Аліментне зобов'язання носить особистий характер, а тому внаслідок смерті особи, яка повинна сплачувати аліменти, чи особи, на яку присуджено аліменти, аліментні зобов'язання припиняються. Права на отримання аліментів, а також обов'язок з їх сплати не можуть бути передані іншій особі.
Ще однією особливістю аліментних зобов'язань є те, що вони виникають тільки з підстав, визначених законом, тобто в зв'язку зі шлюбом, спорідненням чи іншими сімейними відносинами, неповноліттям, непрацездатністю чи нужденністю.
За Сімейним кодексом, який набрав чинності з 1 січня поточного року, одержувачами аліментів можуть бути:
Найбільш поширеними є випадки, коли аліменти виплачуються батьками на користь неповнолітніх дітей. Тому що утримання дитини, надання їй матеріальної допомоги є природним обов'язком батьків, що виникає у них з часу народження дитини і існує до досягнення нею повноліття, а у разі непрацездатності дитини, а також продовження дитиною навчання, зберігається за батьками і після досягнення сином чи дочкою 18 років. Коли обидва з батьків проживають разом з дитиною, обов'язок по утриманню виконується автоматично. Якщо ж батьки розлучилися, і той, з ким залишилась дитина, не в змозі сам забезпечувати дитині належний рівень життя, а другий не подає належної допомоги, в ці взаємовідносини втручається держава.
Слід зазначити, що новий Кодекс акцентує увагу на договірному регулюванні сімейних, у тому числі й аліментних, правовідносин. Статтею 181 Сімейного кодексу України прямо визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той з батьків, хто проживає окремо вщ дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. При цьому, якщо раніше добровільний порядок сплати аліментів не виключав права стягувача аліментів у будь-який час звернутися з заявою про стягнення аліментів до суду, то в нині чинному Кодексі такої норми немає. Тому, якщо судом буде встановлено, що один з батьків добровільно сплачує аліменти в сумі, достатній для задоволення потреб дитини, в позові про примусове стягнення аліментів з нього повинно бути відмовлено.
Якщо ж той з батьків, з ким проживає дитина, не виконує добровільно свого прямого обов'язку по утриманню дитини, і справа дійшла до суду, то розмір утримання суд може присудити в частці від доходу платника аліментів і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс установлює новий підхід до визначення розміру- аліментів, ніж Кодекс про шлюб та сім'ю України. Раніше його було чітко регламентовано: стаття 82 Кодексу про шлюб та сім'ю визначала, що алімен-щ на Неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в таких розмірах: на одну дитину — чверті; на двох дітей — третини; на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків. Тепер суд матиме право встановлювати розмір аліментів індивідуально — у відсотковому співвідношенні від доходу або певну суму щомісяця. Тобто частка заробітку (доходу) матері чи батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, у кожному разі визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після цього ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка. досягла повноліття.
При визначенні розміру аліментів як у частці заробітку (доходу), так і в твердій грошовій сумі суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у платника інших дітей, непрацездатних дружини або чоловіка, батьків; інші обставини, що мають істотне значення. Статтею 182 Сімейного кодексу визначено, що за жодних обставин розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян (нині це дорівнює 17 грн.).
Відповідно до статті 191 Сімейного кодексу аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Влаштування дитини до школи-інтернату, військового ліцею чи медичного закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. Якщо у платника аліментів є підстави вважати, що ці кошти витрачаються не за цільовим призначенням, то він має право пред'явити позов до суду про припинення стягнення аліментів на ім'я того з батьків, з ким проживає дитина.
Оскільки відповідно до статті 245 Сімейного кодексу функції опікуна та піклувальника щодо дитини, яка постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, покладаються на адміністрацію цих закладів. Адміністрація відповідного закладу на підставі частини другої статті 193 Сімейного кодексу може пред'явити від імені дитини позов до батьків про стягнення аліментів на дитину, якщо вони самі не беруть участі в утриманні дитини.
Батьки мають право укласти у письмовій формі нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати, при цьому умови договору не можуть порушувати права дитини, встановлені цим Кодексом. Правова сила договору між батьками про аліменти на дитину полягає у можливості його примусового виконання. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. На підставі виконавчого напису нотаріуса аліменти будуть стягуватися державною виконавчою службою в розмірі, визначеному в договорі.
З дозволу органів опіки та піклування в такій же формі (та з обов'язковою державною реєстрацією) той із батьків, з ким проживає дитина, і той із них, який проживає окремо від дитини, можуть укласти договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. Можливість укладення такого договору передбачена в нашому законодавстві вперше. Слід зазначити, що при укладенні такого договору не відбувається відмова від права на аліменти, а лише замінюється суб'єкт виконання аліментного обов'язку. Таким чином, дитина стає власником чи співвласником нерухомого майна, переданого за договором. Це може бути жилий будинок, квартира, земельна ділянка тощо.
Цікаво, що на одержане за цим договором майно не може бути звернене стягнення.
Договір про припинення права на аліменти не звільняє того з батьків, який проживає окремо від дитини, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
Крім обов'язку сплачувати аліменти, той із батьків, що повинен їх сплачувати, а також той, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Статтею 185 Сімейного кодексу визначено, що у разі спору розмір додаткових витрат визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Витрати можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину на підставі статті 188 Сімейного кодексу у разі, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю її потреби.
Підстави виникнення обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, а також способи його виконання визначені главою 16 Сімейного кодексу. Так, цей обов'язок виникає у батьків насамперед у тому разі, якщо повнолітні дочка чи син є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги, а батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Крім того, статтею 199 Сімейного кодексу визначено, що в тому разі якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання в цьому випадку припиняється у рай припинення навчання отримувачем аліментів. Це передбачено в українському законодавстві вперше.
Батьки повинні утримувати детей-студентів до досягнення ними двадцяти трьох років. Слід підкреслити, що Кодекс не пов'язує це право лише з денною формою навчання, Проте син, дочка, які продовжують навчання, для виникнення права на утримання повинні потребувати матеріальної допомоги.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів має право той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Що ж до розміру аліментів на повнолітніх дочку та сина, то відповідно до статті 200 Сімейного кодексу суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу, тобто стану здоров'я та матеріального становища отримувача та платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина та інших обставин, що мають істотне значення.
Крім того, при визначенні розміру аліментів із одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Повнолітні дочка, син також зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
Дочка, син, крім сплати аліментів, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Крім того, у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (малолітня, неповнолітня особа — стаття 6 Сімейного Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Що стосується аліментних обов'язків інших членів сім'ї та родичів, то сюди відноситься обов'язок баби, діда, внуків, правнуків, братів та сестер, а також мачухи, вітчима, падчерки, пасинка^по взаємному утриманню в разі настання підстави для отримання аліментів, за умови, що немає інших осіб, що можуть надавати допомогу. Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім'єю не менш як п'ять років, в неї також виникає обов'язок по їх утриманню.
Аліментні обов'язки інших членів сім'ї та родичів виникають, якщо у того, хто потребує матеріальної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер, або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм Належного утримання.
Якщо позов пред'явлений не до всіх зобов'язаних осіб, а лише до деяких з ниху розмір аліментів визначається з урахуванням обов'язку всіх зобов'язаних осіб надавати утримання. При цьому сукупний розмір аліментів, що підлягає стягненню, не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Суд також може визначити строк, протягом якого будуть стягуватися аліменти.
Статтями 194—197 Сімейного кодексу України визначено порядок стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами і встановлено відповідальність за заборгованість.
Аліменти можуть бути стягнені за виконавчим листом за минулий час, але не більше ніж за три роки, що передували пред'явленню цього листа до виконання. Якщо за пред'явленим до виконання виконавчим листом аліменти не стягувались у зв'язку з розшуком боржника або його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.
Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадках, коли особа після досягнення повноліття подовжує навчання й у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, — до досягнення нею 23 років. ■
Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору — судом.
Якщо буде встановлено, що заборгованість виникла з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду (це не стосується неповнолітніх платників аліментів), одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
За позовом платника аліментів, враховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів, суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, а в тому разі, якщо заборгованість виникла у зв'язку з тяжкою хворобою платника або іншою обставиною, що має істотне значення, суд може, повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Суд може також звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.
Як бачимо, закон чітко визначає підстави виникнення аліментних зобов'язань, порядок нарахування та-сплати аліментів, при цьому намагається захистити інтереси як платника, так і одержувача аліментів. Разом з тим, аліментні зобов'язання, є, перш за все, не юридичною, а соціальною проблемою нашого суспільства. Адже існує багато способів уникнути сплати коштів на утримання дитини, незважаючи на те, що за злісне ■ухилення' від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей,.а так само злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, передбачена кримінальна відповідальність. А ті суми, які стягуються примусово, в багатьох випадках не можна назвати такими, що на належному рівні дозволяють забезпечити нормальне існування дитини, позбавленої піклування одного з батьків.
(Далі буде).
За матеріалами газети "Юридичний вісник України" від 1-14 травня 2004 р. № 18-19