Також Компанією подано заяву про забезпечення позову (з урахуванням заяви про уточнення заяви про забезпечення позову), в якій просила вжити заходи щодо забезпечення позову, а саме накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, майнові права, а також грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, яке належить Агрофірмі, та буде виявлене виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, також інше майно, яке знаходиться на земельних ділянках та складських або інших приміщеннях, які перебувають в Агрофірми у власності та у користуванні, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн. та передати арештоване майно на відповідальне зберігання третій особі - товариству з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОАГРОСВІТ" (далі - Товариство).

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що:

Агрофірма відмовляється від повернення грошових коштів Компанії, вказуючи про те, що його юристи зможуть роками затягувати будь-які судові процеси, і навіть якщо Компанії вдасться стягнути з неї грошові кошти в судовому порядку, Агрофірма встигне відчужити все належне їй майно третім особам;

- Агрофірма систематично не виконує взяті на себе зобов`язання, у тому числі і перед третіми особами, що підтверджується відповідними судовими рішеннями та наказами, є обґрунтовані підозри, що наявне у боржника майно наразі активно розпродається, врожай збирається та відчужується неофіційно за готівкові кошти, робиться все, щоб максимально вивести все належне боржнику майно для ухилення від виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості та інших виконавчих документів. Зазначені факти підтверджуються як інформацією з Єдиного реєстру боржників так і великою кількістю судових справ та виданих наказів про стягнення з Агрофірми грошових коштів;

- відчуження майна Агрофірмою іншим особам, витрачання грошових коштів не на проведення розрахунків з Компанією, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки ціна позову є досить великою, і тому єдиною можливістю виконати рішення суду в повному обсязі може бути звернення стягнення на майно Агрофірми у процесі виконання судового рішення. Проте, якщо ж Агрофірма здійснить відчуження свого майна до винесення рішення у даній справі, існує велика ймовірність неможливості виконання такого рішення.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 задоволено заяву Компанії про забезпечення позову. Накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, майнові права, а також грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, яке належить Агрофірмі, та буде виявлене виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, а також інше майно, яке знаходиться на земельних ділянках та складських або інших приміщеннях, які перебувають у Агрофірми у власності та у користуванні, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн. Передано арештоване майно на відповідальне зберігання третій особі - Товариству.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Компанією доведено обставини, на які вона посилається у заяві про забезпечення позову.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2019 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у частині накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, майнові права, які належать Агрофірмі та передачі арештованого майна на відповідальне зберігання третій особі - Товариству скасовано. Резолютивну частину ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 викладено в іншій редакції, а саме заяву Компанії про забезпечення позову задовольнити частково. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, які належать Агрофірмі, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн. В іншій частині ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від залишно без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що накладаючи арешт на все рухоме і нерухоме майно, майнові права, які належать Агрофірмі та передаючи арештоване майно на відповідальне зберігання третій особі - Товариству, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви у цій частині.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2019, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, порушив приписи статті 275 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та неправильно застосував положення статей 136, 137 ГПК України.

Агрофірма подала відзив на касаційну скаргу, в якому, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у частині залишення без змін ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 щодо накладення арешту на грошові кошти Агрофірми в межах позовних вимог та в скасованій частині прийняти нове рішення, яким у цій частині скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.12.2019 № 29.3-02/3947 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/3459/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що в обґрунтування заяви про забезпечення позову Компанія посилалась на те, що Агрофірма відмовляється від повернення грошових коштів Компанії, зазначаючи про те, що його юристи зможуть роками затягувати будь-які судові процеси, і навіть якщо Компанії вдасться стягнути з неї грошові кошти в судовому порядку, вона встигне відчужити все належне йому майно третім особам. Агрофірма систематично не виконує взяті на себе зобов`язання, у тому числі і перед третіми особами, що підтверджується відповідними судовими рішеннями та наказами, є обґрунтовані підозри, що наявне у боржника майно наразі активно розпродається, врожай збирається та відчужується неофіційно за готівкові кошти, робиться все, щоб максимально вивести все належне боржнику майно для ухилення від виконання рішення суду про стягнення з нього заборгованості та інших виконавчих документів. Зазначені факти підтверджуються як інформацією з Єдиного реєстру боржників так і великою кількістю судових справ та виданих Наказів про стягнення з відповідача грошових коштів. Відчуження майна відповідачем іншим особам, витрачання грошових коштів не на проведення розрахунків з позивачем, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки ціна позову є досить великою, і тому єдиною можливістю виконання рішення суду в повному обсязі може бути звернення стягнення на майно Агрофірми в процесі виконання судового рішення. Проте, якщо ж Агрофірма здійснить відчуження свого майна до винесення рішення у даній справі, існує велика ймовірність неможливості виконання такого рішення.

Приймаючи рішення про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що предметом позовних вимог є відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи і у разі задоволення позовних вимог рішення суду повинно бути виконаним.

Завданням суду під час судового розгляду справи є дослідження фактичних обставин щодо стягнення заборгованості за Контрактом у розмірі 9 937 325,72 грн. та наявність складу цивільного правопорушення в діях Агрофірми і як наслідок підтвердження або спростування факту заподіяння збитків юридичній особі - Компанії.

Що ж до клопотання Компанії в частині накладення арешту на все майно, то суд першої інстанції визнав вказаний захід доцільним, враховуючи майнові вимоги Компанії та задовольнив вказане клопотання, наклавши арешт на все майно Агрофірми до вирішення спору по суті.

Суд першої інстанції також зазначив, що обрані заходи до забезпечення позову не будуть мати наслідком припинення господарської діяльності відповідача і не призведуть до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості, а застосовуються як гарантія задоволення законних вимог позивача у разі задоволення позову, а також те, що забезпечення позову у даній справі є таким, що перебуває у зв`язку з предметом позовної вимоги, є адекватним заявленим вимогам та співвідноситься з правом, про захист якого просить Компанія.

Невжиття заходів забезпечення позову може значно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки існує ймовірність невиконання судового рішення, тому суд дійшов висновку, що обраний Компанією засіб забезпечення позову є співрозмірним і відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, забезпечує збалансованість інтересів учасників спірних правовідносин, запобігає порушенням у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу, відповідає інституту забезпечення позову в господарському процесі, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню. Також, суд першої інстанції пославшись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 5023/5386/12, звернув увагу, що в разі добропорядності Агрофірми, обрані господарським судом заходи не створять незручностей для Агрофірми, а лише забезпечать схоронність майна та фактичне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.

Господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із статтею 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачу, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Таким чином, суди дійшли висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, які належать Агрофірмі, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн. є адекватним способом захисту можливих порушень майнових прав чи охоронюваних законом інтересів Компанії при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, з огляду на встановлені судами обставини даної справи. Вказаним заходом забезпечення позову буде забезпечено збалансованість інтересів сторін, між вжитим заходом забезпечення позову і предметом позову наявний прямий зв`язок, обраний захід спроможний забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених прав або інтересів заявника, натомість, у випадку його невжиття, відсутня змога запобігти можливим порушенням прав заявника, тому наявні підстави для задоволення заяви Компанії в частині забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, які належать Агрофірмі, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн.

Що ж до накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, майнові права, які належать Агрофірмі, та будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, а також інше майно, яке знаходиться на земельних ділянках та складських або інших приміщеннях, які перебувають у Агрофірми у власності та у користуванні, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн., то суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення заяви Компанії у цій частині, оскільки предметом позовних вимог є вимога про захист прав та законних інтересів Компанії, порушених Агрофірмою внаслідок невиконання нею зобов`язання із своєчасної оплати поставленого Компанією товару за Контрактом. Тобто з урахуванням предмета позовних вимог, у випадку задоволення позову у даній справі у Агрофірми виникне обов`язок щодо сплати Компанії грошових коштів у розмірі 9 937 325,72 грн.

При цьому задовольняючи заяву Компанії про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно, майнові права, які належать Агрофірмі, та будуть виявлені виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову, а також інше майно, яке знаходиться на земельних ділянках та складських або інших приміщеннях, які перебувають у відповідача у власності та у користуванні, суд першої інстанції не врахував, що у такому випадку немає зв`язку між обраним Компанією заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги у даній справі, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача без наведення переліку такого майна, врахувавши лише наявність судових та виконавчих проваджень, відкритих відносно відповідача. При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки наявності або відсутності доказів того, що вжиті заходи забезпечення позову не будуть перешкоджати господарській діяльності Агрофірми, не переконався у забезпеченні збалансованості інтересів сторін, а також у тому, що вжиті заходи забезпечення позову не є надмірними. Наведене свідчить про недотримання судом першої інстанції вимог законодавства щодо адекватності застосованих заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги Компанії, наведені в заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на майно Агрофірми є не співмірні із позовними вимогами та не можуть бути задоволені судом.

Що ж до забезпечення позову шляхом передання майна на зберігання третій особі - Товариству, то апеляційним судом встановлено, що застосовуючи захід забезпечення позову, господарський суд має навести обґрунтування необхідності вжиття саме такого заходу забезпечення позову, а також вмотивувати підстави, за яких дійшов висновку про застосування саме такого заходу забезпечення позову.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву Компанії про забезпечення позову в частині передачі на зберігання третій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору, арештованого майна Агрофірми, відповідних мотивів не навів.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява Компанії про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, а саме в частині накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках, які належать Агрофірмі, в межах заявлених позовних вимог у розмірі 9 937 325,72 грн.

Доводи Компанії про те, що суд апеляційної інстанції порушив приписи статті 275 ГПК України, а саме, те що вказаною процесуальною нормою надано право апеляційному суду на скасування лише тих ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, відхиляються Касаційним господарським судом, оскільки відповідно до статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, тобто вказаною нормою передбачено право апеляційного суду на скасування процесуального документа з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, який розглядав таку справу, тоді як інші положення вказаної процесуальної норми передбачають у разі скасування судового рішення прийняття нового рішення або направлення справи до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Таким чином, вимогами статті 275 ГПК України врегульовуються саме повноваження апеляційного суду в частині вчинення ним дій після скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а не повноваження суду апеляційної інстанції щодо права, які саме ухвали він має право скасовувати.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, порушив приписи статті 275 ГПК України та неправильно застосував положення статей 136, 137 ГПК України, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами суду апеляційної інстанції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною третьою статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити її без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену у даній справі постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.