СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 28.09.99
(Витяг)
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 15 липня 1997 р. Д. засуджено за ч. 1 ст. 215 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
до позбавлення волі на два роки з відстрочкою на підставі ст. 46-1
КК ( 2001-05 ) (2001-05)
виконання вироку на один рік. Постановлено стягнути
з Д. на користь потерпілого У. - 13 тис. 52 грн. на відшкодування
матеріальної та 900 грн. - моральної шкоди, на користь Боярської
ЦРЛ - 422 грн., центрального госпіталю МВС України - 310 грн.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського
обласного суду від 3 вересня 1997 р. вирок залишено без зміни.
Д. засуджено за порушення правил безпеки руху під час
керування індивідуальним легковим автомобілем, внаслідок чого У.
було заподіяно середньої тяжкості, а М. - легкі тілесні
ушкодження.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування ухвали судової колегії в кримінальних
справах обласного суду як такої, що постановлена з недодержанням
вимог закону, та про направлення справи на новий касаційний
розгляд. Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду
України протест задовольнила з таких підстав.
Відповідно до ст. 378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
та згідно з
роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989
р. N 8 ( v0008700-89 ) (v0008700-89)
, що містяться в п. 15 постанови "Про
практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному
порядку", в ухвалі касаційної інстанції окрім інших обов'язкових
даних повинна бути зазначена суть скарги або подання, коротко
викладено пояснення осіб, які брали участь у засіданні, і докладно
- мотиви прийнятого судом рішення, усі доводи, що містяться в
касаційних скаргах та поданнях, мають бути ретельно вивчені,
проаналізовані й зіставлені з наявними у справі і додатково
поданими матеріалами, з тим щоб жодний довід не залишився без
відповіді в ухвалі.
Ці вимоги касаційною інстанцією виконані не були.
Засуджений Д. та його захисник у касаційних скаргах
зазначали, що ДТП сталася з вини потерпілого У., і посилалися на
однобічність попереднього слідства та неповноту й необ'єктивність
судового слідства у справі, на порушення судом права Д. на захист
тощо. При цьому вони наводили аргументи на обгрунтування своїх
доводів і порушували питання про скасування вироку з направленням
справи на нове розслідування
Судова ж колегія обласного суду, викладаючи в ухвалі суть
касаційних скарг, зазначила лише, що касатори просять вирок
скасувати, а справу направити на додаткове розслідування "у
зв'язку з неповнотою та неправильністю розслідування". Тобто суть
скарг викладено в ухвалі неповно й неточно.
Вона не проаналізувала в ухвалі всі доводи, що містяться в
касаційних скаргах, не зіставила їх із наявними у справі та
додатково поданими матеріалами, не навела мотивів свого рішення, а
лише вказала на те, що винність Д. підтверджується зібраними у
справі та перевіреними в судовому засіданні доказами, що суд дав
їм правильну оцінку, а факт невизнання Д. його винності розцінив
як спосіб уникнути відповідальності за вчинене. Доводи ж, що
містяться в касаційних скаргах, про однобічність попереднього
слідства, неповноту й необ'єктивність судового слідства, про
порушення права Д. на захист та інші залишилися без відповіді.
Крім того, касаційна інстанція всупереч зазначеним вимогам
закону не виклала в ухвалі пояснень адвоката та міркувань
прокурора, які брали участь у розгляді справи в касаційному
порядку.
Тому судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду
України ухвалу касаційної інстанції скасувала як таку, що
постановлена з порушенням вимог закону, а справу направила на
новий касаційний розгляд, запропонувавши суду касаційної інстанції
ретельно перевірити законність і обгрунтованість вироку щодо Д.,
вивчити, проаналізувати й зіставити з наявними у справі
матеріалами доводи, що містяться в касаційних скаргах, з тим щоб
жодний із них не залишився без відповіді в ухвалі, та ухвалити
рішення відповідно до вимог закону і з урахуванням роз'яснень, що
містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12
жовтня 1989 р. N 8 ( v0008700-89 ) (v0008700-89)
.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.