1.1 03.10.2016 Господарський суд міста Києва ухвалив порушити за заявою Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Кредитор, Позивач) провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Борком" (далі - Боржник, Відповідач-1) за заявою останнього в загальному порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) тощо.

1.2 06.02.2017 Господарський суд міста Києва постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Горбача І.С.

1.3 05.04.2018 Кредитор (Позивач) подав заяву про визнання недійсним договору від 19.06.2009, ВМС 920789 (далі - Договір) купівлі-продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_1, що складається з допоміжного блоку (літ. Щ. Щ-1) площею 202,6 кв. м (далі - Майно), укладеного між Боржником та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2), зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. (далі - Третя особа-2) в реєстрі № 1817; та про застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення Майна у власність Боржника.

Кредитор також просив поновити строк для звернення з вимогою про визнання недійсним Договору.

1.4 24.05.2018 Відповідач-2 подав відзив на заяву Кредитора про визнання недійсним Договору, в якому, зокрема просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

1.5 10.09.2018 Третя особа-2 подала заяву про застосування позовної давності - наслідки спливу позовної давності за вимогами Кредитора про визнання недійсним Договору.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1 10.09.2018 Господарський суд міста Києва ухвалив задовольнити заяву Кредитора, визнати недійсним Договір та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом повернення Майна у власність Боржника.

2.2 Рішення суду мотивоване існуванням підстав для визнання Договору недійсним з огляду на відчуження Боржником за оспорюваною угодою без згоди Кредитора як іпотекодержателя на користь Відповідача-2 Майна, що є частиною майнового комплексу, переданого в іпотеку Кредитору та щодо якого було вчинено дії з поділу на частини - декілька новостворених майнових комплексів, чим порушено норми частини 3 статті 9 Закону України "Про іпотеку", а недійсність спірного правочину передбачена положеннями частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку".

В частині вимог про застосування до спірних правовідносин позовної давності суд дійшов висновку про непропущення Кредитором позовної давності з огляду на те, що про порушення прав Кредитора як іпотекодержателя через укладення спірної угоди він дізнався з ухвали Господарського суду міста Києва від 19.04.2017 у цій справі про витребування судом за клопотанням ліквідатора Боржника доказів.

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1 В апеляційному суді справа переглядалась неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 10.07.2019 постанову апеляційного суду від 19.02.2019 скасовано частково, а справу у скасованій частині направлено на новий апеляційний розгляд.

3.2 23.10.2019 Північний апеляційний господарський суд постановив залишити без задоволення апеляційні скарги Відповідача-2 і Третьої особи-2, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 Боржника - залишити без змін.

3.3 Мотиви в рішенні апеляційного суду аналогічні мотивам в рішенні місцевого суду з уточненням, що про порушене право Позивач дізнався з постанови про закриття виконавчого провадження ВП № 30551414 від 04.09.2019, що є підставою для початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

4. Встановлені судами обставини

4.1 Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Роменської міської ради Сумської області 30.05.2008 на підставі рішення №139 від 26.05.2008, зареєстрованого державним комунальним підприємством "Роменське міжміське бюро технічної інвентаризації" за номером 956682, Відповідачу-1 на праві приватної власності належало нерухоме майно - комплекс будівель загального площею 14 044,0 кв.м., зокрема у складі виробничо-допоміжного блоку Щ, Щ1 202,6 кв.м; що розташований в АДРЕСА_1.

4.2 31.05.2008 між Позивачем (Кредитором) і Відповідачем-1 укладений Договір іпотеки без оформлення заставної, відповідно до умов якого Відповідач-1 є майновим поручителем Відкритого акціонерного товариства "СПК Меридіан" за кредитним договором № 8-V від 29.04.2008 та передав в іпотеку вищезазначений комплекс будівель (пункт 2.1. Договору) без будь-яких виключень.

31.05.2008 приватним нотаріусом Вербовським В.М. на підставі зазначеного Договору іпотеки за реєстраційним номером 7301644 в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна було зареєстроване обтяження "заборона на нерухоме майно" відповідно до об`єктів, зазначених в пункті 2.1. Договору іпотеки.

04.06.2008 та 07.05.2009 між сторонами були укладені додаткові договори про внесення змін та доповнень до пунктів 1.1., 2.1., 2.2. Договору іпотеки.

08.05.2009 приватним нотаріусом Вербовським В.М. на підставі Договору про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 31.05.2008 за реєстраційним номером 7301681 в Державному реєстрі іпотек було зареєстроване обтяження "іпотека" відповідно до об`єктів, зазначених пункті 2.1. Договору іпотеки.

4.3 Після укладання 31.05.2008 договору іпотеки, Відповідач-1 звернувся до виконкому Роменської міської ради Сумської області з клопотанням про поділ переданого в іпотеку нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке складається із комплексу будівель загальною площею 14044,0 кв.м.

Відповідно до довідки державного комунального підприємства "Роменське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 19.12.2008 № 2720 до цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1, яке зареєстроване за Відповідачем-1 па підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Роменської міської ради 30.05.2008, входять, у тому числі окремо розташовані будівлі виробничо-допоміжного блоку літ. Щ, Щ1.

Рішенням виконкому Роменської міської ради Сумської області від 25.12.2008 № 373 "Про присвоєння окремих адрес" надано окремі адреси новоствореним майновим комплексам, зокрема - майновому комплексу, до складу якого входять наступні будівлі: виробничо-допоміжний блок, Щ, Щ1, якому надана поштова адреса: АДРЕСА_1-Ж.

Вказаним рішенням доручено Роменському МБТІ провести заміну правовстановлюючих документів та видати свідоцтва на право власності на кожен новоутворений майновий комплекс.

На підставі цього рішення 29.12.2008 Відповідач-1 отримав свідоцтва про право власності на об`єкти, зокрема, нежитлову будівлю у вигляді виробничо-допоміжного блоку Щ, Щ1, загальною площею 202,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1-Ж;

Загальна площа новоутворених майнових комплексів за адресами: АДРЕСА_2 склала 8 304,5 кв.м.

Рішенням виконкому Роменської міської ради Сумської області від 29.10.2009 № 272 "Про оформлення права власності на нерухоме майно в м. Ромни" зазначено змінити правовстановлюючі документи: Відповідачу-1 на нерухоме майно загальною площею 5 739,5 кв.м. по АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконкому Роменської міської ради Сумської області від 25.12.2008 № 373 про надання окремої адреси.

На підставі цього рішення 02.11.2009 Відповідач-1 отримав свідоцтво про право власності на комплекс загальною площею 5 739,5 кв.м, який складається із будівлі контрольної вагової В 28,8 кв.м; будівлі складу для шкірсировини, стайні Д. Д1 148,6 кв.м; прибудова д, 6,5 кв.м; холодильних приміщень забійного цеху Є1, є3, п/д 72,45 кв.м; будівлі холодильника, птахозабійного цеху, компресорної станції, бочкотарного цеху Р, Р1, Р2, Р3, Р4 площею 1655,4 кв.м; будівля холодильника Є, 882,5 кв.м; воріт, бризкального басейну Т; санітарно-побутового корпусу, А-2, 432,6 кв.м; ковальсько-слюсарської майстерні Ж, 80,2 кв.м; бази передзабійного утримання Ц,Ц1,Ц2,Ц3, 335,8 кв.м; бази для перетримки ВРХ, Я1 площею 202,6 кв.м; очисних споруд (нова) Ф-Ф3, 905,2 кв.м; трансформаторної підстанції С,С1, 90,3 кв.м; котельні газової (нова),Г-2, 493,7кв.м; гаражів Ш2, Ш3, 35,2 кв.м; жироловки, пісколовки Ю, 33,5 кв.м.; газорозподільного пункту С2 28,5 кв.м; магазину №2, Б, 29,1 кв.м; прибудова п2, 12,6 кв.м; водозабору технічної води Б6; підсобної Н, 19,1 кв.м; побутового приміщення м`ясожирового цеху Е2 246,8 кв.м, що розташований в АДРЕСА_1.

4.4 Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2011 у справі № 37/25 стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "СПК Меридіан" на користь Позивача 16 000 000 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за кредитом; 210 410 грн. 96 коп. заборгованості за процентами за період з 01.11.2010 по 16.11.2010; 6 955 696 грн. 73 коп. простроченої заборгованості за процентами; 1 538 410 грн. 96 коп. заборгованості зі сплати неустойки (пені) за несвоєчасне повернення кредиту; 880 022 грн. 38 коп. заборгованості зі сплати неустойки (пені) за несвоєчасну сплату процентів; 19 322 грн. 45 коп. витрат на оплату державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; стягнуто з Боржника (Відповідача-1) на користь Позивача 617 755 грн. 37 коп. штрафу за неналежне виконання умов договору іпотеки щодо страхування предмету іпотеки, 6 177 грн. 55 коп. витрат на оплату державного мита; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8-V від 29.04.2008 звернено стягнення на предмет іпотеки (нерухоме майно)- комплекс будівель, загальною площею 14044,0кв.м, розташований в Сумській області м. Ромни, АДРЕСА_1 що належить Відповідачу-1 на праві власності.

На виконання цього рішення 07.11.2011 Господарським судом міста Києва було видано наказ, який був пред`явлений до примусового виконання до органу державної виконавчої служби, та постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 30.12.2011 було відкрито виконавче провадження ВП № 30551414.

4.5 19.06.2009 між сторонами укладений Договір, відповідно до умов якого Відповідач-1 передав у власність Відповідача-2 Майно.

Відповідно до пункту 1.2 Договору Майно належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 29.12.2008 виконавчим комітетом Роменської міської ради на підставі рішення від 25.12.2008 № 373, зареєстрованого в комунальному підприємстві "Роменське міськрайонне бюро технічної інвентаризації" 31.12.2008 за реєстраційним номером 25989299.

На підставі Договору 01.07.2009 було прийняте рішення за реєстраційним номером 25989299 про державну реєстрацію права власності Відповідача-2 на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1-Ж.

5. Короткий зміст вимог касаційних скарг

5.1 08.11.2019 Третя особа-2 та 13.11.2019 Відповідач-2 подали касаційні скарги, в якій просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 в частині незастосування строків позовної давності, застосувати строки позовної давності і постановити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

6. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

6.1 Суди неправильно застосували норми закону щодо позовної давності та дійшли помилкового висновку про непропущення Кредитором позовної давності у спірних правовідносинах, неправильно визначивши початок перебігу позовної давності - без з`ясування обставин, які об`єктивно перешкоджали Кредитору як іпотекодержателю Майна, що мав право перевіряти наявність, умови і стан його збереження та мав знати про стан своїх майнових прав, довідатись про відчуження Майна за оспорюваною угодою.

6.2 Під час відчуження майна, оформлення Договору та реєстрації переходу права власності на Майно Третя особа-2 згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановила відсутність зареєстрованих заборон на відчуження, арешту Майна.

6.3 Суди дійшли помилкового висновку про нікчемність правочину за Договором через відсутність згоди Позивача як іпотекодержателя на відчуження Майна, оскільки в іпотеку Боржником був переданий інший об`єкт, за іншою адресою, ніж об`єкт за Договором, яким є Майно.

7. Позиція Позивача, викладена у відзиві на касаційні скарги

7.1 Доводи у відзиві на касаційні скарги аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо прав іпотекодержателя на предмет іпотеки

8.1 Відповідно до частини 1 статті 576 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором (частина 3 статті 576 ЦК України)

Згідно з частинами 3, 4 статті 5 Закону України "Про іпотеку" іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Частиною четвертою статті 6 цього закону передбачено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію.

Суд звертається до правових позицій Верховного Суду, що викладені в постановах від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, від 04.09.2019 у справі № 301/660/16-ц з посиланням на правову позицію в ухвалі Верховного Суду України від 20.04.2011 у справі № 6-61027св10 в постанові .

8.2 Враховуючи викладене та встановлені судами обставини:

- здійсненого за клопотанням Боржника (іпотекодавця) без згоди Кредитора (іпотекодержателя) поділу переданого в іпотеку за договором від 31.05.2008 між Позивачем (Кредитором) і Відповідачем-1 майна як комплексу будівель без будь-яких виключень в забезпечення виконання Відкритим акціонерним товариством "СПК Меридіан" зобов`язань перед Позивачем за укладеним між ними кредитним договором № 8-V від 29.04.2008;

- подальшим наданням новоствореним в результаті поділу майновим комплексам нових адрес, зокрема майновому комплексу, до складу якого входять будівлі Майна;

- подальшою заміною правовстановлюючих документів на предмет іпотеки з видачею Відповідачу-1/Боржнику свідоцтв про право власності на кожен новоутворений майновий комплекс, зокрема свідоцтва від 29.12.2008 про право власності на Майно (пункти 4.2, 4.3, 4.5);

Суд дійшов висновку, що право Кредитора як іпотекодержателя на майновий комплекс Боржника, переданого ним в іпотеку Кредитору за договором від 31.05.2008, охоплює і право на Майно, що є частиною предмета іпотеки, яка виділилась з предмета іпотеки внаслідок його поділу на частки в окремий майновий комплекс з оформленням на нього окремого свідоцтва про право власності.

А тому встановлені судами зміни, що відбулись та вчинилися стосовно майнового комплексу Боржника, переданого ним в іпотеку Кредитору за договором від 31.05.2008, не змінюють обсягу прав Кредитора як іпотекодержателя щодо всіх новостворених майнових комплексів як складових предмета іпотеки.

Правильність наведеної правової позиції, узгодженої із правовими позиціями, що послідовно викладені Верховним Судом стосовно обсягу та меж прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки, який тим, чи іншим шляхом зазнав змін (пункт 8.1), підтверджується відтворенням в нормі частини 5 статті 5 Закону України "Про іпотеку", яка, хоча і не існувала на момент виникнення спірних правовідносин, однак набрала чинності на момент ухвалення оскаржуваного рішення апеляційним судом, правила, згідно з яким у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

8.3 Дійшовши цього висновку, Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях, що Майно є частиною майнового комплексу, переданого в іпотеку Кредитору, щодо якого було вчинено дії з поділу на частини - декілька новостворених майнових комплексів, а тому належить до предмета спору в контексті вимог Кредитора як іпотекодержателя цього майна про визнання недійсним Договору та повернення Майна Боржнику.

А тому Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.3) про нетотожність Майна з предметом іпотеки за договором від 31.05.2008.

Щодо способу захисту порушеного права за нікчемним правочином

8.4 Згідно з нормою частини 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

8.5 За змістом викладених норм укладення угод з відчуження майна (частини майна), переданого в іпотеку, без згоди іпотекодержателя зумовлює їх нікчемність та не створює інших юридичних наслідків, крім пов`язаних з їх нікчемністю.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 7.21 постанови від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 (провадження № 12-67гс18).

Дійшовши цього висновку, та враховуючи встановлені судами обставини відчуження Відповідачем-1 Відповідачу-2 Майна за Договором без згоди Позивача як іпотекодержателя цього майна, Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про нікчемність заперечуваного Кредитором Договору та відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.3).

8.6 Водночас Суд не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про визнання Договору недійсним з підстав його нікчемності з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом цієї норми з урахуванням положень статті 203 цього кодексу, якими визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

За змістом положень частини 2 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону.

А тому такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Водночас такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Згідно з частиною першою статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною другою цієї статті ГПК України (1798-12) передбачено, що суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу.

Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах; якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

А тому є неналежним застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину, оскільки за змістом частини 3 статті 215 ЦК України такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

8.7 Виходячи зі змісту частини 2 статті 16 ЦК України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо наслідків обрання належного способу захисту порушеного права, викладеної в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18).

8.8 Водночас, суди наведеного не врахували та, задовольнивши вимогу Кредитора в частині визнання недійсним Договору як нікчемного правочину всупереч нормам частини 2 статті 5 ГПК України та частини 2 статті 215 ЦК України, дійшли неправильних висновків щодо належного способу захисту порушеного права Кредитора у спірних правовідносинах за вимогам про визнання Договору недійсним.

Щодо наслідків недійсності правочину

8.9 Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З урахуванням висновків в пунктах 8.5 та 8.7 цієї постанови щодо недійсності Договору як нікчемного правочину, який не створює для сторін угоди юридичних наслідків, зокрема у вигляді набуття Відповідачем-2 відповідно до норм пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 202 та статті 655 ЦК України права власності на Майно, а також враховуючи встановлені судами обставини щодо набуття Відповідачем-2 за нікчемною угодою -Договором права власності на Майно (пункт 4.5), Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про обґрунтованість вимог Кредитора в поданій ним заяві про застосування наслідків недійсності Договору шляхом повернення Майна у власність Боржника через:

- порушення прав Позивача/Кредитора як іпотекодержателя Майна, що без його згоди вибуло з власності Боржника за нікчемною угодою;

- та як наслідок порушення прав Позивача як кредитора Боржника у цій справі про банкрутство, вимоги якого забезпечені, у тому числі спірним Майном, за рахунок якого має здійснюватися задоволення вимог у цій справі (частина 4 статті 42 Закону про банкрутство).

Щодо перебігу позовної давності за нікчемним правочином

8.10 Поряд з висновком про порушене право Кредитора на Майно та обґрунтованість вимог в цій частині, наведеним у пункті 8.9 цієї постанови, Суд зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях також дійшли висновку, що звертаючись із позовними вимогами у цій справі, Кредитором не був пропущений строк позовної давності з огляду на встановлену судами дату, коли він дізнався про порушене право у спірних правовідносинах.

Однак Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, зважаючи на таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України) .

За загальним правилом, закріпленим в частині 1 статті 261 ЦК України, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Водночас, згідно з частиною 3 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Враховуючи висновки про нікчемність заперечуваного Кредитором Договору (пункт 8.5), є помилковим застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень частини 1 статті 261 ЦК України з висновком судів про початок перебігу цього строку з дня, коли Кредитор у даному випадку довідався про порушене право у спірних правовідносинах через укладення заперечуваного Договору та вибуття частини предмету іпотеки за цією угодою.

8.11 Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

8.12 Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 4 цієї статті ЦК України (435-15) передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

8.13 У зв`язку з викладеним та враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо укладення Договору 19.06.2009 та прийняття 01.07.2009 на підставі Договору рішення про державну реєстрацію права власності Відповідача-2 на Майно (пункт 4.5), Суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності за вимогами Кредитора про застосування наслідків недійсності Договору як нікчемного правочину у вигляді повернення Майна у власність Боржника розпочався у 2009 році.

А тому, враховуючи встановлену нормами статті 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення Кредитора із вимогами про застосування наслідків недійсності Договору у вигляді повернення Майна у власність Боржника 05.04.2018 (пункт 1.3), тобто поза межами вказаного трирічного строку, Суд дійшов висновку про сплив позовної давності на момент звернення Кредитора за захистом порушеного права на Майно у спірних правовідносинах.

Дійшовши цього висновку, Суд частково погоджується із аналогічним аргументом скаржника (пункт 6.1).

8.14 Частиною четвертою статті 267 ЦК України встановлено загальне правило за наслідками спливу позовної давності, згідно з яким сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, відповідно до частини 5 цієї статті ЦК України (435-15) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України (435-15) ).

8.15 Між тим всупереч наведеним нормам ЦК України (435-15) суди, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дійшли передчасного висновку про задоволення вимог Кредитора в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору шляхом повернення Майна у власність Боржника, оскільки без врахування пропуску Кредитором позовної давності в цій частині вимог (пункт 8.13) всупереч нормам статті 86 ГПК України не розглянули та не надали оцінки зібраним у справі доказам, а саме: поданій Відповідачем-2 24.05.2018 у відзиві заяві про застосування до спірних правовідносин позовної давності (пункт 1.4) та викладеному Кредитором в заяві про визнання недійсним Договору (розділ 6 заяви) клопотанні про поновлення строку для звернення із вимогами у цій справі з наведенням в цьому клопотанні причин пропуску цього строку.

У зв`язку із цим Суд дійшов висновку, що суди, визнавши обґрунтованими вимоги Кредитора в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - Договору шляхом повернення Майна у власність Боржника, та встановивши факт заявлення Відповідачем-2 про сплив позовної давності, не виконали покладеного на суд обов`язку в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на статтю 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).

8.16 Поряд з викладеним Суд зазначає про таке.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

8.17 Підсумовуючи викладене, Суд дійшов висновку, що вирішуючи про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача вчасно звернутись за захистом порушеного права.

Доведення цих обставин покладено на позивача, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.

А тому суду, з урахуванням положень статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") належить також оцінити добросовісність поведінки як позивача, так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення із позовом з урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, особливостей їх нормативного регулювання: наданих сторонам прав та покладених на них обов`язків тощо.

8.18 Допущені судами процесуальні порушення - недослідження зібраних у справі доказів, унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування у Кредитора права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме: щодо наявності поважних причин пропуску ним позовної давності у спірних правовідносин.

8.19 Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8.20 Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

8.21 Згідно з пунктом 3 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

8.22 Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пунктів 2, 3 частини першої статті 308, пункту 1 частини 3 статті 310 та статті 311 ГПК України, касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям в частині вимог Кредитора про визнання недійсним Договору нового рішення - про відмову в позові, та з направленням справи в частині вимог Кредитора про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом повернення Майна у власність Боржника до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іванової Лідії Миколаївни та ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 у справі № 910/15584/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в частині вимог про визнання недійсним договору від 19.06.2009, ВМС 920789 купівлі-продажу нежитлової будівлі АДРЕСА_1, що складається з допоміжного блоку (літ. Щ. Щ-1) площею 202,6 кв. м, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Борком" та фізичною особою ОСОБА_1, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. в реєстрі № 1817.

4. Заяву Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення нежитлової будівлі АДРЕСА_1, що складається з допоміжного блоку (літ. Щ. Щ-1) площею 202,6 кв. м, у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Борком" у справі № 910/15584/16 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.