0308/715/2012 Про розбій, скоєний з корисливих мотивів двома особами за попередньою змовою між собою - 04.05.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, засудженого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2 та його захисника -адвоката ОСОБА_3 на вирок Луцького міськрайонного суду від 17 лютого 2012 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, освіта середня-спеціальна, неодружений, непрацюючий, раніше судимий вироком Острозького районного суду Рівненської області 06.11.2006 року за ст.ст. 185 ч.3; 187 ч.3; 119 ч.1; 70 ч.1 КК України (2341-14) на 7 (сім) років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі відповідно до постанови Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30.06.2011 року умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 26 днів,

засуджений за ст. 187 ч.2 КК України на 8 /вісім/ років позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна в дохід держави.

На підставі ст. 71 ч.1 КК України за сукупністю вироків до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком суду від 06.11.2006 року у виді 6 /шести/ місяців позбавлення волі, та остаточно до відбування ОСОБА_1 визначено 8 (вісім) років і 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна в дохід держави;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець та жителя АДРЕСА_1, освіта середня, непрацюючий, одружений, на утриманні знаходиться неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше несудимий,

засуджений за ст. 187 ч.2 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу на 4 (чотири) роки позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна в дохід держави.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишено попередню тримання під вартою, засудженому ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на утримання під вартою та взято під варту у залі суду.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 визначено з 01 жовтня 2011 року, ОСОБА_2 з часу взяття його під варту. Зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_2 час перебування його під вартою із 19 по 21 жовтня 2011 року.

Вироком вирішено долю речових доказів.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати,

Згідно вироку суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними і засуджені за те, що 17 вересня 2011 року, приблизно о 23-00 годині вечора, діючи за попередньою змовою між собою, та знаходячись біля продуктового магазину «Берізка», що по вул. Рівненській у м. Луцьку, переслідуючи корисливу зацікавленість та мету заволодіння чужим майном, вчинили напад на потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, застосувавши при цьому до них фізичне насильство, що є небезпечним для здоров'я потерпілих і виразилось в нанесенні ними численних ударів в різні ділянки тіла потерпілому ОСОБА_5, внаслідок чого останній втратив свідомість та отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на тілі, сколу коронки 2-го зуба на нижній щелепі справа, 1-го зуба на верхній щелепі справа, а також нанесли удар в обличчя потерпілому ОСОБА_7, внаслідок чого останній впав та втратив втратив свідомість, та отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на тілі, та краєвого сколу 4-го зуба на нижній щелепі зліва, заволоділи належним їм майном: мобільним телефоном марки «Нокіа 1208» вартістю 300 грн., в якому знаходилась картка оператора мобільного звязку «Київстар» вартістю 25 грн., на рахунку якої знаходились грошові кошти у сумі 1 грн., та коштами в сумі 10 грн., а всього майном потерпілого ОСОБА_5 на суму 336 грн.; мобільним телефоном марки »вартістю 300 грн., в якому знаходилась картка оператора мобільного зв'язку «Київстар» вартістю 25 грн., на рахунку якої були грошові кошти у сумі 15 грн., шкіряним паском вартістю 60 грн., а всього майном потерпілого ОСОБА_7 на суму 400 грн.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції у поданій апеляції, не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеності вини та правильності кваліфікації дій засуджених вказує на незаконність вироку в частині призначеного засудженим покарання. Вказує на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили тяжкий злочин, злочин вчинили у стані алкогольного сп'яніння, а тому суд безпідставно виключив з обвинувачення таку обтяжуючу покарання обставину як вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння. Також суд не врахував, що засуджені вини не визнали та шляхом дачі неправдивих показань всіляко намагались уникнути відповідальності. Крім цього, ОСОБА_1 вчинив злочин в період умовно-достроково звільнення його від відбування покарання. Також вважає, що суд безпідставно застосував щодо ОСОБА_2 ст. 69 КК України. Прохає вирок в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання 9 (дев'ять) років позбавлення волі, а ОСОБА_2 за цим же законом 7 (сім) років позбавлення волі.

Засуджений ОСОБА_1 у поданій апеляції, не заперечуючи факту нанесення ним та ОСОБА_2 потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 тілесних ушкоджень вказує на те, що мобільними телефонами потерпілих заволоділи після нанесення останнім тілесних ушкоджень. Зазначає, що потерпілі свідомості не втрачали і бачили, як у них вилучали мобільні телефони. Потерпілим повністю відшкодовані матеріальні збитки. Прохає вирок змінити та пом'якшити покарання.

Засуджений ОСОБА_2 у поданій апеляції зазначає, що потерпілим тілесні ушкодження наносив без наміру заволодіннях їх майном. Про те, що ОСОБА_1 заволодів мобільними телефонами дізнався від працівників міліції. Але цих показань суд до уваги не взяв. Суд також не врахував, що до кримінальної відровідальності він притягується вперше, має на утриманні малолітню дитину. Повністю відшкодував завдану потерпілим шкоду. Прохає вирок суду в частині призначеного покарання змінити, застосувати ст. 75 КК України та призначити покарання з випробуванням.

Захисник засудженого ОСОБА_2 -адвокат ОСОБА_3 посилається на те, що показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є суперечними і не підтверджують вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб. Очні ставки між потерпілими і обвинуваченими проведені формально та шляхом копіювання показань інших протоколів. Вважає, що показання потерпілих, протоколи очних ставок є наналежними та недопустими доказами. Прохає дії ОСОБА_2 перекваліфікувати з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 1 ст. 125 КК України та призначити останньому покарання не пов'язане з позбавленням волі.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, прокурора, який свою апеляцію підтримав, просив вирок в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 більше тяжче покарання, а ОСОБА_2 покарання без застосування ст. 69 КК України, засудженого ОСОБА_1 який свою апеляцію підтримав, а апеляції прокурора не визнав, ОСОБА_2 та його захисника, які свої апеляції підтримали, а апеляцію прокурора заперечили, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів судової палати прийшла до висновку, що апеляції до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи і цим обставинам дав правильну юридичну оцінку. Дії засуджених кваліфікував за ч. 2 ст. 187 КК України, як умисний напад на потерпілих, з метою заволодіння їх майном з застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я потерпілих, вчинений за попереднім зговором групою осіб і така кваліфікація їх дій є правильною. Винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчинених ними злочинах повністю стверджується зібраними і перевіреними у суді першої інстанції доказами.

Доводи засудженого ОСОБА_1 у своїй апеляції про те, що матеріальними цінностями потерпілих він заволодів після нанесення останнім тілесних ушкоджень, а ОСОБА_2, що тілесні ушкодження потерпілим наносив без мети заволодіння їх майном повністю спростовані показаннями потерпілого ОСОБА_5, який на досудовому слідстві та у суді ствердив, що коли ОСОБА_7 відмовився передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 всі куплені ними сигарети, то ОСОБА_1 зразу ж схватив його рукою за шию, а ОСОБА_2 наніс правою ногою удар йому в обличчя. Він втратив координацію і впав на землю. В цей час побачив, що ОСОБА_7 також лежить на землі. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з двох сторін стали бити його ногами. Потім ОСОБА_2 сказав йому знімати обручальну каблучку. З метою перешкодити заволодіння каблучкою він зажав кулак правої руки. У відповідь на це він отримав ще два удари ногами по обличчю, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали знімати з нього сумочку, в якій знаходились документи, гроші та мобільний телефон Він знову став чинити опір. Тоді йому нанесли ще один удар ногою у голову, після чого він втратив свідомість ( а.с. 22-24 ).

Потерпілий ОСОБА_6 ствердив, що коли ОСОБА_1 схватив ОСОБА_5 за шию, то в цей момент ОСОБА_2 вдарив його кулаком правої руки у переносицю, від даного удару він впав і втратив свідомість. До свідомості його привів ОСОБА_5 Тоді ж він виявив пропажу мобільного телефона, а ОСОБА_5 сумочки.

Такі показання потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 давали на протязі усього досудового та судового слідства. Показання потерпілих частково підтвердили самі підсудні. Крім того, їх показання повністю підтверджуються висновками судово-медичних експертиз ( а.с. 109-110; 116), протоколом огляду місця події від 20.09.2011 року, при проведенні якого в кімнаті, де проживав ОСОБА_1 був виявлений ремінь та мобільний телефон, якими підсудні заволоділи у потерпілого ОСОБА_5 під час розбійного нападу ( а.с. 5-7 ), протоколами очних ставок потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, при проведенні яких потерпілі повністю підтвердили свої показання, щодо обставин вчинення на них розбійного тнападу.

З матеріалів справи та вироку суду встановлено, що тілесні ушкодження потерпілим засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нанесли спільними діями, їх дії були узгоджені та цілеспрямовані і направлені на нанесення потерпілим тілесних ушкоджень з метою заволодіння їх майном, тобто на вчинення розбійного нападу.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що майна у потерпілих він не викрадав, оскільки потерпілий ОСОБА_5 ствердив, що тілесні ушкодження йому завдавали обидва підсудні і саме ОСОБА_2 вимагав, щоб він зняв з пальця обручальну каблучку, а коли він відмовився це виконати, стали наносити удари ногами, а потім вдвох заволоділи його сумочкою, а також ті обставини, що ОСОБА_2 продав мобільний телефон ОСОБА_5 іншій особі, в якої цей телефон був вилучений працівниками міліції.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що майном потерпілих він заволодів після заподіяння останнім тілесних ушкоджень також повністю спростовані наведеними вище доказами

Наведені вище обставини у сукупності свідчать про те, що умисел ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був направлений на вчинення розбійного нападу, а тому суд першої інстанції правильно кваліфікував їх дії за ч. 2 ст. 187 КК України та навів мотиви такого рішення.

Доводи засудженого ОСОБА_1, наведені ним у своїй апеляції про те, що потерпілі свідомості не втрачали, повністю спростовуються показаннями потерпілих, а також показаннями самого ОСОБА_1, які він давав на досудовому слідстві та у суді, та в яких вказував, що в момент заволодіння майном потерпілі були без свідомості.

Потерпілі ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на протязі усього досудового слідства та у суді давали одинакові та стабільні показання. Їх показання об'єктивно узгоджуються з іншими доказами по справі. Очна ставка між потерпілими ОСОБА_5, ОСОБА_7 та обвинуваченими ОСОБА_1, ОСОБА_2 проведена у відповідності до вимог ст. 172- 173 КПК України і будь-яких зауважень щодо проведення даної слідчої дії обвинувачені не заявляли. Тому доводи захисника засудженого ОСОБА_2 -адвоката ОСОБА_3 про те, що показання потерпілих є суперечними, а очна ставка проведена формально і ці докази є недопустимими, не ґрунтуються на законі, а тому колегія суддів ці доводи до уваги не приймає.

Згідно до п. 2 ст. 67 КК України, суд має право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнавати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставини, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2,6,7,9,10,12 такою, що обтяжує покарання, навіши мотиви свого рішення у вироку.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що жодних доказів, які би об'єктивно свідчили, про вчинення злочину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння у справі немає. Не навів таких доказів і прокурор у своїй апеляції. Посилання прокурора у апеляції на показання підозрюваних, які вказували, що в той вечір випили по пляшці пива не є достатньою підставою вважати, що підсудні вчинили злочин у стані алкогольного спяніння, а тому суд першої інстанції вірно виключив вказану обтяжуючу покарання обставину з обвинувачення.

При призначенні покарання суд першої інстанції врахував характер та суспільну небезпечність вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких та осіб винних. Зокрема те, що ОСОБА_1 раніше засуджувався за умисні злочини, даний злочин вчинив в період умовно-достроково відбування покарання за попереднім вироком, а тому правильно призначив йому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 187 КК України та з врахуванням вимог ст. 71 цього Кодексу.

Призначене ОСОБА_1 покарання майже збігається з позицією прокурора, яку він висловлював у суді першої інстанції, а тому доводи прокурора про призначення йому надто мякого покарання є безпідставні.

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд врахував пом'якшуючі покарання обставини -повне відшкодування потерпілим, завданої злочином шкоди та думку потерпілих, які на наполягали на призначенні останньому тяжкого покарання. Крім цього, суд врахував особу винного, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, має на утриманні малолітню дитину.

Наведені підстави у їх сукупності давали суду першої інстанції підстави для застосування ст. 69 КК України (2341-14) та призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі, але нижче найнижчої межі санкції даної статті. Такі висновки суду ґрунтуються на фактичних обставинах справи, зібраних доказах і є правильними.