СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
                           У Х В А Л А
 
 від 18.01.2001
 
 
 
 
                             (Витяг)
 
 
     Вироком судової  колегії  в  кримінальних  справах Київського
обласного суду від 17 жовтня 2000 р.  Б. засуджено за ч. 3 ст. 142
КК ( 2001-05  ) (2001-05)
         на сім років позбавлення волі у виправно-трудовій
колонії посиленого режиму з конфіскацією всього особистого майна.
     Ухвалою судової  колегії  в кримінальних справах цього ж суду
від  5  грудня  2000  р.  у  відновленні  строку   на   оскарження
зазначеного вироку засудженому відмовлено.
     Суд визнав,  що Б.  одержав копію вироку 24 жовтня 2000 р., а
касаційну  скаргу  подав лише 21 листопада того ж року,  тому його
клопотання від 17 листопада 2000 р.  про  відновлення  пропущеного
строку на оскарження вироку задоволенню не підлягає.
     Розглянувши окрему   скаргу   засудженого   та    перевіривши
матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України визнала,  що  скарга  підлягає  задоволенню  з  таких
підстав.
     Вирішуючи клопотання засудженого про  відновлення  строку  на
касаційне  оскарження  вироку  і  зосередившись лише на з'ясуванні
вимог закону щодо цього строку,  суд залишив поза  увагою  порядок
такого оскарження.
     За змістом ст.  348 КПК ( 1003-05  ) (1003-05)
        ,  яка  визначає  порядок
касаційного оскарження,  вирок суду може бути оскаржений учасником
судового    розгляду    за    своїм    бажанням.     При     цьому
кримінально-процесуальний  закон  не встановлює ніяких спеціальних
вимог щодо форми і змісту касаційної скарги.
     Засуджений Б.,  як убачається із заяви від 24 жовтня 2000 р.,
звертаючись до суду із  проханням  ознайомити  його  з  протоколом
судового засідання,  виклав і свою незгоду з вироком від 17 жовтня
того ж  року,  тобто  фактично  скористався  правом  касації  і  в
передбачений законом строк оскаржив судовий вирок.
     Суд же, замість того, щоб виконати вимоги статей 348, 349 КПК
( 1003-05  ) (1003-05)
          і  направити кримінальну справу касаційній інстанції
для перевірки законності та обгрунтованості постановленого вироку,
розглянув  лише касаційну скаргу засудженого від 21 листопада 2000
р.,  що надійшла після ознайомлення  його  з  протоколом  судового
засідання, і незважаючи на те, що цього разу Б., по суті, надіслав
до суду доповнення до попередньої скарги, розцінив їх як касаційну
скаргу,  подану  з  пропуском  без  поважних  причин  строку на її
подання,  і через це відмовив йому у відновленні  останнього.  Тим
самим   суд   необгрунтовано   позбавив   засудженого   можливості
скористатися правом касаційного оскарження вироку.
     Враховуючи наведене,  судова  колегія  в кримінальних справах
Верховного Суду України окрему  скаргу  засудженого  задовольнила,
ухвалу судової колегії в кримінальних справах Київського обласного
суду від 5 грудня 2000 р.  про відмову Б.  у відновленні строку на
оскарження вироку від 17 жовтня 2000 р.  скасувала як незаконну, а
кримінальну справу повернула до суду для  виконання  вимог  статей
348, 349, 358 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        .
 
 "Вісник Верховного Суду України",  N 5,  вересень - жовтень, 2001
р.