СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            27.03.2003

                             (Витяг)

     Вироком апеляційного суду  Одеської  області  від  12  грудня
2002 р.  Щ.  на  підставі  ст.  70  КК  ( 2341-14 ) (2341-14)
          засуджено  за
сукупністю злочинів,  відповідальність за  які  передбачено  ч.  1
ст. 115 та пунктами 2, 13 ч. 2 зазначеної статті цього Кодексу, на
14 років позбавлення волі.

     Щ. визнано винним у тому,  що він увечері 15 березня 2002  р.
під  час  сварки  зі своєю дружиною завдав їй з метою вбивства два
удари молотком по голові та дев'ять ударів кухонним ножем у  різні
ділянки  тіла.  Внаслідок  одержаних поранень потерпіла померла на
місці події.

     Уранці 17 березня 2002 р. Щ. розпочав сварку зі своєю донькою
і,  достовірно знаючи, що вона вагітна, з метою вбивства із помсти
схопив її за шию та задушив.

     У касаційній  скарзі  засуджений  Щ.,  не   оспорюючи   своєї
винності  у  вбивстві дружини та доньки,  просив перекваліфікувати
його дії зі ст.  115 на ст. 116 КК ( 2341-14 ) (2341-14)
        , посилаючись на те,
що  злочини він вчинив у стані сильного душевного хвилювання,  яке
виникло внаслідок аморальної поведінки потерпілих та їх  образ  на
його адресу.

     Заслухавши доповідь   судді,   пояснення  засудженого,  думку
прокурора про необхідність залишити вирок без  зміни,  перевіривши
матеріали  справи  та  наведені  у  скарзі доводи,  колегія суддів
Судової палати у  кримінальних  справах  Верховного  Суду  України
визнала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

     Висновок суду про винність Щ.  у вчиненні інкримінованих йому
злочинів відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується  на
доказах, ретельно досліджених судом.

     Щ. у стадії досудового слідства і в судовому засіданні визнав
факт убивства ним дружини та доньки.  Його показання  підтверджено
іншими  дослідженими  в  судовому засіданні доказами:  даними,  що
містяться  у  протоколах  огляду  місця   події   та   відтворення
обстановки   й   обставин  останньої;  висновками  судово-медичної
експертизи  про  локалізацію  та  характер  ушкоджень   на   тілах
потерпілих і про причини смерті останніх.

     Посилання засудженого  на те,  що він убив потерпілих у стані
сильного  душевного  хвилювання,  аналогічні  його  показанням   у
судовому засіданні, які суд першої інстанції перевірив і правильно
визнав необґрунтованими.

     Відповідно до диспозиції  ст.  116  КК  ( 2341-14  ) (2341-14)
          умисне
вбивство   визнається   вчиненим   у   стані   сильного  душевного
хвилювання,  якщо  таке  хвилювання  виникло   раптово   внаслідок
протизаконного  насильства,  систематичного  знущання  або  тяжкої
образи з боку потерпілого.

     У справі не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що
у  момент  вчинення  вбивств  засуджений перебував у такому стані.
Вбивства Щ.  вчинив під час сварок,  які відбувалися  між  ним  та
потерпілими протягом тривалого часу.

     За таких   обставин   колегія   суддів   Судової   палати   у
кримінальних справах  Верховного  Суду  України  касаційну  скаргу
засудженого Щ. залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду
Одеської області від 12 грудня 2002 р. - без зміни.

Рішення Верховного суду України, рік 2004, Січень 2004 р., N 1