за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області в особі Головного територіального управління юстиції у Херсонській області,

про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні майном,

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алліан" (далі - ТОВ "Алліан") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Митниці Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (далі - Митниця ДФС України) про зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні майном, придбаним на електронних торгах згідно з актом про проведені електронні торги від 18.10.2017, а саме танкером-нафтовозом "Боріслав", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 1990 року випуску (далі - майно).

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 316, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України обґрунтовано тим, що позивач є переможцем електронних торгів, який за результатами їх проведення придбав спірне майно, що підтверджується актом про проведені електронні торги, який, у свою чергу, згідно з Порядком проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 (z1301-16) , є документом, що підтверджує право власності на придбане майно.

Проте відповідач чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні придбаним на електронних торгах майном, а саме вимагає отримання позивачем дозволів у митниці на переміщення майна, перебування майна під митним контролем, що порушує права позивача.

1.3. Митниця ДФС України у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, послалася на положення Митного кодексу України (4495-17) і відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ "Алліан".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 позов задоволено, зобов`язано Митницю ДФС України не чинити перешкод ТОВ "Алліан" у користуванні та розпорядженні придбаним на електронних торгах майном.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, при цьому не взяв до уваги доводів відповідача, що обмеження права власності позивача у спірних правовідносинах передбачено Митним кодексом України (4495-17) , установивши, що відповідач не зобов`язаний подавати митну декларацію та сплачувати митні платежі щодо спірного судна відповідно до положень статей 265, 276 Митного кодексу України.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 рішення Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись, зокрема, на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 921/152/17-г/4, дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, за захистом якого він звернувся до суду, не сприяє поновленню цього права, оскільки у заявлених позовних вимогах чітко не зазначено, які саме дії, на думку ТОВ "Алліан", має вчинити відповідач для усунення перешкод у користуванні позивачем належним йому майном.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019, ТОВ "Алліан" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Херсонської області від 02.05.2019 у справі залишити в силі, аргументуючи свої доводи незаконністю та необґрунтованістю висновків суду апеляційної інстанції.

Так, скаржник зазначає, що з моменту придбання на електронних торгах спірного майна відповідач постійно чинить перешкоди позивачеві у користуванні та розпорядженні майном, наголошуючи на необхідності отримувати у митниці дозволи на переміщення майна, перебування майна під митним контролем, а також зазначаючи, що майно має перебувати лише у митній зоні, визначеній митницею, а для доступу на судно і проведення будь-яких робіт позивач повинен отримувати дозвіл у митниці. Натомість скаржник зауважує про відсутність будь-яких правових підстав для чинення відповідачем перешкод у передачі позивачеві майна та реалізації ним права власності, зокрема, пересування майна територією України, користування і розпорядження майном.

Заявник касаційної скарги не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не сприяє його поновленню, наголошуючи, що із часу ухвалення місцевим судом рішення ТОВ "Алліан" переставило судно до причалу і розпочало роботи на судні до часу отримання ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення дії рішення суду першої інстанції до розгляду апеляційної скарги по суті. Отже, позивач відповідно до норм чинного законодавства користувався власним майном без обмежень з боку відповідача, здійснював господарську діяльність до моменту зупинення рішення першої інстанції, що доводить безпідставність висновків суду апеляційної інстанції.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Митниця ДФС України просить залишити її без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 - без змін, акцентуючи на правомірність висновків суду апеляційної інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушення його прав.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Алліан" звернулося до суду із позовом про зобов`язання Митниці ДФС України не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні майном, придбаним на електронних торгах згідно з актом про проведені електронні торги від 18.10.2017, з посиланням на положення статей 316, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України.

4.3. За змістом статей 316, 317, 319, 321 цього Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Наведеною нормою передбачено, що власник майна має право шляхом подання негаторного позову вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Ця норма регулює захист права власності не у будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом чинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані із позбавленням володіння майном.

4.4. У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Так, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

4.5. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom (22414/93) [1996], ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та передбачали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, застосування якого вимагає ця стаття повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суди мають виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

4.6. Як свідчать матеріали справи, суд апеляційної інстанції, дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет і підстави позову), характер порушеного права (інтересу) позивача, установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, за захистом якого він звернувся, не сприяє поновленню цього права, оскільки у заявлених позовних вимогах немає чіткого визначення, які саме дії повинен вчинити відповідач для усунення перешкод у користуванні позивачем належним йому майном, а позивач, у свою чергу, доказів зворотного не надав, перешкоджання відповідачем у реалізації позивачем повноважень із розпорядження та користування майном у розумінні положень статті 391 Цивільного кодексу України (яку визначено як підставу позову) не довів.

Отже, суд апеляційної інстанції урахувавши, що ефективний засіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, установив, що обраний позивачем спосіб захисту права щодо зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні майном не відповідає ефективному засобу захисту та не забезпечує захисту і відновлення прав позивача за наведених ним обставин.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. За змістом частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 ухваленою із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

5.4. Викладені у касаційній скарзі доводи про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженої у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

5.5. Подане відповідачем до суду касаційної інстанції клопотання про заміну сторони правонаступником згідно зі статтею 52 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із реорганізацією Митниці Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі шляхом приєднання до Чорноморської митниці Державної митної служби України не підлягає задоволенню у зв`язку із ненаданням заявником всіх документів на підтвердження правонаступництва, зокрема на підтвердження передачі повноважень новоствореним територіальним органам Державної митної служби згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби".