5-213кс(15)16 Про вчінення розбійного нападу - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1,

Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2015 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, такого, що відповідно до статті 89 Кримінального кодексу України (далі - КК (2341-14) ) не має судимості, засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 187 КК (2341-14) , і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців.

ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 червня 2015 року приблизно о 14 годині, знаходячись у приміщенні магазину "Домашній" на АДРЕСА_1, до якого зайшов з метою придбання товарів, побачивши, що крім нього та продавця в магазині нікого немає, діючи з раптово виниклим умислом на заволодіння чужим майном, вчинив напад на продавця ОСОБА_3. При цьому ОСОБА_1 повалив потерпілу на підлогу, завдав один удар кулаком в обличчя, а потім затулив їй рот рукою, щоб вона не могла покликати на допомогу, та, приставивши до шиї ОСОБА_3 ніж, погрожував потерпілій фізичною розправою, вимагаючи у неї гроші.

Однак ОСОБА_3, скориставшись ситуацією, коли до магазину зайшов покупець, вирвалася від ОСОБА_1, вибігла з приміщення та викликала працівників охорони та міліції, які затримали ОСОБА_1.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 24 листопада 2015 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 квітня 2016 року судові рішення щодо ОСОБА_1 залишив без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, - без задоволення.

У заяві заступник Генерального прокурора України порушує питання про перегляд Верховним Судом України (далі - Суд) ухвали суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), а саме неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Суду.

Прокурор вважає, що касаційний суд, як і суди нижчої ланки, дійшли хибного висновку про відсутність доказів наявності в ОСОБА_1 заздалегідь сформованого умислу на вчинення розбою, який виник ще до його потрапляння у приміщення магазину, та кваліфікуючої ознаки цього правопорушення - проникнення у приміщення. Зазначає, що дії засудженого мають бути кваліфіковані за частиною третьою статті 187 КК (2341-14) , оскільки намір заволодіти чужим майном виник у ОСОБА_1 ще до того, як він увійшов до магазину.

Обґрунтовуючи заяву, прокурор послався на отримані з Єдиного державного реєстру судових рішень копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2013 року та 3 березня 2015 року. У цих рішеннях суд касаційної інстанції врахував правову позицію, викладену в постанові Суду від 15 листопада 2012 року в справі № 5-15кс12, та визнав правильною кваліфікацію дій засуджених за частиною третьою статті 187 КК (2341-14) за кваліфікуючою ознакою - проникнення у приміщення, зазначивши, що ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення у приміщення при вчиненні розбою є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення.

На думку заявника, як в оскаржуваному рішенні, так і в наданих для порівняння судових рішеннях, йдеться про подібні правовідносини, до яких судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму статті 187 КК (2341-14) за кваліфікуючою ознакою розбою, поєднаного з проникненням у приміщення.

Крім того, прокурор вважає, що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновку щодо застосування норми права, передбаченої частиною третьою статті 187 КК (2341-14) , викладеному в постанові Суду від 15 листопада 2012 року (справа № 5-15кс12).

З урахуванням наведених доводів заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2015 року та вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 вересня 2015 року щодо ОСОБА_1 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова палата у кримінальних справах Суду заслухала суддю-доповідача, думку прокурора про задоволення заяви з наведених у ній підстав, перевірила матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, проаналізувала висновок члена Науково-консультативної ради при Суді, обговорила доводи заяви і дійшла такого висновку.

1. Ухвала суду касаційної інстанції щодо ОСОБА_1 переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 і 3 статті 445 КПК, і за правилами глави 33 цього Кодексу (4651-17) .

2. За змістом заяви, при обґрунтуванні підстав для перегляду оспореного судового рішення, заявник, зокрема, заперечує правильність висновків суду щодо оцінки доказів та не погоджується зі встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи.

Однак перевірка цих доводів перебуває поза межами визначеного законом предмета перегляду судових рішень Судом і може призвести до повторного касаційного розгляду, що не відповідатиме положенням статті 445 КПК та принципу правової визначеності.

Суд неодноразово звертав увагу в своїх рішеннях, що до його компетенції не належить розгляд помилок щодо фактів, нібито допущених судами першої чи апеляційної інстанції. Якби це було інакше, Суд перебирав би на себе не властиві для нього функції та перевищив би межі своїх повноважень.

Відтак перегляд оспореного судового рішення провадиться з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту), та виходячи з тієї сукупності доказів, з належністю, допустимістю, достовірністю та достатністю яких погодився касаційний суд.

Вирішуючи поставлені в заяві питання, Суд має з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами нижчих ланок, зіставити і порівняти висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального закону в оспореному рішенні з висновками про застосування тієї самої норми права щодо подібних правовідносин у рішеннях, наданих для порівняння, а також визначити, чи відповідає/не відповідає правовій позиції, викладеній у висновку Суду, застосування (тлумачення) цієї норми права касаційним судом у рішенні, яке переглядається, і за наявності процесуальних підстав дати на них відповідь.

3. Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за розбій, поєднаний з проникненням у приміщення (частина третя статті 187 КК (2341-14) ).

Зміст поняття "проникнення" у нормативному визначенні ознак злочину, передбаченого частиною третьою статті 187 КК (2341-14) , висновується з правової природи конститутивних (визначальних) ознак складу злочину у взаємозв'язку та з урахуванням правозастосовної судової практики.

Логіко-граматичне тлумачення формулювання (словосполучення) "розбій, поєднаний з проникненням у приміщення", дає підстави вважати, що під проникненням до будь-якого приміщення слід розуміти: а) фізичне входження, потрапляння до нього з метою заволодіння майном, що знаходиться в ньому; б) доступ до майна, що знаходиться в приміщенні, будь-яким способом (без фізичного входження до нього), який дає змогу заволодіти таким майном, вилучити його із приміщення.

Відповідно до постанови Пленуму Суду від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.

4. Правовий висновок про правильне застосування норми права за вчинення розбою, поєднаного із проникненням у приміщення, яке відбувається формально безперешкодно (вхід у торговельний зал, кафе, відділення банку, музей тощо під час роботи названих закладів та установ) Суд висловив у постанові від 15 листопада 2012 року в справі № 5-15кс12.

У цьому висновку Суд зауважив, що залежно від того, які фактичні ознаки складу суспільно небезпечного діяння будуть установлені, як ці ознаки будуть співвідноситися з ознаками складу злочину, що містяться у кримінально-правовій нормі, та від того, як вони трактуються й застосовуються на практиці, можна виділити фізичний і юридичний (психологічний) критерії розуміння поняття "проникнення" та звернув увагу на їх характерні риси.

У тому разі, коли особа під впливом свого корисливого мотиву утвердилася в намірі заволодіти чужим майном, вона обирає механізм злочинної поведінки, який включає в себе етапи, зокрема мотивації злочину, цілепокладання, планування посягання, вибір шляхів досягнення цілі, прогнозування ризиків та можливих наслідків тощо. Через сукупність таких дій і суб'єктивне ставлення до них особи, яка їх вчинила, відбувається візуалізація останньої (позиціонування самої себе), тобто проявляються процеси діяння, які недоступні для безпосереднього спостереження.

Якщо суб'єкт злочину поставив собі за мету заволодіти майном певного виду (якості, значення тощо), місцезнаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання, реалізація якого передбачає входження чи потрапляння в приміщення, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), то фізичне опинення в такому приміщенні з означеною ціллю є незаконним, а з учиненням подальших дій із застосуванням насильства чи погроз його застосування з метою заволодіння майном має кваліфікуватися як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення.

Отже, визначальним критерієм для вирішення питання про наявність/відсутність у діях особи, яка вчиняє розбій, кваліфікуючої ознаки проникнення у приміщення, що відбувається формально безперешкодно, є суб'єктивне ставлення винної особи до вчинюваних ним дій. Зміст суб'єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет - майно певного виду та об'єктивну сторону цього діяння - зовнішні поведінкові обставини, які в сукупності з іншими обставинами, визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння. Важливим для юридичної оцінки цих дій за частиною третьою статті 187 КК (2341-14) є з'ясування того, яким майном до входження (потрапляння) особи у приміщення вона має намір заволодіти, як нею сприймається режим доступу до місця знаходження майна та який конкретний спосіб посягання на заволодіння чужим майном вона в зв'язку з цим обирає.

5. У кримінальному провадженні, в якому оспорюється ухвала суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА_1 зайшов до магазину "Домашній" з метою придбання товарів і, скориставшись відсутністю там, окрім нього та продавця, інших осіб, діючи з раптово виниклим умислом, вчинив напад на продавця ОСОБА_3, поєднаний із погрозою застосування кухонного ножа.

Із фактичних обставин, встановлених судами нижчої ланки, засвідчується, що доступ до приміщення магазину був вільним; ввійшовши до магазину, ОСОБА_1 не вживав будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення сприятливих умов для вчинення розбою (не зачинив двері, аби перешкодити іншим особам потрапити всередину магазину), а навпаки, певний час спілкувався з продавцем ОСОБА_3 з приводу вибору товарів, хоча в приміщенні був сам на сам з потерпілою і лише згодом вчинив на неї напад; стороною обвинувачення не спростовано твердження ОСОБА_1 про постійне носіння ним кухонного ножа з метою самозахисту, в тому числі й у день скоєння розбою.

Суд також встановив, що з'ясування питання про намір ОСОБА_1 заволодіти майном з підсобного приміщення магазину не може бути предметом судового розгляду, оскільки таке обвинувачення йому не висувалось.

Крім того, в матеріалах кримінального провадження даних, які б підтверджували, що ОСОБА_1 зайшов до магазину без грошових коштів, на що вказує заявник, немає.

За таких обставин, враховуючи встановлений судом характер дій ОСОБА_1 щодо заволодіння чужим майном, нормативне тлумачення положень частини третьої статті 187 КК (2341-14) і зіставлення ознак складу цього правопорушення з конкретним змістом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за частиною першою статті 187 КК (2341-14) .

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку, погодившись з рішенням місцевого суду про відсутність у діях ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки розбою - проникнення у приміщення.

6. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2013 року та 3 березня 2015 року фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалено ці рішення, подібні за окремими елементами складу злочину з обставинами діяння ОСОБА_1, однак небезпідставно отримали іншу кримінально-правову кваліфікацію за частиною третьою статті 187 КК (2341-14) за кваліфікуючою ознакою розбою, поєднаного з проникненням у приміщення.

Так, у справі щодо ОСОБА_2 (ухвала від 4 червня 2013 року) встановлено, що ОСОБА_2, одягнувши на голову заздалегідь підготовлену в якості маски жіночу шапку, увірвався до приміщення залу ігрових атракціонів, де шляхом погрози застосування електрошокового пристрою та предмета, подібного на кухонний ніж, напав на потерпілу, спричинивши їй тілесні ушкодження, після чого заволодів її майном. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що умисел на вчинення розбою на касира залу ігрових атракціонів виник у ОСОБА_2 заздалегідь, через брак власних грошових коштів, при цьому для досягнення бажаного результату він підготував маску, зробивши отвори у жіночій шапці, та взяв із собою електрошокер.

В іншому порівнюваному рішенні ОСОБА_8 засуджено за три епізоди розбою, вчиненого шляхом проникнення до приміщення магазинів, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілих, а саме застосуванням пістолета, та із погрозою застосування такого насильства. Як зазначив у цій справі суд касаційної інстанції, диспозицією частини третьої статті 187 КК (2341-14) не передбачено вказівки на незаконність проникнення у приміщення; ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення при вчиненні розбою є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення.

У постанові Суду від 15 листопада 2012 року, яка містить висновок щодо застосування норми права за частиною третьою статті 187 КК (2341-14) , якому, на думку заявника, не відповідає оспорена ухвала суду касаційної інстанції, встановлено, що ОСОБА_13 з метою заволодіння спиртними напоями та грошовими коштами, озброївшись саморобним пристроєм для здійснення пострілів, натягнувши перед входом у кафе на обличчя маску, зайшов у кафе, де одразу ж направив на бармена та кухаря саморобний пристрій та з погрозою його застосування наказав віддати гроші, що знаходяться в кафе. Як зазначено в цій постанові, з огляду на те, що ОСОБА_13 позиціонував себе як особа, яка мала намір заволодіти майном кафе з його приміщення, проникнення в яке не пов'язувалось із режимом роботи, і поетапно реалізував цей намір, висновок суду про наявність у його діях ознак розбою, поєднаного із проникненням у приміщення, визнано правильним.

Отже, висновок Суду в цій справі ґрунтується на інших фактичних обставинах суспільно небезпечних діянь, ніж ті, які встановлені судами у справі щодо ОСОБА_1.

Правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, яке поставлено за провину ОСОБА_1, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь у рішеннях, наданих для порівняння, дають підстави визнати, що суд касаційної інстанції норму закону про кримінальну відповідальність щодо ОСОБА_1 застосував правильно, а його рішення узгоджується із судовою практикою та відповідає висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Суду від 15 листопада 2012 року в справі № 5-15кс12. Враховуючи викладене, в задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України належить відмовити.