СУДОВА ПАЛАТА З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 26.07.2001
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     Вироком Кіровоградського обласного суду від 23 квітня 2001 р.
засуджено: П. - за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 168,
ч. 1 ст. 165, ч. 2 ст. 172 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        , із застосуванням ст. 44
КК на сім  років  позбавлення  волі  у  виправно-трудовій  колонії
посиленого  режиму,  а М.  і Т.  - кожного за ч.  3 ст.  168 КК із
застосуванням ст.  44 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         на  п'ять  років  позбавлення
волі  у  виправно-трудовій  колонії  посиленого режиму,  усіх - із
позбавленням права працювати  на  оперативних  посадах  в  органах
міліції  та  займати  посади в суді й прокуратурі строком на п'ять
років.
     П., М. і Т. визнано судом винними у вчиненні таких злочинів.
     Оперуповноважений групи  кримінальної   міліції   у   справах
неповнолітніх  УМВС  України в Кіровоградській області П.  та його
помічники Т.  і М.  у  складі  організованої  групи,  в  яку  вони
об'єднались у грудні 1999 р.,  одержали хабарі за непритягнення до
кримінальної відповідальності  підозрюваних  у  збуті  наркотичних
засобів П.  М.,  П. В. і Р. Перший розрахувався з ними автомобілем
ВАЗ 21063 з причепом,  що належав матері його дружини -  Д.,  який
вона в грудні 1999 р. переоформила в нотаріуса на підставних осіб.
Р.  дав їм хабара в такий же спосіб - його мати Т. Л. 6 січня 2000
р.  переоформила свій автомобіль ВАЗ 21063 на підставну особу.  П.
В.  сплатив хабар грошима, вручивши їм 27 грудня 1999 р. 520 грн.,
а через день - ще 300 доларів США.
     Розглянувши касаційну скаргу П.,  в якій він порушив  питання
про безпідставність його засудження,  колегія суддів змінила вирок
з таких підстав.
     Висновки суду про доведеність винності П. в одержанні хабарів
від П.  М.,  Р.  та П.  В.  за непритягнення  їх  до  кримінальної
відповідальності,  так  само  як і про його винність у зловживанні
владою та посадовим становищем,  відповідають фактичним обставинам
справи,  які  повно й об'єктивно досліджені в судовому засіданні і
докладно наведені у вироку.
     Оцінюючи об'єктивну сторону складу злочину,  передбаченого ч.
3 ст.  168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        ,  суд обгрунтовано  визнав,  що  дача  й
одержання   зазначених   хабарів   здійснювались,   по   суті,   в
завуальованій формі, під виглядом законних угод.
     Про це  свідчать не тільки нотаріально оформлені Д.  і Т.  Л.
договори купівлі-продажу їх власних  автотранспортних  засобів  на
підставних  осіб,  а  й  показання  під  час неодноразових допитів
учасників цих угод.
     Свідок Д.  пояснила,  що  її  дочка  дійсно приїжджала до неї
додому з працівниками міліції й умовляла  переоформити  автомобіль
на  сторонню  особу,  тим  самим допомогти зятеві П.  М.  уникнути
кримінальної відповідальності за збут наркотичних засобів.
     Свідок Т.  Л.  на допитах підтвердила,  що працівники міліції
попередили її про необхідність переоформити належний їй автомобіль
на  іншу особу,  оскільки інакше її син Р.,  який був затриманий з
наркотичними засобами, може бути притягнений за це до кримінальної
відповідальності.
     Як видно з показань П.  М.  і Р., вони передали засудженим ці
хабарі,  тому  що  не  хотіли  бути  притягненими  до кримінальної
відповідальності за незаконний збут наркотичних засобів. Пояснюючи
обставини дачі хабарів,  обидва свідки зазначили, що вони не могли
самостійно відкупитися від вимог  працівників  міліції  і  змушені
були  звертатися  до  своїх  рідних  і  знайомих за допомогою.  Їм
удалось умовити рідних нотаріально оформити автотранспортні засоби
на вказаних ними осіб, і такі угоди було укладено.
     Свідок П.  В.  також пояснив,  що  після  його  затримання  з
наркотичними  засобами  працівники  кримінальної  міліції одразу ж
почали погрожувати притягненням до відповідальності й  зобов'язали
його вишукати гроші й сплатити їм, що він і зробив.
     Це підтвердили  під  час  перших  допитів   на   попередньому
слідстві свідки С.  і Ч.  Останній,  зокрема,  пояснив, що теж був
затриманий    із    наркотичними    засобами.     Щоб     уникнути
відповідальності,  він  погодився  на  вимогу  працівників міліції
виявляти осіб,  котрі займалися незаконним обігом  наркотиків.  За
його допомогою було затримано з наркотичними засобами П.  В. і Р.,
які в подальшому уникли відповідальності, сплативши хабарі.
     Із протоколів  допитів  Ч.  видно,  що  він  виконав  й  інше
доручення засуджених.  За їх вказівкою  він  разом  з  Р.  і  його
матір'ю їздили до нотаріуса,  де саме на нього Т.  Л. переоформила
свій автомобіль.  Він же й реалізував цей  транспортний  засіб,  а
виручені гроші віддав Т.
     Винність засуджених   підтверджується   іншими   об'єктивними
доказами, в тому числі даними протоколів огляду та вилучення копій
договорів купівлі-продажу автомобілів, які передавались як хабарі,
а також протоколів вилучення цих транспортних засобів.
     У справі достовірно встановлено,  що П. діяв узгоджено з Т. і
М.,  він  координував  і  планував  їхні дії.  Усе це в сукупності
давало суду підстави  для  висновку,  що  гроші  й  автомобілі  П.
одержував як хабарі,  і що це усвідомлював не тільки він сам,  а й
ті, хто їх давав.
     Про те,   що   П.   незаконно   відмовив   у  притягненні  до
кримінальної відповідальності  підозрюваних  у  вчиненні  злочину,
передбаченого ст. 229-1 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        , не зареєстрував вилучені в
них наркотичні засоби,  а знищив  їх  (що  обгрунтовано  розцінено
судом  як  зловживання  владою  і посадовим становищем),  свідчать
дані,  зафіксовані в долучених до матеріалів справи  процесуальних
документах.
     Дії П. правильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 168 і ч. 1 ст. 165
КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        .
     Разом з тим обставини,  на підставі яких суд дійшов  висновку
про перебування П. у складі організованої групи, свідчать лише про
те,  що він вчинив злочинні дії за попередньою змовою групою осіб,
що є простою формою співучасті.
     За змістом закону організована група є більш складною  формою
співучасті   осіб,   які   займаються   злочинною  діяльністю.  Їх
взаємовідносини досягають такого  рівня  сумісної  діяльності,  за
якого  дії  кожної  з  них  визначаються не попередньою змовою,  а
іншими  чинниками,  зокрема,  відповідними  правилами   поведінки,
статутами, планами тощо, виконання яких є обов'язком для цих осіб.
Тільки за таких  умов  група  набуває  якісно  інших  ознак  свого
існування, які свідчать про стійкість та зорганізованість.
     Що ж до попередньої змови,  то такий спосіб поєднання умислів
осіб   може   лише   започатковувати   становлення  організованого
злочинного угруповання,  що й мало місце в даному випадку. У цьому
разі предметом судового дослідження мали бути не тільки обставини,
що підтверджують співучасть у конкретному злочині,  а й обставини,
що свідчать про співучасть у злочинній діяльності,  її плануванні,
розподілі функцій між учасниками групи, спрямованому на досягнення
відомого їм усім плану. Отже, необхідно досліджувати саме злочинне
угруповання,  процес і час його становлення.  При  цьому  належить
ураховувати,  що  організована  група  сама по собі й одномоментно
сформуватися не може. Проте ці дані в справі не досліджувались і у
вироку не наведені.
     Таким чином,  суд не мав  підстав  визнавати  доведеним  факт
перебування у складі організованої групи П., а так само засуджених
М.  і Т.  Тому ця кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з вироку
щодо всіх засуджених у справі.
     Колегія суддів визнала,  що суд допустив помилку в  юридичній
оцінці  дій П.  і в іншій частині його обвинувачення.  Йдеться про
визнання його винним у посадовому підлогу.
     Мотивуючи своє  рішення  тим,  що  П.  вилучив  із матеріалів
перевірки пояснення підозрюваних П. М. і Г., а замість них склав і
долучив  свої  пояснення  від  імені цих осіб,  які не відповідали
дійсності,  суд не звернув уваги на те,  що  предметом  посадового
підлогу  можуть  бути  тільки  офіційні документи,  тобто письмові
акти,  які видають державні,  громадські чи приватні підприємства,
установи  або  організації і які призначені для посвідчення фактів
чи подій,  що мають юридичне значення,  складені належним чином за
відповідною  формою і мають необхідні реквізити - штамп,  печатку,
номер, дату, підпис.
     Пояснення, складені  П.  і  долучені до матеріалів перевірки,
таких ознак не мають і тому не є офіційними документами.  За таких
обставин   визнання   його   винним   у   посадовому   підлогу   є
необгрунтованим,  тому вирок у цій  частині  підлягає  скасуванню,
справа - закриттю за відсутністю в діянні цього складу злочину,  а
призначене П.  покарання - пом'якшенню  у  зв'язку  зі  зменшенням
обсягу обвинувачення.
     З урахуванням наведеного,  колегія суддів касаційну скаргу П.
задовольнила  частково,  виключила  з вироку щодо нього,  Т.  і М.
(щодо останніх - у порядку,  передбаченому ст. 363 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        
вказівку  про вчинення ними злочинів у складі організованої групи,
скасувала вирок щодо П.  у частині його засудження за ч. 2 ст. 172
КК ( 2002-05  ) (2002-05)
          і  згідно  з п.  2 ст.  6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
         справу
провадженням закрила за відсутністю в діянні складу цього злочину,
а також пом'якшила йому покарання до шести років позбавлення волі.
У решті вирок залишено без зміни.
 
 "Вісник Верховного Суду України", N 1, січень - лютий, 2002 р.