ПРОБЛЕМИ НАДАННЯ СТАТУСУ УЧАСНИКА ВІЙНИ "ДІТЯМ ВІЙНИ"

Статтею 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що особи, які в період Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією 1941-1945 років, навчаючись у школах, працювали в колгоспах, радгоспах, народному господарстві та на відбудові об'єктів господарського і культурного призначення, вважаються учасниками .війни (пункт 2).

Для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 458 створюються республіканська, обласні, міські, районні відомчі комісії.

Діюча нині в Оболонському районі міста Києва відомча комісія, членом якої є автор цих рядків, створена згідно з розпорядженням районної адміністрації від 7 березня 2002 р. № 199. Через недосконалість існуючих актів комісія змушена всім або майже всім киянам, які влітку 1944 року, навчаючись у київських середніх школах, залучалися до сільгоспро-біт у колгоспах і радгоспах, роз-чистки руїн на вулицях міста, відмовляти у наданні статусу учасника війни. Згідно з Типовим положенням про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, затвердженого наказом Міністерства соціального захисту населення від 30 травня 1996 р. № 79, визначено, що факт залучення осіб до вищевказаних робіт повинен доводитися, в основному, документально. У разі відсутності документів та інших прямих доказів у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, пожежами, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями факт роботи в період війни підтверджується свідченнями не менше двох осіб. Свідками можуть бути тільки люди, які на той час досягли 16-річного віку, знають претендента на статус учасника війни по спільній з ним роботі на одному підприємстві, установі, організації або одній системі та мають документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу претендента.

Ось тут і виникає проблема. Справа у тому, що згідно з наказом від 17 червня 1944 р. № 109 по Київському міськвідділу Наросвіти (Державний архів м. Києва, ф. № Р-4 оп. 1) до сільськогосподарських робіт у літній канікулярний час 1944 року залучалися учні від 13 років і більше. При цьому до міського відділу наросвіти подавалися тільки цифрові відомості про кількість учнів, залучених до сільгоспробіт. Це означає, що претендент на одержання статусу учасника війни не зможе одержати з державного архіву відповідну довідку через відсутність списків по прізвищах. Не буде у нього і свідків, оскільки його товаришам на той час було лише 16 років і менше. Свідками могли б виступити бригадири-вчителі, але де їх шукати, якщо тодішнім 13-річним учням нині за 70! А що вже казати про вчителів?!

Аналогічна ситуація з колишніми учнями київських шкіл, яких залучали до розчистки руїн на міських вулицях.

Узагалі система надання статусу учасника війни особам, яких прийнято називати "дітьми війни", — складний бюрократичний механізм, який принижує гідність заявників, створює конфліктні ситуації і перекладає на плечі громадян тягар збирання доказів для підтвердження своєї участі у війні.

Слід зазначити, що перелік критеріїв для надання статусу учасника війни згідно з вищевказаним Законом не є досконалим. На підтвердження цього наведу тільки один приклад: коли почалася Велика Вітчизняна війна, разом з нашими відступаючими військами котилася хвиля біженців, серед яких були й маленькі діти, у тому числі й ваш покірний слуга. Ці діти не менше деяких фронтовиків зазнавали страждань і небезпеки, а тепер не можуть претендувати на статус учасника війни. Хіба це справедливо?

Безперечним є те, що воювала вся країна, весь народ. А раз так, то статус учасника війни, на мою думку, повинен бути наданий усім, хто народився до 9-го травт ня 1945 року.

Владислав САВЧУК, адвокат, ветеран праці

По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 7 (399) 15-21 лютого 2003 р.