СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 22.02.2001
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Верховного
Суду Автономної Республіки Крим від 10 січня 2001 р. І. засуджено
за пунктами "а", "г", "е" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на 15 років
позбавлення волі з відбуттям перших семи років у тюрмі, а решти
строку - у виправно-трудовій колонії посиленого режиму.
Кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 142 КК виключено як зайву.
На відшкодування моральної шкоди постановлено стягнути з І.
на користь С.Ю. 70 тис. грн.
І. визнано винним в умисному вбивстві двох осіб із користі та
з особливою жорстокістю. Як убачається з матеріалів справи, 10
серпня 2000 р. він в квартирі подружжя Ш. і В., перебуваючи в
стані алкогольного сп'яніння, з метою заволодіння їхнім майном і
умисного вбивства їх спочатку вдарив, останнього молотком по
голові, а потім ножем у шию і викруткою в голову. Після цього
ударив Ш. ножем у живіт, голову і плече. Від одержаних поранень
потерпілі померли, а І., заволодівши їхнім майном і грошима, з
місця злочину зник.
Розглянувши касаційне подання прокурора та касаційну скаргу
потерпілого С.Ю., в яких порушено питання про безпідставність
виключення з обвинувачення І. ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
і
призначення йому надмірно м'якого покарання, та перевіривши
матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України вважає, що касаційні подання і скарга підлягають
задоволенню з таких підстав.
Згідно з матеріалами попереднього розслідування справи І.
притягувався до відповідальності за ч. 3 ст. 142, пунктами "а",
"г", "е" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
за вчинення розбійного нападу на Ш.
і В., поєднаного з їх умисним убивством із корисливих мотивів з
особливою жорстокістю і заволодінням після цього майном і грошима
вбитих. За цими ж статтями КК його і було віддано до суду.
Під час розгляду справи суд виходячи з того, що І. за
декілька годин до вбивства Ш. вимагав у неї гроші, а коли вона
йому їх не дала вирішив останню та її чоловіка вбити, щоб
заволодіти їхнім майном, дійшов висновку, що І. вчинив один
злочин, який слідчі органи помилково кваліфікували за різними
статтями КК ( 2001-05, 2002-05 ) (2001-05, 2002-05)
, і тому визнав засудженого винним
лише за пунктами "а", "г", "е" ст. 93 КК і виключив як зайву
кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 142 КК.
Проте такий висновок суду не грунтується на матеріалах справи
і суперечить роз'ясненням, що містяться в п. 8 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. ( v0001700-94 ) (v0001700-94)
"Про
судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я
людини", де зазначено, що в разі вчинення умисного вбивства під
час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або
утримання приватного майна громадян, дії винного слід
кваліфікувати за п. "а" ст. 93 і ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Як видно з матеріалів справи, під час її попереднього
розслідування І. визнав, що у квартиру потерпілих він проник з
метою вчинення розбійного нападу на них.
Згідно з його показаннями, даними на попередньому слідстві і
під час судового розгляду справи, він спочатку напав на В.,
завдаючи йому ударів молотком по голові, а потім - на Ш., ударивши
її ножем у живіт. Після цього бив В. ножем у шию і вимагав у Ш.,
щоб та вказала, де знаходяться їхні цінні речі і гроші, при цьому
також завдав їй ударів ножем у голову і плече. З'ясувавши це і
заволодівши грошима потерпілих, він зірвав з руки Ш. золоту
каблучку. Оскільки В. ще подавав ознаки життя, І. продовжував бити
його викруткою в голову та скляною вазою до тих пір, поки
потерпілий не помер. Коли це сталося, зібрав майно потерпілих у
пакети, зняв з руки В. годинник, переодягнувся в його одяг,
обірвав телефонний провід, забрав ключі від квартири, зачинив її і
з їхнім майном залишив місце злочину.
Таким чином, І. фактично вчинив розбійний напад на
потерпілих, під час якого позбавив їх життя, а тому суд
безпідставно виключив із обвинувачення кваліфікацію його дій за ч.
3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
.
Обгрунтованими також є подання прокурора і касаційна скарга
потерпілого С.Ю. щодо невідповідності внаслідок м'якості
призначеного судом І. покарання тяжкості вчиненого ним злочину й
особі засудженого.
Згідно зі ст. 39 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
суд при призначенні покарання
повинен враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності
вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, що
пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Вимоги цього закону у справі судом належним чином не
виконано.
Із матеріалів справи видно, що при призначенні І. покарання
суд виходив також із того, що він має на утриманні малолітню
дитину й задовільно характеризується. Проте І.О. та І.І. (баба та
дружина засудженого) показали, що останній через зловживання
спиртними напоями тривалий час ніде не працював і перебував на їх
утриманні. Названі свідки також підтвердили, що він виносив і
продав домашні речі, а гроші витрачав на придбання спиртних
напоїв.
Показання цих осіб І. не заперечував, вони повністю
узгоджуються зі змістом побутової характеристики засудженого.
Отже, суд при призначенні йому покарання не повинен був
враховувати зазначені обставини.
Крім того, як убачається з вироку, суд призначив І. покарання
без урахування наявних у справі обставин, що обтяжують його
відповідальність, а саме: вчинення злочину щодо осіб похилого віку
(В. - 1922, а Ш. - 1920 року народження) та особою, яка перебувала
в стані сп'яніння.
Згідно з матеріалами справи загиблими є двоє учасників
Великої Вітчизняної війни, заслуги яких перед Батьківщиною
відзначені високими державними нагородами.
Враховуючи наведене, судова колегія зазначила, якщо при
новому розгляді справи буде встановлено, що І. вчинив цей злочин,
то за таких обставин необхідно визнати, що призначене йому
покарання є явно несправедливим внаслідок його м'якості.
У зв'язку з наведеним судова колегія касаційне подання
прокурора і касаційну скаргу потерпілого С.Ю. задовольнила, вирок
щодо І. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд в
той самий суд в іншому складі суддів.
"Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2001 р.