СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 01.06.99

                             (Витяг)

     Вироком Зачепилівського  районного  суду  Харківської області
від 16 січня 1998 р.  К.,  раніше судимого (16 травня 1989 р  його
було засуджено за ч.  3 ст. 81 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         із застосуванням ст.
25-1 КК  на  три  роки  позбавлення  волі  умовно  з  обов'язковим
залученням  до  праці,  а за ухвалою Орджонікідзевського районного
суду м.  Харкова від 21 січня 1991 р. на підставі ч. 5 ст. 25-1 КК
направлено  для подальшого відбування покарання на один рік чотири
місяці три дні до виправно-трудової колонії загального режиму,  30
травня 1996 р. за ч. 3 ст. 140 КК - на три роки позбавлення волі з
конфіскацією всього  майна  та  відстрочкою  виконання  вироку  на
підставі ст. 46-1 КК на два роки), засуджено за ч. 2 ст. 140 КК на
три роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна та за  ч.  3
ст.  140  КК на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією всього
майна. На  підставі  ст.  42  КК  йому   визначено   чотири   роки
позбавлення волі з конфіскацією всього майна,  а відповідно до ст.
43 КК за сукупністю вироків остаточно -  п'ять  років  позбавлення
волі  у  виправно-трудовій  колонії суворого режиму з конфіскацією
всього майна.

     Постановою президії  Харківського обласного суду від 4 грудня
1998 р.  вирок змінено - місцем відбування К.  покарання визначено
виправно-трудову колонію посиленого режиму

     К. засуджено за те,  що,  будучи раніше судимим за  корисливі
злочини,  він  починаючи  з  другої  половини  серпня 1996 р. по 6
вересня 1997 р. таємно викрав особисте майно М. з його подвір'я та
будинку з проникненням у житло й усього за 13 разів викрав його на
загальну суму 4 тис. 24 грн., заподіявши потерпілому значну шкоду.

     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання про скасування постанови президії  Харківського  обласного
суду щодо   К.  та  залишення  без  зміни  вироку  Зачепилівського
районного суду.  Судова колегія в кримінальних справах  Верховного
Суду України протест задовольнила з таких підстав.

     Винність К.  у вчиненні  злочинів,  за  які  його  засуджено,
доведено,  його дії правильно кваліфіковано за частинами 2,  3 ст.
140 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        .

     У справі  встановлено,  що  К.  раніше  відбував  покарання у
вигляді позбавлення волі - ухвалою  Орджонікідзевського  районного
суду м. Харкова від 21 січня 1991 р. його як умовно засудженого до
позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці на підставі ч.
5 ст.   25-1  КК  ( 2001-05  ) (2001-05)
          було  направлено  для  подальшого
відбування  покарання  на  один  рік  чотири  місяці  три  дні  до
виправно-трудової колонії загального режиму, звідки 30 травня 1992
р.  було звільнено у  зв'язку  з  відбуттям  покарання.  Тому  суд
відповідно до вимог абзацу 5 ч. 4 ст. 25 КК обгрунтовано призначив
засудженому   відбування   покарання   за    новим    вироком    у
виправно-трудовій колонії суворого режиму. Президія ж Харківського
обласного суду безпідставно та  без  обгрунтування  свого  рішення
змінила  режим  виправно-трудової колонії з суворого на посилений.
Виходячи  з  наведеного  судова  колегія  в  кримінальних  справах
Верховного  Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила,  постанову президії  Харківського  обласного
суду   від   4   грудня   1998  р.  щодо  К.  скасувала,  а  вирок
Зачепилівського районного суду Харківської області  від  16  січня
1998 р. залишила без зміни.

 "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.