11/1690/495/2012 Про перевищення працівником міліції влади та застосування останнім заходів фізичного впливу до потерпілого, що призвело до заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень - 18.09.2012 Прийняття

- засуджений за ч.3 ст. 365 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки. На підставі ст. 54 КК України його позбавлено спеціального звання старшина міліції.

Постановлено стягнути на користь потерпілого 28000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_3 згідно наказу від 4 квітня 2006 року № 17 обіймав посаду інспектора ПС 3-го взводу БПС ПМУ ГУМВС України в Полтавській області, маючи спеціальне звання -старшина міліції.

13 листопада 2008 року ОСОБА_3 разом із сержантом міліції ОСОБА_4 заступив на службу по охороні громадського порядку в Октябрському районі м. Полтави.

Приблизно о 2 год. 14 листопада 2008 року, патрулюючи, вони зайшли у підземний перехід, розташований по вул. Жовтневій між кінотеатром ім. Котляревського та Головпоштамтом в м. Полтаві, де побачили потерпілого ОСОБА_5 та громадянина ОСОБА_6, які розпивали слабоалкогольні напої «Рево»навпроти магазину «Святковий».

ОСОБА_3, перевіряючи останніх на стан сп'яніння, почав чіплятись до них, ображати, на що потерпілий попросив, щоб той ставився до них з повагою.

Така поведінка потерпілого обурила ОСОБА_3 і він, явно виходячи за межі наданих йому прав та службових повноважень, передбачених ст. ст. 12, 13 Закону України «Про міліцію», де зазначені виключні випадки застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу, а саме: для припинення правопорушення, подолання протидії законним вимогам міліції, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків, умисно вдарив потерпілого ОСОБА_5 кулаком в чоло, від чого той упав і вдарився головою об бетонну підлогу, отримавши тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку легкого ступеня, лінійного перелому тім'яної кістки справа з розвитком після травматичного субарахноїдального крововиливу.

При цьому ОСОБА_3 порушив конституційні права потерпілого на особисту недоторканість, свободу та повагу до його гідності, дискредитував органи міліції, підірвав їх авторитет, завдавши шкоди державним інтересам.

В апеляції захисник - адвокат ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати як незаконний, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки у суду не було достатніх доказів про скоєння злочину саме ОСОБА_3, потерпілий ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_6 давали неправдиві показання, постійно їх змінюючи, а на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд не звернув уваги.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд з аналогічних підстав. В доповненнях до апеляції наголошує на тому, що судом було порушено його право на захист, яке проявилося в тому, що справа була розглянута у відсутності його захисника ОСОБА_11

Інші учасники процесу вирок суду не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи апелянта -засудженого ОСОБА_3 та його захисника -адвоката ОСОБА_2, які підтримали апеляції з наведених у них підстав; думку прокурора про залишення вироку суду без зміни, а апеляцій без задоволення; перевіривши матеріали справи, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого колегія суддів вважає, що апеляції не підлягають до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну юридичну оцінку.

Висновок місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України ґрунтується на належним чином досліджених і перевірених доказах по справі, а доводи апеляції засудженого щодо його непричетності до злочину є аналогічними тим, що вже перевірялись і не знайшли свого підтвердження під час розгляду кримінальної справи місцевим судом.

Зокрема, визнаючи доведеною вину ОСОБА_3 у вчиненні злочину, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 дані ними як в суді, так і під час відтворення за їх участю обстановки та обставин події злочину в ході якого вони відтворювали обставини та механізм заподіяння засудженим тілесного ушкодження потерпілому (т.1 а.с.116-123).

При цьому, перевіряючи доводи засудженого щодо неправдивості їх показань, суд прийшов до висновку, що показання цих осіб в цілому узгоджуються з показаннями інших свідків, а також із сукупністю доказів по справі.

Спростовуючи твердження засудженого, суд послався на те, що допитані судом свідки-продавці магазину «Святковий»ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, підтвердили факт перебування потерпілого та свідка ОСОБА_14 у підземному переході у зазначений в обвинуваченні час. При цьому вони ні до кого не проявляли ні агресії, ні неповаги, ні хуліганства.

Показання цих свідків про факт перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у зазначений час у підземному переході та їх поведінку об'єктивно узгоджуються з дослідженими судом показаннями свідка-інспектора з охорони ТОВ «Антарес-2000» ОСОБА_10 Зокрема, цей свідок пояснював на досудовому слідстві, що він дійсно спілкувався з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у підземному переході, а потім пішов. Коли через деякий час повернувся -ОСОБА_5 приходив до тями, а ОСОБА_6 намагався йому допомоги. На прохання ОСОБА_6 свідок ОСОБА_10 попросив водія таксі відвезти їх додому. Через деякий час таксист повернувся та повідомив, що хлопці з ним не розрахувались за послугу, бо не мали грошей (т.1 а.с.99-102).

Показання свідка ОСОБА_10 узгоджуються з дослідженими судом показаннями свідка-таксиста ОСОБА_16, який підтвердив, що на прохання працівника охоронної фірми підвозив додому двох осіб, один з яких не міг самостійно пересуватися. При цьому один з них пояснив, що його товариша побили працівники міліції і відібрали у нього гроші (т.1 а.с.106-108).

Спростовуючи твердження засудженого щодо недостовірності показань потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6, суд також послався на те, що згідно висновків судово-медичних експертиз, показання потерпілого які він дав 02.02.2009 року в ході відтворення обстановки та обставин події злочину не протирічать об'єктивним судово-медичним даним (т.1 а.с.112-113, 124-125).

Посилаючись на показання свідка ОСОБА_6 та досліджені судом у відповідності до вимог ст. 306 КПК України показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_16, щодо стану потерпілого, який після отриманих тілесних ушкоджень не міг самостійно пересуватися -суд спростував твердження засудженого про те, що ОСОБА_5 міг отримати тілесні ушкодження в іншому місці. Погоджуючись з такими висновками суду, щодо часу і місця отримання потерпілим тілесних ушкоджень, колегія суддів звертає увагу також на ту обставину, що засуджений, який протягом всього досудового та судового слідства наполягав на тому, що йому невідомо звідки у потерпілого тілесні ушкодження -в своїй апеляції вказує, що «ОСОБА_5 не втримався на східцях і впав ударившись головою (оскільки був у п'яному вигляді)»(т.3 а.с.111).

Приймаючи як належні докази по справі протоколи впізнання потерпілим ОСОБА_5 та свідком ОСОБА_6 засудженого, суд виходив з того, що, як зазначено в протоколах цих слідчих дій, вони впізнали ОСОБА_3 за рисами обличчя. Критично оцінивши твердження засудженого про нібито допущені порушення вимог КПК України (1001-05) під час проведення цих слідчих дій, які впливають на достовірність отриманих при цьому даних, суд цілком слушно послався на те, що сам засуджений не заперечує факту свого перебування на місці злочину та спілкування з ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд критично віднісся до показань свідка -інспектора БПС ПМУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_17 в тій частині, що ОСОБА_3 не наносив потерпілому тілесних ушкоджень.

В той же час, суд прийняв до уваги його свідчення в тій частині, що ОСОБА_17 та ОСОБА_3 разом чергували в ніч на 14.11.2008 року та в підземному переході робили зауваження потерпілому ОСОБА_5 і свідку ОСОБА_6. Такі показання свідка ОСОБА_17 повністю узгоджуються з висновком службового розслідування за результатами перевірки звернення ОСОБА_14, відповідно до якого відомості, викладені в його зверненні щодо спричинення співробітниками батальйону патрульної служби ПМУ УМВС України в Полтавській області потерпілому ОСОБА_5 тілесних ушкоджень знайшли своє об'єктивне підтвердження (т.1 а.с.44-49).

Згідно висновків судово-медичної експертизи, у потерпілого виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми забою головного мозку легкого ступеню, лінійного перелому тім'яної кістки справа, з розвитком після травматичного субархноідального крововиливу, кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Дане тілесне ушкодження могло утворитися в строк і за обставин, на які посилається потерпілій в той час, коли він знаходився переважно обличчям до травмуючого фактору.

Таким чином, ретельно дослідивши та перевіривши докази по справі місцевий суд спростував доводи апелянтів щодо недоведеності вини засудженого та прийшов до обґрунтованого висновку щодо заподіяння ОСОБА_3 потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Встановивши, що ОСОБА_3 явно виходячи за межі наданих йому прав та службових повноважень, передбачених ст. ст. 12, 13 Закону України «Про міліцію», заподіяв потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження - суд вірно кваліфікував дії засудженого за ч.3 ст. 365 КК України, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом права та інтересам громадянина та державним інтересам і супроводжувалось насильством та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, і спричинило тяжкі наслідки.

Колегією суддів перевірялись та не знайшли свого підтвердження доводи, викладені в наданих 18.09.2012 року доповненнях до апеляції засудженого, щодо порушення судом його права на захист, яке нібито виражалось в тому, що захисник ОСОБА_11 -дружина засудженого була позбавлена можливості проводити належний захист інтересів ОСОБА_3 через її відсутність в судовому засіданні. Як вбачається зі змісту протоколу судового засідання, засуджений жодного разу не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи через відсутність його захисника з кола близьких родичів. Навіть в апеляційній інстанції він просив розглядати справу у відсутності захисника ОСОБА_11. Натомість, як в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції його інтереси захищали професійні адвокати ОСОБА_2 та ОСОБА_18 і жодне судове засідання по справі не проведено у відсутності захисника-професійного адвоката засудженого. За таких обставин, доводи апелянта про нібито порушення судом його права на захист є надуманими та безпідставними.

Призначаючи засудженому покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, наявність на його утриманні малолітньої дитини, а також відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Врахувавши, що засудженим вчинено тяжкий злочин з використанням наданих йому законом службових повноважень, суд відповідно до ст. 54 КК України застосував до нього додаткове покарання у виді позбавлення спеціального звання -старшина міліції.

Оскільки покарання засудженому призначене із дотриманням вимог ст.ст. 65, 54 України - колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного судом покарання.

В той же час, вирок суду підлягає уточненню.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення»від 07.04.2011 року (3207-17) внесено зміни до ст. 365 КК України якими посилюється покарання, передбачене санкцією частини третьої цієї статті.

Статтею 5 КК України встановлено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі, тобто не поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вчинив злочин 14.11.2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 року (3207-17) . Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд вірно призначив ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч.3 ст. 365 КК України в редакції 2008 року, однак не зазначив цього у вироку. В зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне уточнити вирок в ревізійному порядку .