Кібенко
Судді:	Н. О. Антонюк	Л. М. Лобойко
	С. В. Бакуліна	Н. П. Лященко
	В. В. Британчук	О. Б. Прокопенко
	Ю. Л. Власов	В. В. Пророк
	М. І. Гриців	Л. І. Рогач
	Д. А. Гудима	О. М. Ситнік
	Ж. М. Єленіна	О. С. Ткачук
	О. С. Золотніков	В. Ю. Уркевич
		О. Г. Яновська