Заступник прокурора Львівської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання укладеним, з дня набрання рішенням суду законної сили, договору про пайову участь між товариством з обмеженою відповідальністю "Екскомбуд" (далі - ТОВ "Екскомбуд", відповідач) та Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради у запропонованій позивачем редакції та стягнення пайового внеску в розмірі 2 077 275,00 грн.

Позов мотивовано тим, що незважаючи на завершення будівництва, договір щодо пайової участі в розвитку інфраструктури м. Львова відповідачем не було укладено, кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплачено.

Прокурор вказує на порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до якої пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Оскільки відповідач у справі є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку, то на нього поширюється дія Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.04.2019 у справі №914/2650/17 відмовлено позивачеві у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що на замовника забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті покладено зобов`язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь між замовником та органом місцевого самоврядування, укладення якого є обов`язковим.

Суд першої інстанції, посилаючись на ч. 7 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили, застосуванню підлягають норми правового акта вищої юридичної сили, заперечив можливість застосування до спірних правовідносин ухвали Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 "Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова".

Суд першої інстанції зазначає, що позивачем розрахована величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Однак, позивачем не підтверджено, що загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

З огляду на те, що величина пайової участі є істотною умовою договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", однак зазначена величина у договорі не обґрунтована, суд дійшов висновку про необґрунтованість розрахунку розміру пайової участі.

Суд, також, зазначає, що прокурором та позивачем не надано жодних доказів направлення на адресу відповідача пропозиції щодо укладення спірного договору, що не відповідає порядку, визначеному ст. ст. 181, 187 ГК України, розгляду переддоговірного спору щодо укладення договору про пайову участь.

Окрім того, уточнені прокурором позовні вимоги в частині визначення в договорі терміну сплати пайового внеску (істотна умова договору), а саме: "не пізніше одного місяця після прийняття об`єкта до експлуатації" не відповідають типовій формі договору, затвердженого Положенням, оскільки у типовій формі договору відсутні вказані умови.

Також суд зазначає, що відповідальність сторін відповідно до Закону теж є істотною умовою договору про пайову участь. Умови п. 2.3 договору в редакції позивача містять прив`язку до умов в п. 2.2, а саме до терміну сплати пайового внеску та передбачають, що у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню. Розмір несплаченої частки пайової внеску замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 рішення господарського суду Львівської області від 17.04.2019 у справі №914/2650/17 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що у спірних правовідносинах між сторонами у даній справі повинен застосовуватися п. 1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова, відповідно до якого до пайової участі не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах замовник діяв добросовісно та не ухилявся від укладення договору, після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, замовник звернувся до органу місцевого самоврядування з листом щодо сплати пайового внеску.

Суд наголошує на тому, що Департамент економічної політики Львівської міської ради у своєму листі від 15.01.2015 у відповідь на звернення відповідача щодо сплати пайового внеску повідомив ТОВ "Екскомбуд", що відповідно до положень ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів, а відповідно до положення п.1.4.9 Положення про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної соціальної інфраструктури м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 03.04.2008 №1697 - до пайової участі не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, заступник прокурора області звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Скарга мотивована невірним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ч. 3 ст. 179, ст. 187 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 236, 275, 277, 316 Господарського процесуального кодексу України.

Заступник прокурора зазначає, що визначений ст. 40 зазначеного Закону строк - до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію - встановлений саме для добровільного виконання замовником будівництва вказаного обов`язку. Невиконання такого обов`язку не звільняє замовника від укладення договору, адже невиконання замовником обов`язку, передбаченого законом, не може надавати йому переваги перед іншими замовниками, які виконали обов`язок.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення господарського суду Львівської області від 17.04.2019 у справі №914/2650/17, яке змінено постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 залишити без змін.

Відповідач наголошує на тому, що у спірних правовідносинах він діяв добросовісно та не ухилявся від укладення договору. Після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, відповідач звернувся до органу місцевого самоврядування з листом від 05.01.2015 № 2 щодо надання підтвердження про звільнення від сплати пайового внеску. На вказаний лист, Департамент економічної політики Львівської міської ради надав відповідь (лист № 23-74 від 15.01.2015), з посиланням на п. 1.4.9 Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Львова, з якої вбачається, що у забудовника відсутній обов`язок щодо сплати пайового внеску.

Відповідач вказує, що діяв добросовісно в спірних правовідносинах і мав законні очікування з приводу добросовісності дій органу місцевого самоврядування.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

Ухвалою Львівської міської ради від 11.01.2005 № 2022 "Про визначення переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах" затверджено перелік земельних ділянок, призначених для продажу на земельних аукціонах, серед яких земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Величковського (навпроти будинку № 16) площею 0,2925 га з цільовим призначенням: землі громадської та житлової забудови (багатоповерховий житловий будинок з торговими об`єктами та підземними гаражами.

Ухвалою Львівської міської ради від 06.07.2006 № 78 "Про продаж земельних ділянок у м. Львові шляхом аукціону", зокрема, внесені зміни у площу земельної ділянки за адресою м. Львів, вул. Величковського (навпроти будинку № 16) з площі 0,2925 га на 0,3950 га, затверджено стартові та мінімальні ціни продажу земельних ділянок у м. Львові.

За результатами проведеного аукціону (протокол № 02 аукціону з продажу земельних ділянок у м. Львові від 22.05.2007), переможцем якого визначено ТОВ "Екскомбуд", між Львівською міською радою (продавець) та ТОВ "Екскомбуд" (покупець) 24.05.2007 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою м. Львів, вул. Величковського (навпроти будинку № 16) загальною площею 0,3950 га, кадастровий номер 4610137500:11:015:0003.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, Львівське міське управління державних ресурсів 08.08.2007 видало відповідачеві Державний Акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 462467.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.02.2008 № 145 "Про проектування ТОВ "Екскомбуд" 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками по вул. І. Величковського у житловому масиві Рясне-2" ТОВ "Екскомбуд" надано дозвіл на проектування 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками по вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 02.06.2009 № 380 "Про будівництво ТОВ "Екскомбуд" 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками на вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2" ТОВ "Екскомбуд" надано дозвіл на будівництво 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками по вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2.

У подальшому, 27.07.2009 Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області ТОВ "Екскомбуд" надано Дозвіл № 230/08 на виконання будівельних робіт на будівництво багатоквартирного житлового будинку з підземними автостоянками по вул. Величковського, в пп. 1.1. якого "документ на землекористування" зазначено державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 462467 від 08.08.2007.

19 грудня 2014 року ТОВ "Екскомбуд" подало до Департаменту державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області декларацію № ЛВ 143143630976 про готовність об`єкта до експлуатації - будівництво 10-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками по вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2 у м. Львові.

30 грудня 2014 року Департаментом державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано декларацію № ЛВ 143143630976 про готовність об`єкта до експлуатації.

Оскільки договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Львова відповідачем не було укладено, кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплачено, Заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернувся з відповідним позовом до суду.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

20 квітня 2000 року прийнятий Закону України "Про планування та забудову територій" (1699-14) , до якого Законом України № 509-VI від 16.09.2008 (509-17) , який набрав чинності 14.10.2008, були внесені зміни, зокрема доповнено Закон статтею 27-1, яка зобов`язувала замовника, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 27-1 зазначеного Закону пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об`єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

17.02.2011 був прийнятий Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , згідно з яким Закон України "Про планування та забудову територій" (1699-14) був визнаний таким, що втратив чинність. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) набрав чинності 12.03.2011, а ч. 3, абзац 7 ч. 9 ст. 40 зазначеного Закону набрали чинності з 01.01.2013.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка набула чинності 01.01.2013, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Як встановлено судами попередніх інстанцій рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.02.2008 № 145 ТОВ "Екскомбуд" надано дозвіл на проектування 12-ти поверхового житлового будинку з підземними автостоянками по вул. Величковського у житловому масиві Рясне-2.

Тобто правовідносини між органами місцевого самоврядування міста Львова та замовника будівництва - ТОВ "Екскомбуд" виникли до набрання чинності Законом України № 509-VI (509-17) , яким внесені зміни, зокрема доповнено Закон України "Про планування та забудову територій" (1699-14) статтею 27-1, та до прийняття та набрання чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) .

Наведені вище норми закону свідчать про те, що з 14.10.2008 - з дати внесення змін до Закону України "Про планування та забудову територій" (1699-14) та після набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , зокрема, станом на дату реєстрації Декларації відповідача про готовність об`єкта до експлуатації, на замовників, які мають намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті (мають намір забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункту), зазначеними законами був покладений обов`язок взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом укладення договору про пайову участь та сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом про дію цивільно-правових актів у часі, закріпленим в ч. 1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відповідні цивільно-правові відносини з дня набрання ними чинності.

Разом з цим, ч. 3 ст. 5 ЦК України регламентує так звані "триваючі" відносини, тобто такі, які виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, але права і обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим актом цивільного законодавства. До таких "триваючих" прав і обов`язків, що продовжують існувати, або до прав і обов`язків, що виникли вже після набрання чинності новими актами цивільного законодавства, мають застосовуватися положення цих актів.

Отже, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між органами місцевого самоврядування міста Львова та ТОВ "Екскомбуд", як замовником будівництва, хоч і виникли до внесення змін до Закону України "Про планування та забудову територій" (1699-14) та до прийняття та набрання чинності Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , однак з огляду на тривалий період самого будівництва продовжували тривати і після набрання чинності зазначеними законами, існували також і на дату прийняття побудованого відповідачем об`єкту в експлуатацію та тривають, тобто такі правовідносини є триваючими.

Таким чином відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, з огляду на триваючий характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі та існували станом на дату введення відповідачем побудованого ним об`єкту містобудування в експлуатацію, до таких правовідносин підлягають застосуванню зокрема норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) як такі, що породжують виникнення у відповідача як учасника правовідносин відповідних прав та обов`язків, зокрема обов`язку взяти участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, шляхом укладення договору про пайову участь та сплати коштів пайової участі до місцевого бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Відповідно до ч. 10 цієї статті, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підпунктом 5 п. а) ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Ухвалою Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008 затверджено Положення про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова (Положення).

До вказаного Положення вносилися зміни на підставі ухвал Львівської міської ради №1765 від 17.04.2008,№2141 від 23.10.2008, № 2779 від 09.07.2009, №2958 від 21.10.2009, №3463 від 07.05.2010, № 869 від 03.11.2011, № 1816 від 14.11.2012 та № 4599 від 23.04.2015.

Пунктом 1.4 Положення передбачено перелік підстав, за наявності яких замовники не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова.

Відповідно до п.1.4.9 Положення (у редакції ухвали Львівської міської ради № 869 від 03.11.2011) до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада.

Законом України "Про регулювання містобудівельної діяльності" (3038-17) обов`язок звернення до органу місцевого самоврядування з приводу укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у спірних правовідносинах замовник діяв добросовісно та не ухилявся від укладення договору. Як було зазначено вище, після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, замовник звернувся до органу місцевого самоврядування з листом щодо пайового внеску. На вказаний лист Департамент економічної політики Львівської міської ради надав відповідь, з посиланням на п. 1.4.9 Положення, з якої вбачається що у забудовника відсутній обов`язок щодо сплати пайового внеску.

Верховний Суд констатує, що ухвала Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008, якою затверджено Положення, не скасована. Вказана ухвала не визнана в судовому порядку незаконною. Отже, враховуючи лист Департаменту економічної політики Львівської міської ради про відсутність обов`язку у відповідача сплачувати пайовий внесок, у відповідача були законні сподівання щодо відсутності у нього, як замовника будівництва, обов`язку з пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, та, відповідно, наявності у нього права не здійснювати таку участь.

Цивільний кодекс України (435-15) закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право, якщо інше не встановлено судом (ч. 5 ст. 12 ЦК України).

У пункті 1.4.9 Положення (у редакції ухвали Львівської міської ради №869 від 03.11.2011) закріплено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова не залучаються замовники у разі будівництва об`єктів на земельних ділянках, придбаних на аукціонах, організатором яких виступала Львівська міська рада. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем здійснено будівництво на земельній ділянці, придбаній на такому аукціоні. Вказані обставини породжують у відповідача "виправдане очікування" в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як зазначалося вище, ухвала Львівської міської ради № 1697 від 03.04.2008, якою затверджено Положення не скасована, не визнана в судовому порядку незаконною, заступник прокурора в позові посилається на зазначене Положення, тому суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про застосування до спірних правовідносин норм п.1.4.9 Положення та про відсутність підстав залучення відповідача до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Суд апеляційної інстанції правомірно змінив лише мотивувальну частину рішення господарського суду Львівської області від 17.04.2019, оскільки місцевий господарський суд правильно ухвалив рішення про відмову в позові.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права та правомірно змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, резолютивна частина рішення місцевого господарського суду є правильною, тому підстави для зміни чи скасування судових рішень відсутні.