1.1. У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (далі - ТОВ "Техно-Магістраль") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах") про визнання недійсними договору фінансового лізингу від 30.03.2016 № DNH2FLO6410 (далі - договір № DNH2FLO6410; договір лізингу), укладеного між ТОВ "Техно-Магістраль" та ПАТ КБ "Приватбанк", і договору добровільного страхування наземного транспорту від 30.03.2016 № DNH0UA-162U6BW (далі - договір № DNH0UA-162U6BW; договір страхування), укладеного між ТОВ "Техно-Магістраль" та ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах".

1.2. В обґрунтування своїх вимог позивач, з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 15.04.2019, посилається на невідповідність оспорюваних договорів вимогам статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Позивач зазначає, що передаючи майно в лізинг ПАТ КБ "Приватбанк" не був його власником.

Крім того, позивач наголошує на тому, що умовами договору встановлено право лізингодавця змінювати розмір лізингового платежу при коливанні валютного курсу; ПАТ КБ "Приватбанк" відкрив не клієнтський рахунок для сплати позивачем лізингових платежів, а транзитний пасивний рахунок для обліку "іншої кредиторської заборгованості".

Також, позивач вказує, що договір страхування не був направлений на реальне настання правових наслідків, оскільки його укладення та оплата страхової суми відбулося до дати передачі майна в лізинг.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 30.03.2016 між ТОВ "Техно-Магістраль" (лізингоодержувач) і ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) укладено договір фінансового лізингу № DNH2FLO6410, за умовами якого банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм", юридична адреса якого: 51233, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Кільчень, вул. Привокзальна, 1а, код в ЄДРПОУ 31040792 (далі - ТОВ "Новофарм", продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору.

2.2. Згідно пункту 1.2 договору лізингу вартість майна становить 3 190 241,67 грн, ПДВ 638 048,33 грн, всього до сплати 3 828 290,00 грн.

2.3. Строк дії лізингу з дати підписання договору до 25.01.2019. Зазначений строк може бути змінений згідно пп.10.1-10.4.2 договору (пункт 11.1 договору лізингу).

2.4. Для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 (пункт 1.5 договору лізингу).

2.5. Загальна вартість майна становить 3 828 290,00 грн та складається з: суми авансового платежу 763 570,00 грн та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна 3 064 720,00 грн, згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених у додатку № 2 до договору (пункт 2.1 договору лізингу).

2.6. За умовами пункту 2.4 договору лізингу банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір винагород та/або платежів по відшкодуванню інших витрат банка, пов`язаних з виконанням договору при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); збільшенні ставок, діючих на момент укладання договору податків, зборів та інших передбачених чинним законодавством України платежів, що мають відношення до майна або до визначення розміру лізингової плати. При цьому банк направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про зміну розміру винагород та/або платежів по відшкодуванню інших витрат банка протягом 7 календарних днів з дати зміни процентної ставки. Збільшення розміру винагород та/або платежів по відношенню інших витрат банка, пов`язаних з виконанням договору у вищевказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

2.7. Згідно з пунктом 5.1 договору лізингу, лізингоодержувач після укладання цього договору зобов`язується укласти зі страховою компанією Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (страхова компанія) договір страхування строком на 1 рік, перебіг якого повинен починатись не пізніше дня фактичного отримання лізингоодержувачем майна на відповідальне зберігання згідно пункту 9.1 цього договору, або безпосередньо у лізинг. У договорі страхування повинно бути передбачено, що вигодонабувачем за договором є банк, та внесення змін у договір страхування без згоди банку не допускається. За договором страхування майно повинно бути застраховано на суму 3 828 290,00 грн від наступних ризиків: пошкодження застрахованого ТЗ внаслідок стихійних явищ, падіння предметів, нападу тварин, пошкодження ТЗ внаслідок протиправних дій третіх осіб, самозаймання. Лізингоодержувач зобов`язується надати банку договір страхування та докази сплати страхового платежу в день підписання акту. З моменту передачі майна по акту відповідальність за збитки, заподіяні у зв`язку з будь-яким ушкодженням або знищенням майна, покладається на лізингоодержувача. Не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування лізингоодержувач зобов`язаний продовжити строк його дії на рік у встановленому законом порядку та надати банку докази цього та сплати страхової премії на другий рік. Аналогічним має бути порядок дій лізінгоодержувача зі спливом другого і кожного наступного року дії договору страхування. Загальний строк дії договору страхування повинен бути не меншим, ніж строк дії цього договору.

2.8. Додатком № 1 до договору лізингу (специфікація) сторони погодили, що об`єктом фінансового лізингу є культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн та культиватор Case IІ Tiger Mate 50,5 15,39 м, новий, № YЕD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн.

2.9. На виконання умов договору фінансового лізингу банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг зазначене майно, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 31.03.2016.

2.10. 31.03.2016 сторонами підписано акт прийому майна на відповідальне зберігання за яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв у відповідальне зберігання вищезазначене майно.

2.11. 30.03.2016 між ПрАТ "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик), ТОВ "Техно-Магістраль" (страхувальник) та ПАТ КБ "Приватбанк" (вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-162U6BW (договір страхування) предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користування та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших законних підставах.

2.12. Майном, що страхується є культиватор Case IH Tiger Mate номер кузову YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн та культиватор Case IІ Tiger Mate номер кузову YЕD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн (пункт 5 договору страхування).

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2019 (колегія суддів: Мартюк А.І., Зубець Л.П., Сітайло Л.Г.), в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено введення його в оману та не дотримання вимог чинного законодавства під час укладення оспорюваних договорів фінансового лізингу № DNH2FLO6410 та добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-162U6BW, в зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання цих договорів недійсними.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі ТОВ "Техно-Магістраль" посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 1, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" і зазначає, що судами під час розгляду справи не враховано подану ним заяву про зміну підстав позову, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення та постанову - залишити без змін. Відповідач-1 наголошує, що стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів. Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, прямо не заборонено та не суперечить чинному законодавству. Непогодження позивача з окремими умовами договору не тягне визнання договору недійсним в цілому. Твердження позивача щодо односторонньої зміни умов договору є необґрунтованими.

5.2. Відзив на касаційну скаргу від іншого учасника справи до Верховного Суду не надходив.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

6.3. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

6.4. Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

6.5. За змістом частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

6.6. Згідно з частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

6.7. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) - частина 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

6.8. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди - частина 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг".

6.9. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

6.10. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

6.11. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (стаття 982 ЦК України).

6.12. За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

6.13. Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.14. За умовами пункту 3.8 договору купівлі-продажу майна від 30.03.2016 №FLO6410, укладеного між банком і ТОВ "Новофарм" перехід до покупця (банку) права власності на майно відбувається в момент підписання акта.

6.15. Судами встановлено, що згідно специфікації та акта прийому-передачі майна від 31.03.2016 № 1 ТОВ "Новофарм" передало, а банк прийняв у власність майно (культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн та культиватор Case IH Tiger Mate II 50,5 15,39 м, новий, № YCD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн).

6.16. Отже, з урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що після підписання акта прийому-передачі від 31.03.2016 № 1 до банку перейшло право власності на зазначене рухоме майно.

6.17. При цьому судами попередніх інстанцій правильно не прийнято до уваги посилання позивача на положення Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 № 694 та Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200 (1200-2009-п) , оскільки вони регулюють процедуру відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, здійснення інших заходів, пов`язаних з реєстрацією та веденням обліку машин, та механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, та не пов`язують момент реєстрації транспортного засобу у відповідних органах із набуттям особою права власності на нього.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/11266/17 та від 29.05.2019 у справі № 910/4924/18 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

6.18. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача про те, що на час укладення оспорюваного договору фінансового лізингу відповідач-1 не був власником предмету лізингу.

6.19. Наступними доводами позивача в обґрунтування невідповідності договору фінансового лізингу вимогам діючого законодавства було те, що умовами договору встановлено право лізингодавця змінювати розмір лізингового платежу при коливанні валютного курсу; ПАТ КБ "Приватбанк" відкрив не клієнтський рахунок для сплати позивачем лізингових платежів, а транзитний пасивний рахунок для обліку "іншої кредиторської заборгованості".

6.20. Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою Національного банку України від 17.06.2004 № 280 (z0918-04) , до рахунків 2909 відносяться рахунки "інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку".

6.21. Згідно з пунктом 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (z1172-03) , банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

6.22. Відповідно до пункту 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків (пункт 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

6.23. Тобто грошовими коштами, які надходять на такий рахунок клієнт має право розпоряджатися, та оскільки за договором фінансового лізингу лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі лізингодавцю, відсутні підстави відкривати саме клієнтський поточний рахунок.

6.24. Отже, визначений сторонами в договорі порядок виконання лізингоодержувачем зобов`язання, не впливає на чинність договору та не суперечить чинному законодавству.

6.25. Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

6.26. Зазначена правова норма дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які на їх розсуд мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням договору.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 916/706/17 та від 29.05.2019 у справі № 910/4924/18 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

6.27. Водночас позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору страхування вказує на те, що цей договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, оскільки страхова сума сплачена раніше дати передачі майна в лізинг.

6.28. Судами встановлено, що 30.03.2016, на виконання договору фінансового лізингу від 30.03.2016, укладено договір страхування, сплачено страховий платіж у сумі 38 282,90 грн та 31.03.2016 отримано предмет лізингу, що свідчить про спрямування правочинів на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

6.29. Натомість укладення договору страхування до фактичної передачі предмета лізингу, не свідчить про його недійсність та не спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 910/4924/18 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

6.30. Отже, судами встановлено, що спірні договори містять всі необхідні умови, визначені положеннями чинного законодавства, сторонами досягнуто згоди щодо всіх їх істотних умов. Зміст зазначених правочинів не суперечить законодавству України та інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Спірні договори підписані позивачем без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ним з усіма їх умовами та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

6.31. При цьому суди зазначили, що позивач прийняв майно у лізингове користування, користується об`єктами лізингу та здійснив платежі за договором, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача в період дії спірних договорів до відповідачів з проханням внести зміни/доповнення до договорів або надати будь-які роз`яснення щодо умов, пунктів таких договорів, тощо.

6.32. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу та договору страхування, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з відсутності правових підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідають.

7.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.3. Доводи касаційної скарги ТОВ "Техно-Магістраль" про неврахування судами заяви про зміну підстав позову, не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з протоколу судового засідання Господарського суду міста Києва від 14.05.2019, судом прийнято до розгляду заяву про зміну підстав позову і зазначеним у цій заяві підставам судами попередніх інстанцій надавалася належна правова оцінка. Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях про те, що позивачем не доведено введення його в оману під час укладення оспорюваних договорів та приховування банком умов нарахування лізингових платежів, що не є підставою позову згідно заяви про зміну підстав позову, не впливає на правильність ухвалених у справі рішень з огляду на вище викладене. Крім того, в нормативному обґрунтуванні зазначеної заяви позивач сам посилається на положення статті 230 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

7.4. Доводам скаржника про те, на час передачі майна в лізинг відповідач-1 не був власником цього майна, судами попередніх інстанцій була надана належна правова оцінка, а переоцінка доказів не входить до встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції .

При цьому колегія суддів відхиляє посилання ТОВ "Техно-Магістраль" на постанову Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-688цс15, де предметом позову є визнання права власності на автомобіль; на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 640/7052/16-ц, де предметом позову є визнання права власності на автомобіль, виключення з акту опису та арешту майна, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, де предметом позову є визнання недійсними договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором, а також договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, з огляду на різні предмети і підстави позову та встановлені судами обставини кожної справи.

7.5. Водночас вищевикладеним спростовуються твердження скаржника про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 22.05.2012 у справі № 40/177-178, де предметом позову є стягнення заборгованості за договорами фінансового лізингу; постанову Вищого господарського суду України від 07.08.2013 у справі № 17/5014/2610/2012, де предметом позову первісного позову є стягнення заборгованості, а зустрічного - визнання недійсним договору фінансового лізингу, відхиляються колегією суддів, з огляду на різні обставини справи, встановлені судами.

Єдиний державний реєстр судових рішень не містить постанови Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 66/311-10, на яку посилається скаржник, як на підтвердження доводів касаційної скарги, копії якої скаржником не додано.

7.6. Обставини відкриття банком рахунку для сплати лізингових платежів також були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, тому скаржник безпідставно зазначає у касаційній скарзі про порушення судами попередніх інстанцій вимог пункту 6 статті 342 Господарського кодексу України.

7.7. Твердження ТОВ "Техно-Магістраль" у касаційній скарзі про те, що оспорюваний договір страхування не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, спростовуються вищевикладеним, тому відхиляються колегією суддів як безпідставні. При цьому, скаржник помилково посилається на постанову Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 6-2690цс16, де предметом спору є визнання договору дарування частково недійсним з підстав його фіктивності.

7.8. Посилання скаржника на постанову Національного банку України від 23.02.2016 № 103БТ, згідно якої відповідачі, за твердженням позивача, є пов`язаними особами та яким заборонено здійснювати будь-які фінансові операції, що підтверджується, зокрема матеріалами кримінального провадження від 06.03.2017 № 12017040000000531 за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364-1, частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України та знайшло своє відображення у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2017 у справі № 757/65033/17-к, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на встановлені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Проте, колегія суддів зазначає, що ТОВ "Техно-Магістраль" не позбавлене права на звернення до суду з іншим позовом для захисту своїх прав.

7.9. Доводи касаційної скарги ТОВ "Техно-Магістраль" про те, що оскаржувані судові рішення не містять обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову та посилання при цьому на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 910/1550/18 за участю тих же сторін, де суд дійшов висновку про скасування ухвалених у справі рішень та направлення справи на новий розгляд з підстав відсутності в рішеннях обґрунтованого висновку щодо кожного доводу сторін, відхиляються колегією суддів, оскільки у даній справі судові рішення мотивовані належним. Крім того, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 910/4924/18 між тими ж сторонами, правовідносини в якій є аналогічними з даними правовідносинами, суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалені у справі судові рішення, якими ТОВ "Техно-Магістраль" було відмовлено в позові, вважаючи їх належним чином мотивованими.

7.10. У справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії та навести обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції враховує також висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", де суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

7.11. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.