колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Ященка М.А.,

суддів - Стрижко С.І., Лясковської В.І.,

при секретарі - Мартиненко О.В.,

за участю прокурора - Гуменюк Л.М.,

представника цивільних позивачів - ОСОБА_1,

захисників - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

засуджених - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_4 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року, -

Цим вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за ч. 4 ст. 187 КК України на 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець м. Ізмаїла Одеської області, громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,

засуджений за ч. 4 ст. 187 КК України на 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8 залишені без розгляду.

З засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь цивільних позивачів стягнуто у солідарному порядку заподіяну злочином майнову шкоду, в дольовому порядку - судові витрати.

Судом вирішено питання про речові докази по справі.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_4, в середині листопада 2009 року, володіючи інформацією про рух грошових коштів ВАТ «Київське автотранспортне підприємство-13054» (надалі КАТП «13054»), розташованого по вул. Малинській, 20, в м. Києві, вирішив вчинити розбійний напад на працівників цього підприємства, які перевозили грошові кошти на заробітну плату персоналу. Реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння чужим майном, ОСОБА_4 запропонував своєму знайомому ОСОБА_5 та двом невстановленим досудовим слідством особам здійснити розбійний напад на працівників КАТП «13054», при цьому розповів їм заздалегідь розроблений ним план цього злочину, суть якого полягала в тому, що він, керуючи автомобілем, буде слідкувати за автомобілем КАТП «13054» - «ВАЗ-2110» д.н.з. НОМЕР_2 (надалі «ВАЗ-2110»), в салоні якого будуть знаходитись особи, які повинні отримати грошові кошти в одному з банків м. Києва, про що ОСОБА_4 проінформує співучасників по заздалегідь приготовлених ними мобільних телефонах. В свою чергу, ОСОБА_5 та два інших невстановлені досудовим слідством співучасники, використовуючи заздалегідь приготовлений для вчинення розбійного нападу автомобіль «МІЦУБІСІ ПАДЖЕРО» д.н.з. НОМЕР_1 (надалі«МІЦУБІСІ»), прослідують до вул. Малинської, в м. Києві, де з метою умисного зупинення автомобіля КАТП «13054» - «ВАЗ-2110», повинні будуть скоїти дорожньо-транспортну пригоду, а потім заволодіти грошовими коштами та втекти з місця вчинення злочину. На дану пропозицію ОСОБА_4, ОСОБА_5 та невстановлені досудовим слідством особи погодились, тим самим вступивши з ним в попередню злочинну змову.

З метою виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_4, 30 грудня 2009 року, в ранковий час, керуючи невстановленим слідством автомобілем, прослідував за автомобілем КАТП «13054» - «ВАЗ-2110» під керуванням водія ОСОБА_7, в салоні якого знаходилась головний бухгалтер вказаного підприємства ОСОБА_8, до «РАЙФАЙЗЕН БАНК-АВАЛЬ» розташованого по бульв. Лесі Українки, 26, в м. Києві, та переконавшись в отриманні останньою грошових коштів, за допомогою мобільного телефону повідомив дану інформацію ОСОБА_5, який, діючи погоджено з ОСОБА_4 та двома невстановленими досудовим слідством особами, згідно попередньої злочинної домовленості, на заздалегідь приготовленому для скоєння злочину автомобілі «МІЦУБІСІ», прослідували до вул. Малинської, в м. Києві та чекали на появу працівників КАТП «13054». Тим часом ОСОБА_4, керуючи невстановленим слідством автомобілем, прослідував до перехрестя пр-ту Академіка Палладіна та вул. Малинської в м. Києві та став чекати на появу автомобіля КАТП «13054» - «ВАЗ-2110», з отриманими в «РАЙФАЙЗЕН БАНК-АВАЛЬ» грошовими коштами.

Приблизно о 13-45 год., 30 грудня 2009 року, ОСОБА_4, знаходячись на перехресті пр-ту Академіка Палладіна та вул. Малинської в м. Києві, помітив автомобіль КАТП «13054» - «ВАЗ-2110», про що повідомив по заздалегідь приготовленому мобільному телефону ОСОБА_5 та двох невстановлених слідством осіб. Тоді, відповідно до попередньої злочинної домовленості, ОСОБА_5, який діяв погоджено з ОСОБА_4, на автомобілі «МІЦУБІСІ», в якому також перебували дві невстановлені досудовим слідством особи, неподалік від центрального в'їзду на територію КАТП, скоїв зіткнення з вищевказаним автомобілем, чим було застосоване до потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які знаходились в салоні автомобіля «ВАЗ-2110», насильство небезпечне для їх життя чи здоров'я. Після цього ОСОБА_5 та невстановлена слідством особа, які знаходились в салоні автомобіля «МІЦУБІСІ ПАДЖЕРО», д.н.з. НОМЕР_1, вийшли з нього і ОСОБА_5, утримуючи в руках невстановлений слідством предмет, схожий на вогнепальну зброю, підбіг до автомобіля «ВАЗ-2110» та став погрожувати ОСОБА_7 застосуванням вказаного предмету. В цей час інша невстановлена слідством особа, яка вибігла разом із ОСОБА_5 із салону автомобіля «МІЦУБІСІ », підбігши до автомобіля «ВАЗ-2110», відчинила ліві задні двері та застосовуючи насильство, кулаком, умисно нанесла декілька ударів по голові потерпілій ОСОБА_8, подолавши тим самим її опір. Вказані погрози потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 сприйняли як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, після чого ОСОБА_5 та невстановлена досудовим слідством особа, заволоділи поліетиленовим пакетом та портфелем, в яких знаходились гроші, які належать ВАТ «Київське автотранспортне підприємство-13054» в сумі 542 253,00 грн., ТОВ «СОЮЗ- 08» в сумі 2 066,58 грн., ТОВ «ГЕКАТА-3» в сумі 164,72 грн., ТОВ «СТВ-ПАРТНЕР» в сумі 4 632,36 грн., ТОВ «МБ-СЕРВІС-2» в сумі 4 734,86 грн., ТОВ «РОСТОК-2007» в сумі 3 272,48 грн., ТОВ «ГАРАНТІЯ-ЛТД» в сумі 5 799,02 грн., ТОВ «ЄВРОБРОК-06» в сумі 14 146,88 грн., ТОВ «РОСТ-07» в сумі 3 272,48 грн., ТОВ «ВІТА-ІНТЕР» в сумі 4 402,53 грн., ТОВ «ПРОГРЕС-ТЕРМІНАЛ» в сумі 7 515,26 грн., ТОВ «ПАРТНЕР ГРУП УКРАЇНА» в сумі 5 148,71 грн., ТОВ «ГЕКАТА-ТЕРМІНАЛ» в сумі 2 204,66, ТОВ «СТАНДАРТ-06» в сумі 4 788,87 грн., ТОВ «МБ СЕРВІС-1» в сумі 3 814,51 грн., ТОВ «МБ-СЕРВІС-3» в сумі 3 985,65 грн., ТОВ «УНІВЕРСАЛ-2008» в сумі 3 166,58 грн., ТОВ «СВІТ-МБ» сумі 3 523,72 грн., ТОВ «ДІАМАНТ-2000» в сумі 3 865,83 грн., ТОВ «ГЕКАТА-2» в сумі 7 464,56 грн., ТОВ «ГЕКАТА-БРОКЕР» в сумі 22 363,08 грн., а всього на загальну суму 652 047,23 грн., що в 250 разів і більше перевищує мінімальний розмір заробітної плати і є особливо великим розміром.

З викраденим чужим майном ОСОБА_5, ОСОБА_4 та дві невстановлені досудовим слідством особи з місця вчинення злочину зникли, в подальшому розпорядившись ним на власний розсуд.

Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисники ОСОБА_6, ОСОБА_2, засуджений ОСОБА_4 подали апеляції.

Прокурор просив змінити вирок суду, в мотивувальній його частині зазначити, що дії засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кваліфікувати як напад, вчинений за попередньою змовою групою осіб із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я осіб, які зазнали нападу, з метою заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах. Необхідність цього прокурор мотивував тим, що в ході судового слідства в суді першої інстанції було встановлено, що насильство небезпечне для життя чи здоров'я потерпілих засудженими фактично не застосовувалось, а мала місце погроза застосування такого насильства.

Захисник засудженого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок та направити кримінальну справу на додаткове розслідування, мотивуючи це істотним порушенням кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону. На його думку під час досудового та судового слідства не здобуто жодного доказу на підставі якого дії його підзахисного можливо кваліфікувати за ч. 4 ст. 187 КК України. Потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_8 засвідчили про причетність до злочину виключно ОСОБА_5 Показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 також не підтверджують вини ОСОБА_4 Досліджені судом першої інстанції протоколи слідчих дій та інші документи і відомості, які в них містяться, не мають жодного відношення до інкримінованого ОСОБА_4 злочину передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, або є непрямими та такими, що підтверджують його пособництво у викраденні коштів з автомобіля КАТП «130543». Обвинувачення ОСОБА_4 було пред'явлене виключно на його показаннях під час досудового слідства, здобутих незаконним шляхом, які не підтверджені іншими доказами. У зв'язку з цим постанова слідчого про притягнення ОСОБА_4 як обвинуваченого за ч. 4 ст. 187 КК України суперечить вимогам ст.ст. 74, 131 КПК України і є незаконною. Неповнота та однобічність досудового слідства підтвердилась під час допиту в суді потерпілого ОСОБА_7 При проведенні досудового слідства потерпілим не пред'являлись засуджені для впізнання, а в суді ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_20, як особу, яка здійснила на нього напад і погрожувала предметом, схожим на пістолет. При цьому було порушено вимоги ст. 174 КПК України. При перегляді в суді відеозапису відтворення обстановки та обставин події злочину з участю ОСОБА_5 на його обличчі явно видно тілесні ушкодження, які згідно пояснень ОСОБА_20 були нанесені йому працівниками міліції з метою примусу до зізнання у вчиненні цього злочину. Відеозапис відтворення обстановки та обставин події злочину з участю ОСОБА_4 було знищено з метою приховування наявності на його тілі тілесних ушкоджень. Перераховані обставини унеможливлюють встановлення істини по справі. Для правильної кваліфікації дій засуджених під час досудового слідства необхідно додатково допитати підсудних, потерпілих та свідків, провести з ними відтворення обстановки та обставин події злочину, провести впізнання осіб та предметів, призначити та провести дактилоскопічні експертизи, виїмку документів та носіїв інформації. Вірною він вважає кваліфікацію дій його підзахисного за п. 5 ст. 25, ч. 5 ст. 185 КК України, як пособництво у таємному викраденні чужого майна в особливо великих розмірах.

Захисник засудженого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_2 просить скасувати вирок та направити кримінальну справу на додаткове розслідування, мотивуючи це неповнотою та неправильністю досудового та судового слідства, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При цьому захисник посилається на показання ОСОБА_5 в суді про застосування до нього фізичного насильства зі сторони працівників міліції, протиріччя в показаннях потерпілого ОСОБА_7, який під час досудового слідства повідомляв, що запам'ятав лише нижню частину обличчя нападника, а в суді впізнав ОСОБА_5 При перегляді в суді відеозапису відтворення обстановки та обставин події злочину з участю ОСОБА_5 на його обличчі явно видно тілесні ушкодження, які згідно пояснень ОСОБА_20 були нанесені йому працівниками міліції з метою примусу до зізнання у вчиненні цього злочину, що підтверджується і висновками судово-медичної експертизи. В матеріалах справи відсутні роздруківки телефонних дзвінків станом на час вчинення злочину, зроблених з телефонів, вилучених у засуджених. При постановленні вироку суд також не в повній мірі врахував наявність обставин, які пом'якшують покарання та дані про особу ОСОБА_5, який раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та нарколога, позитивно характеризується за місцем мешкання, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та дружину, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, являючись їх єдиним годувальником. Під час додаткового розслідування, на його думку, необхідно провести ті ж слідчі дії, які зазначені в апеляції захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_6

Засуджений ОСОБА_4 в своїй апеляції, просить скасувати вирок та направити кримінальну справу на додаткове розслідування, мотивуючи це неповнотою та неправильністю досудового та судового слідства, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. При цьому він посилається на те, що під час досудового слідства не було встановлено автомобіль, яким він керував під час вчинення злочину. Обставини справи щодо цього, а також щодо вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, його ролі при цьому, викладені виключно на підставі припущень слідчого і не ґрунтуються на доказах. Перевірка працівниками прокуратури його доводів щодо застосування до нього працівниками міліції недозволених методів дізнання проведена поверхово. Суд першої інстанції проігнорував фальсифікацію стороною обвинувачення матеріалів справи і постановив, на його думку, незаконний вирок.

Апеляція від засудженого ОСОБА_5 не надійшла.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив задовольнити апеляцію прокурора, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та заперечував проти задоволення апеляцій захисників та засудженого ОСОБА_4, пояснення представника цивільних позивачів, який вважав вирок законним та обґрунтованим, пояснення захисників, засуджених які просили вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, провівши частково судове слідство, судові дебати, вислухавши останнє слово засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників та засудженого ОСОБА_4 підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Винність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні розбійного нападу, за попередньою змовою групою осіб, спрямованому на заволодіння майном у особливо великих розмірах, не дивлячись на невизнання вини засудженим ОСОБА_5 та часткове її визнання засудженим ОСОБА_4, доведена сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні суду першої інстанції, які знайшли своє повне та об'єктивне відображення у вироку, що підтвердилось і під час проведення судового слідства судом апеляційної інстанції.

Під час досудового слідства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 давали докладні та послідовні показання про свою участь в розбійному нападі на потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 При цьому, незалежно один від одного, в своїх початкових поясненнях від 08 січня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказували на такі фактичні обставини, які могли бути відомі лише безпосереднім учасникам зазначених подій і про них не могли знати працівники міліції, які розслідували дану справу. Так, ОСОБА_4 повідомив, що гроші в сумі 60 000,00 грн., купюрами по 200,00 грн., після вчинення злочину, ввечері 30 грудня 2010 року йому передав ОСОБА_5, який розповів при цьому, що під час заволодіння ними, автомобіль яким їх перевозили був зупинений шляхом скоєння ДТП. З цих грошей 40 000,00 грн. він сховав у своїй квартирі, 12 000,00 грн. передав ОСОБА_11, а 8 000,00 грн. витратив на власні потреби (т. 2, а.с. 97-102). ОСОБА_5 також зазначив, що він, керуючи автомобілем «МІЦУБІСІ ПАДЖЕРО», шляхом скоєння ДТП зупинив автомобіль, яким перевозили гроші. Пізніше він залишив автомобіль, яким керував під час вчинення злочину, по вул. Берковецькій в м. Києві (т. 2, а.с. 103-107). В подальшому ці пояснення засуджені підтвердили при дачі показань як підозрювані, як обвинувачені та при відтворенні обстановки та обставин події злочину, деталізувавши та уточнивши їх (т. 3, а.с. 10-14; 24; 39-42; 52; 79-86; 67-78).

Дані показання відповідають іншим фактичним даним, зокрема, вилученням на підставі показань ОСОБА_4, за місцем його мешкання, грошових коштів в сумі 40 000,00 грн., які являються предметом злочину (т. 1, а.с. 60-77), виявленням на підставі пояснень від 08 січня 2010 року ОСОБА_5, наступного дня, 09 січня 2010 року, на вказаному ним місці, автомобіля «МІТСУБІСІ ПАДЖЕРО», який являється знаряддям вчинення злочину (т. 1, а.с. 78-90), вилученим під час досудового слідства речовим доказам - борговій розписці ОСОБА_11 про отримання від ОСОБА_4 12 000,00 грн. та вилученими у ОСОБА_5 грошима (т. 1, а.с. 55-58; т. 4, а.с. 136).

В подальшому, під час досудового слідства та в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій засуджені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 змінили свої показання, заявивши про непричетність їх до вчинення розбійного нападу, посилаючись на застосування до них фізичного та психологічного тиску з боку працівників міліції та фальсифікацію ними матеріалів справи.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що твердження засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо застосування до них фізичного та психологічного тиску з боку працівників міліції, не відповідають дійсності, адже під час досудового слідства вони докладно розповідали про обставини вчинення злочину, і жодного разу не повідомили про застосований до них тиск.

Як вбачається з матеріалів справи, під час судового слідства, за дорученням суду, прокуратурою Святошинського району м. Києва проведена перевірка щодо застосування співробітниками Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві відносно засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заходів фізичного або психологічного тиску, в ході якої не здобуто об'єктивних даних, які вказують на зловживання та перевищення своїх службових обов'язків окремими працівниками Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві (т. 6, а.с. 37-38).

Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції були допитані, як свідки, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які є співробітниками Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві і приймали участь у розслідуванні даної справи, котрі підтвердили добровільність показань засуджених під час досудового слідства і заперечували застосування до них заходів фізичного або психологічного тиску під час проведення досудового слідства.

Під час розгляду справи апеляційним судом, в порядку перевірки показань засуджених з цього приводу, згідно з відповідним повідомленням суду, прокуратурою Святошинського району м. Києва була знову проведена перевірка щодо застосування співробітниками Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві відносно засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недозволених методів дізнання та слідства, за результатами якої, постановою від 12 березня 2012 року, прийнято рішення - в порушенні кримінальної справи відносно працівників Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві відмовити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, за відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365 КК України.

Висновок суду про винність засуджених у вчиненні інкримінованого їм злочину також ґрунтується на показаннях в суді потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які не лише підтвердили дані ними під час досудового слідства показання, а і прямо вказали на ОСОБА_5, як на особу, яка безпосередньо погрожувала потерпілому ОСОБА_7 предметом, схожим на пістолет і цю погрозу потерпілий сприймав, як реальну.

Посилання в апеляціях захисників та засудженого ОСОБА_4 на неправдивість показань потерпілих в суді першої інстанції та невідповідність цих показань тим, що вони давали під час досудового слідства, нічим не підтверджені. Як встановлено колегією суддів, дані потерпілі були попереджені судом про кримінальну відповідальність, мотивів для дачі неправдивих показань у них не було. Показання потерпілих є послідовними, підтверджуються сукупністю інших доказів, досліджених судом першої та апеляційної інстанцій.

З метою перевірки показань засудженого ОСОБА_4 щодо фальсифікації працівниками міліції даних протоколу відтворення обстановки та обставин події злочину від 09 січня 2010 року (т. 3, а.с. 79-86) судом апеляційної інстанції були допитані, як свідки, ОСОБА_21 та ОСОБА_22, які брали участь в даній слідчій дії, відповідно, як спеціаліст та понятий. При цьому ОСОБА_21 засвідчив, що підпис в протоколі належить йому і його він поставив після проведення даної слідчої дії, прочитавши протокол та переконавшись у його відповідності змісту відтворених з його участю обставин. ОСОБА_22 підтвердив, що він був понятим під час відтворення обстановки та обставин події злочину 09 січня 2010 року з участю ОСОБА_4, якого впізнає в суді. Під час проведення даної слідчої дії ОСОБА_4 показував маршрут свого руху на автомобілі та розповідав про обставини пограбування якихось осіб. Отже, дані показання спростовують доводи засудженого ОСОБА_4 про фальсифікацію працівниками міліції даних протоколу відтворення обстановки та обставин події злочину від 09 січня 2010 року.

Колегією суддів також перевірені показання ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції, про які він не повідомляв під час досудового слідства та в суді першої інстанції, про те, що він не міг вчинити інкриміновані йому дії в першій половині дня 30 грудня 2009 року, так як приблизно з 11-00 год. до 12-00 год. знаходився на прийомі у лікаря в клініці «Прозорість» в районі «Академмістечка», після цього поїхав до свого помешкання, а з 14-30 год. до 16-00 год. перебував у своєї тітки ОСОБА_23, в сел. Коцюбинському. З метою перевірки цих показань та наданих з цього приводу стороною захисту довідок, в суді апеляційної інстанції, як свідок, була допитана лікар ОСОБА_24, яка засвідчила, що час перебування на прийомі у неї ОСОБА_4 30 грудня 2009 року з 11-30 год. до 12-00 год. вона дописала у довідці від 02 березня 2012 року на прохання його матері. Насправді час його прийому в наявній медичній документації не зафіксований і вона вказала його помилково, з рефрактометрії за 2008 рік.

На виконання доручення суду, органом досудового слідства з клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока» отримані дані, що 30 грудня 2009 року ОСОБА_4 туди не звертався.

Допитана під час апеляційного розгляду справи, як свідок, ОСОБА_23 підтвердила, що дійсно вона є тіткою ОСОБА_4 і той 30 грудня 2009 року, приблизно з 14-15 год. до 16-00 год. знаходився в її помешканні, в сел. Коцюбинському, але дані показання не створюють алібі для ОСОБА_4, так як згідно доведеного в суді обвинувачення, 30 грудня 2009 року о 13-45 год. він знаходився на пр-ті Академіка Палладіна в м. Києві і мав реальну можливість до 14-15 год. доїхати до сел. Коцюбинське.

Наведене вище свідчить про неправдивість показань засудженого ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції та намагання з його сторони штучно створити докази, з метою уникнення відповідальності за скоєне.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про вилучення з неї частини доказів - роздруківок телефонних дзвінків, станом на час вчинення злочину, зроблених з телефонів, які перебували у засуджених, речових доказів, вилучених з автомобіля на якому було вчинено напад. Представник цивільних позивачів пояснив у суді, що таких доказів в справі не було, а посилання на них в колективних скаргах працівників ВАТ «Київське автотранспортне підприємство-13054» носить характер припущення. В зв'язку з цим відповідні положення апеляції захисника ОСОБА_25 не ґрунтуються на будь-яких доказах.

Колегія суддів, погоджується в висновками суду першої інстанції, що засуджені вчинили розбійний напад, з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я осіб, які зазнали нападу, за попередньою змовою групою осіб, спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах і вважає правильною кваліфікацію їх дії за ч. 4 ст. 187 КК України.

Разом з тим, на думку колегії суддів, частково правильним є посилання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на необхідність зміни вироку, шляхом уточнення в мотивувальній частині характеру насильства, застосованого при розбійному нападі. Згідно з пред'явленим засудженим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинуваченням та виходячи з вироку суду, їх дії по умисному скоєнню зіткнення керованого ОСОБА_5 автомобіля з автомобілем, в якому перебували потерпілі, з метою його примусової зупинки та їх же дії, пов'язані з направленням ОСОБА_5 на потерпілого ОСОБА_7 предмета схожого на вогнепальну зброю, оцінені, як застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я осіб, які зазнали нападу. Умисне скоєння зіткнення керованого ОСОБА_5 автомобіля з автомобілем, в якому перебували потерпілі в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, створювало реальну небезпеку життю і здоров'ю потерпілих і правильно визнано судом, як насильство, небезпечне для життя та здоров'я осіб, які зазнали нападу. В той же час, ОСОБА_5, погрожуючи потерпілому ОСОБА_7 предметом схожим на вогнепальну зброю, що той сприймав як реальну небезпеку для життя чи здоров'я, не здійснював пострілів з нього та не вчиняв інших дій по його застосуванню, тобто ці дії засуджених були погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я осіб, які зазнали нападу. Таке уточнення кваліфікації дій засуджених не призведе до збільшення обсягу пред'явленого їм обвинувачення та погіршення їх становища, так як фактичні обставини справи не змінюються, а лише уточнюється юридична оцінка скоєного, до того ж в сторону зменшення інтенсивності застосованого насильства. Виходячи з викладеного, апеляція прокурора підлягає задоволенню частково.

Колегія суддів також вважає, що слушним є посилання в апеляціях захисників та засудженого ОСОБА_4 на невідповідність призначеного судом покарання особі засуджених.

При призначенні засудженим покарання, в силу вимог ст. 65 КК України, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Правильно встановивши ступінь тяжкості вчиненого злочину та відсутність обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання, суд фактично не врахував встановлені ним у вироку дані про особу засуджених і призначив їм покарання близьке до максимального, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 187 КК України, у виді 14 років позбавлення волі, кожному.

Враховуючи встановлені судом першої інстанції дані про особу засуджених, які обидва раніше не судимі, характеризуються позитивно, мають постійне місце проживання, сім'ї, ОСОБА_4 утримує одну неповнолітню дитину, а ОСОБА_5 - трьох неповнолітніх дітей, колегія суддів приходить до висновку про необхідність пом'якшення призначеного обом засудженим покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Водночас, аналізуючи та оцінюючи всі обставини по справі, колегія суддів вважає їх дослідженими та доведеними в повному обсязі, та не знаходить підстав для скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування, як на цьому наполягають захисники та засуджений ОСОБА_4 в своїх апеляціях.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія судів, -

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисників ОСОБА_6, ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - змінити.

Дії засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в частині використання предмета, схожого на вогнепальну зброю, визначити не як застосування насильства небезпечного для життя та здоров'я осіб, які зазнали нападу, а як погрозу застосування такого насильства.

Пом'якшити покарання за ч. 4 ст. 187 КК України засудженим ОСОБА_4 до 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю та ОСОБА_5 до 11 (одинадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В решті вирок залишити без зміни.