КОЛЕГІЯ СУДДІВ ПАЛАТИ З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
07.10.2003
Коли особа, щодо якої було застосоване звільнення
від відбування покарання з випробуванням, до постановлення
вироку в першій справі вчинила інший злочин, за який вона
засуджена до покарання, що належить відбувати реально,
застосування принципів поглинення, часткового чи повного
складання призначених покарань не допускається.
Дії, пов'язані із заволодінням чужим майном шляхом
шахрайства, вчинені повторно, кваліфікуються
за ч. 2 ст. 190 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1
цієї статті не потребують
(Витяг)
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 жовтня
2002 р. Х. засуджено; за ч. 1 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
- на три роки
обмеження волі, за ч. 2 ст. 190 КК - на три роки позбавлення волі,
а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК - на три роки
позбавлення волі. Відповідно до ч. 5 ст. 71 КК до призначеного
покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком
Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 червня 2002 р., яким
Х., був засуджений за ч. 1 ст. 186 КК на два роки позбавлення волі
і на підставі ст. 75 КК звільнений від покарання з випробуванням
протягом іспитового строку тривалістю один рік, і остаточно
визначено три роки один місяць позбавлення волі. Постановлено
стягнути з Х. на відшкодування матеріальної шкоди 3 тис. 728 грн.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Х. визнано винним у тому, що він, виконуючи обов'язки
адміністратора товариства з обмеженою відповідальністю, у період
із 21 вересня 2000 р. по 7 квітня 2001 р. шляхом обману і
зловживання довірою під час оформлення нарядів-замовлень на ремонт
автомобілів та надання інших послуг громадянам станцією технічного
обслуговування товариства заволодів чужим майном на суму 5 тис. 31
грн., вчинивши ці дії повторно і завдавши потерпілим значної
шкоди.
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності вини
Х. у вчиненому, просив змінити вирок - застосувати щодо
засудженого ч. 4 ст. 70 замість ст. 71 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, а також
пом'якшити йому покарання за ч. 2 ст. 190 КК, обравши таке, яке не
пов'язане з реальним позбавленням волі. При цьому захисник
посилався на те, що суд не врахував позитивних даних про особу
засудженого і відсутності обтяжуючих відповідальність обставин, а
тому обране йому за ч. 2 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
максимальне
покарання є надмір но суворим.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність
часткового задоволення скарги захисника та зміни вироку,
обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів
Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України
частково задовольнила касаційну скаргу з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи, висновок суду про доведеність
вини Х. у заволодінні чужим майном шляхом шахрайства за викладених
у вироку обставин, вчиненому повторно із завданням значної шкоди
по терпілим, грунтується на зібраних доказах, яким дано належну
оцінку. Суд зазначив у вироку розмір викраденого майна за кожним
повторним епізодом злочинної діяльності, правильно кваліфікувавши
дії Х. за ч. 2 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
. Водночас він помилково
кваліфікував дії засудженого ще й за ч. 1 цієї статті.
Оскільки за фактичними обставинами справи всі дії Х.,
пов'язані із заволодінням чужим майном, охоплюються диспозицією ч.
2 ст. 190 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 зазначеної статті
не потребують, то касаційний суд визнав за необхідне виключити з
виро ку цю кваліфікацію як зайву і відповідно - покарання,
призначене засудженому за сукупністю злочинів на підставі ст. 70
КК ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Що стосується призначеного Х. покарання за ч. 2 ст. 190 КК
( 2341-14 ) (2341-14)
, то воно відповідає характеру і ступеню тяжкості
вчиненого злочину й даним про особу винного і є необхідним для
виправлення останнього та запобігання новим злочинам. Касаційний
суд не знайшов підстав для пом'якшення покарання засудженому, про
що просив у скарзі захисник.
Водночас суд припустився помилки при застосуванні щодо
засудженого положень ч. 5 ст. 71 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
та призначенні
йому покарання за сукупністю вироків,
Як свідчать матеріали справи, злочин, відповідальність за
який передбачено ч. 2 ст. 190 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, був вчинений Х. до
постановлення першого за часом вироку щодо нього від 21 червня
2002 р., яким його засуджено за ч. 1 ст. 186 КК. За таких обставин
має місце сукупність злочинів, а не вироків, тому при призначенні
покарання суд мав би керуватися положеннями ч, 4 ст. 70 КК, а не
ст. 71 КК.
Однак виходячи з того, що згідно з вироком від 21 червня 2002
р. щодо Х. було застосовано умовне засудження на підставі ст. 75
КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, а злочин, за який він засуджений за ч. 2 ст. 190
КК до реального позбавлення волі, був вчинений ним до
постановлення цього вироку, застосування принципів поглинення,
часткового чи повного складання призначених покарань не
допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.
З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України вирок змінила,
виключивши як зайву кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 190
КК ( 2341-14 ) (2341-14)
, а також покарання, призначене йому за сукупністю
злочинів на підставі ст. 70 КК, і визнала Х. засудженим за ч. 2
ст. 190 КК на три роки позбавлення волі.
Крім того, вона виключила з вироку призначене Х. покарання за
сукупністю вироків на підставі ч. 5 ст. 71 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
і
зазначила, що вироки від 21 червня 2002 р. і від 16 жовтня 2002 р.
виконуються самостійно.
"Вісник Верховного Суду України",
N 1, 2004 р.