ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 14.12.99
(Витяг)
Виправдувальний вирок щодо військовослужбовця, який зі зброєю
залишив пост, скасовано, оскільки суд не дав належної юридичної
оцінки діям підсудного після залишення поста
Вироком військового суду Донецького гарнізону від 4 лютого
1999 р. рядового Є. засуджено за ч. 1 ст. 140 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на
два роки позбавлення волі та за п. "а" ст. 249 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
на
один рік позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК за сукупністю
злочинів йому остаточно визначено два роки позбавлення волі, а
відповідно до ст. 34 КК замість позбавлення волі його направлено
до дисциплінарного батальйону на той самий строк. Цим же вироком
Є. виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених
частинами 1, 3 ст. 222, ч. 1 ст. 223 та п. "а" ст. 241 КК, за
відсутністю в його діях складу цих злочинів.
Ухвалою військового суду Центрального регіону від 9 липня
1999 р. вирок залишено без зміни.
Є. визнано винним у тому, що він 30 липня 1998 р.,
перебуваючи в гуртожитку, таємно викрав три пари черевиків, які
належали громадянам В., Я. та Ж., чим заподіяв кожному з них шкоду
в розмірі 23 грн.
О 5-й годині 11 серпня 1998 р. Є., будучи вартовим на посту
по охороні артилерійських складів військової частини, всупереч
вимогам ст. 237 Тимчасового статуту гарнізонної та вартової служби
Збройних Сил України ( 431/93 ) (431/93)
(затверджений Указом Президента
України 7 жовтня 1993 р.) самовільно залишив цей пост. Через три
дні його було затримано.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень і направлення справи на
новий судовий розгляд у зв'язку з тим, що Є. необгрунтовано
виправдано за п. "а" ст. 241, частинами 1, 3 ст. 222 і ч. 1
ст. 223 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
.
Військова колегія Верховного Суду України визнала, що протест
підлягає частковому задоволенню.
Так, висновки суду про винність Є. у вчиненні крадіжки
індивідуального майна громадян та порушенні статутних правил
караульної служби відповідають фактичним обставинам справи і
грунтуються на досліджених у судовому засіданні та викладених у
вироку доказах.
Є. обгрунтовано виправдано в носінні холодної зброї -
штик-ножа, оскільки останній є складовою частиною автомата і
додаткова кваліфікація його носіння ще й за ч. 3 ст. 222 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
не потрібна.
Разом з тим, виправдовуючи Є. за п. "а" ст. 241, ч. 1 ст. 222
та ч. 1 ст. 223 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, суд не дав належної юридичної
оцінки його діям після залишення поста з вогнестрільною зброєю та
боєприпасами, а лише послався на показання самого засудженого,
який стверджував, що зброю він взяв з метою покінчити життя
самогубством поза межами військової частини.
Як вбачається з матеріалів справи, автомат АКС-74 зі
штик-ножем та 60 патронами було видано Є. виключно у зв'язку з
виконанням ним обов'язків вартового на посту по охороні
артилерійських складів.
Є., залишаючи місце служби, забрав видану йому зброю та
бойові припаси до неї із собою і незаконно їх носив, а також
розпоряджався ними на власний розсуд до затримання, створюючи
загрозу суспільній безпеці. Про це свідчить той факт, що,
перебуваючи в лісі на околиці міста, Є. безпричинно зробив з цієї
зброї п'ять пострілів по птахах.
За таких обставин військова колегія Верховного Суду України
визнала, що дії Є., який, самовільно залишивши місце служби,
забрав із собою видану йому зброю та бойові припаси до неї і
незаконно їх носив, а також розпоряджався ними на власний розсуд,
містять склади злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 і ч. 1 ст. 223
КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, а тому судові рішення в частині виправдання його
за цими статтями підлягають скасуванню.
Помилковим і таким, що не грунтується на матеріалах справи, є
також твердження суду про те, що в діях Є., пов'язаних із
незаконним перебуванням за межами військової частини більше двох
діб, немає складу злочину, тому судові рішення і в цій частині
підлягають скасуванню.
Виходячи з викладеного військова колегія Верховного Суду
України протест заступника Генерального прокурора України
задовольнила частково, вирок військового суду Донецького гарнізону
від 4 лютого 1999 р. та ухвалу військового суду Центрального
регіону від 9 липня 1999 р. щодо Є. в частині його виправдання за
п. "а" ст. 241, ч. 1 ст. 222 та ч. 1 ст. 223 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
скасувала і направила справу в той самий суд на новий судовий
розгляд в іншому складі суддів.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2(18), 2000 р.