1.1. У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - ТОВ "Софа ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про розірвання з 03.11.2016 Договору поруки № 4Ф15102И/П від 25.10.2016 (далі - Договір), укладеного між ТОВ "Софа ЛТД" і АТ КБ "Приватбанк".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Софа ЛТД" як поручитель за Договором виконав 26.10.2016 перед АТ КБ "Приватбанк" обов`язки боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фобург" за кредитним Договором № 4Ф15102И від 16.12.2015, а саме погасив борг на загальну суму 653 197 984,14 грн. Однак, АТ КБ "Приватбанк" порушило істотні умови Договору, не виконавши умови пункту 10 Договору, та не передало ТОВ "Софа ЛТД" належним чином завірені копії документів, що підтверджують зобов`язання первісного боржника за кредитним договором та засоби забезпечення цих обов`язків.

ТОВ "Софа ЛТД" також зазначає, що, не отримавши необхідні документи для стягнення грошових боргів з підприємства-боржника за Договором, не маючи можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов`язань з боку підприємства-боржника, втратило зацікавленість у подальшому виконанні поруки з боку АТ КБ "Приватбанк", а також зазнало значних збитків, оскільки для реалізації Договору вимушено було залучити кредитні кошти за кредитним договором № 4С16102Г від 25.10.2016 та сплачувати проценти за кредитом. Оскільки АТ КБ "Приватбанк" не передало ТОВ "Софа ЛТД" належним чином завірені копії документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, то, на думку ТОВ "Софа ЛТД", є всі підстави вважати про наявність істотного порушення АТ КБ "Приватбанк" умов Договору, що спричинило суттєву шкоду позивачу і що також є підставою для розірвання Договору.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 у справі № 910/5000/19, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Софа ЛТД" до АТ КБ "Приватбанк" про розірвання Договору.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій установили, що матеріали справи не містять доказів звернення АТ КБ "Приватбанк" до поручителя з вимогою виконати зобов`язання боржника за кредитними договорами із зазначенням сум заборгованості, а у Договорі відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач. З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами тих обставин, що саме невиконання відповідачем зобов`язань із передачі копій документів на підтвердження обов`язків боржника за кредитними договорами свідчить про істотність порушення АТ КБ "Приватбанк" умов Договору у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, а також значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував під час укладення спірного Договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 і рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2019 у справі № 910/5000/19, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернулося ТОВ "Софа ЛТД" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 у справі № 910/5000/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги ТОВ "Софа ЛТД" зазначає, що судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи. Також ТОВ "Софа ЛТД" зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що непередання АТ КБ "Приватбанк" Кредитного Договору 2 та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого ТОВ "Софа ЛТД" позбавилось можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за Договором. Тому, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно визначились із характером спірних правовідносин та не застосували Закони, які підлягали застосуванню, а саме пункти 5, 6 частини 1 статті 3, пункт 1 частини 1 статті 611, статтю 638, частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, статті 180, 188 Господарського кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 25.10.2016 між ТОВ "Софа ЛТД" (Поручитель) та АТ КБ "Приватбанк" (Кредитор) було укладено Договір поруки № 4Ф15102И/П, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фобург" своїх зобов`язань за кредитним Договором № 4Ф15102И від 16.12.2015 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до кредитного договору.

4.2. Відповідно до пункту 7 Договору у випадку порушення Поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього Договору, Кредитор та Поручитель дійшли згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать Поручителю і знаходяться на його рахунках у АТ КБ "Приватбанк".

4.3. Згідно з пунктом 8 Договору до Поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

4.4. У пункті 10 Договору зазначено, що Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

4.5. Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим Договором (пункт 11 Договору). Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою Сторін (пункт 14 Договору).

4.6. За умовами пункту 17 Договору даний Договір було укладено/підписано сторонами із використанням електронного цифрового підпису (печатки) із посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів АТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" (851-15) та Законом України "Про електронний цифровий підпис" (852-15) , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної між сторонами.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Софа ЛТД" сплатило на користь АТ КБ "Приватбанк" грошові кошти у загальному розмірі 653 197 984,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 368 від 26.10.2016 із зазначенням призначення платежу: "виконання зобов`язань за кред. Договору № 4Ф15102И від 16.12.2015 згідно з Договором поруки № 4Ф15102И/П від 25.10.2016".

4.8. Невиконання АТ КБ "Приватбанк" свого зобов`язання за Договором щодо передачі належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитними Договором, є підставою позову у цій справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову у справі є вимога позивача про розірвання з 03.11.2016 Договору поруки № 4Ф15102И/П від 25.10.2016 укладеного між ТОВ "Софа ЛТД" і АТ КБ "Приватбанк".

5.3. Згідно із частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

5.4. Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

5.5. Відповідно до частин 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

5.6. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України установлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.7. За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

5.8. Відповідно до частин 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

5.9. За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. Зазначене узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), а також умовами пункту 8 Договору.

5.10. Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

5.11. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

5.12. Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

5.13. Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України (435-15) . Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України (436-15) .

5.14. За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5.15. Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.16. Згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з`ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням (яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

5.17. Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, врахувавши положення законодавства та умов Договору, які регулюють порядок розірвання Договору, не установили обставин, які передбачали б можливість розірвання Договору з підстав, заявлених у позові, та свідчили би про істотність порушення відповідачем умов Договору у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

5.18. При цьому, господарські суди попередніх інстанцій установили відсутність доказів звернення АТ "Комерційний банк "Приватбанк" до Поручителя з вимогою виконати зобов`язання боржника за кредитними договорами із зазначенням сум заборгованості, та відсутність у Договорі поруки вказівки на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач.

5.19. Тому господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивача на спричинення йому збитків, та правильно зазначили, що наведені ТОВ "Софа ЛТД" обставини залучення кредитних коштів для сплати їх АТ КБ "Приватбанк" за власною ініціативою, залежали лише від волевиявлення ТОВ "Софа ЛТД".

5.20. Наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов`язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками, вина), позивач не обґрунтував.

5.21. Також Верховний Суд вважає правильним висновок господарських судів про відсутність обставин щодо позбавлення значною мірою ТОВ "Софа ЛТД" того, на що воно розраховувало під час укладення спірного Договору поруки.

5.22. Таким чином, установивши, що позивач належними доказами не довів порушення відповідачем істотних умов Договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору поруки.

Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 910/20938/17, від 07.02.2019 у справі 910/2495/18, від 06.11.2018 у справі № 910/246/18.

5.23. Доводи скаржника про те, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що непередання АТ КБ "Приватбанк" Кредитного Договору 2 та інших документів є істотним порушенням, не свідчать про порушення відповідачем умов Договору у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

5.24. Ураховуючи викладене, не знайшли свого підтвердження також доводи скаржника про незастосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пунктів 5, 6 частини 1 статті 3, пункту 1 частини 1 статті 611, статті 638, частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, статей 180, 188 Господарського кодексу України до спірних правовідносин.

5.25. Верховний Суд також вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень неправильно визначились із характером спірних правовідносин, оскільки при розгляді цієї справи суди на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

5.26. Інші доводи ТОВ "Софа ЛТД" стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.27. При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій у вказаній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у справі № 910/5000/19.