1-32/11 Про відкрите викрадення майна - 22.03.2012 Прийняття

розглянула 22 березня 2012 року в м. Дніпропетровську кримінальну справу за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, засудженого ОСОБА_2 на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської обл., громадянин України, освіта - неповна середня, не працюючий, не одружений, військовозобов'язаний, проживаючий за адресою АДРЕСА_1, раніше судимий:

- 05.10.2010 року Петропавлівським р/с за ст. 185 ч.2. 75, 76 КК України (2341-14) до 2 років обмеження волі з іспитовим строком 2 роки.

Засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до 5 (п'яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України остаточно призначене покарання у вигляді 5 (п'яти) років 1(одного) місяця позбавлення волі.

Згідно вироку суду ОСОБА_3 09.11.2010 року приблизно о 21.00 годині перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння знаходився біля магазину ПП ОСОБА_16 розташованого на перехресті з вул. Роздольна та вул. Першотравнева в селі Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області, де зустрівся ОСОБА_4 який перебував стані алкогольного сп'яніння та дізнавшись від останнього про те, що в нього при собі є особиста пенсійна картка КБ «Приватбанк»на якій є грошові кошти в сумі 1493.00 грн та пін код до даної картки у ОСОБА_2 виник умисел на відкрите викрадення чужого майна, а саме грошей повторно.

Так, ОСОБА_3 09.11.2010 pоку близько о 21.20 годин реалізуючи свій злочинний намір направлений на повторне відкрите викрадення чужого майна, наздогнавши ОСОБА_4 який ішов до себе додому рухаючись у напрямку до будинку №2 по вул. Молодіжна в с. Миколаївка Петропавлівського району Дніпропетровської області підбіг ззаду до ОСОБА_4 і не приховуючи свого наміру повторно, протиправно заволодіти майном та ігноруючи волю потерпілого, застосував насильство яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а саме умисно із силою штовхнув ОСОБА_4 рукою в шию, від чого останній впав долілиць на землю спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_4 фізичний біль. Після цього ОСОБА_3 продовжуючи свій злочинний умисел направлений на відкрите викрадення чужого майна, керуючись корисливими намірами, ігноруючи волю потерпілого, нахилився до ОСОБА_4 та повторно відкрито викрав, витягши з лівої кишені його брюк пластикову пенсійну картку КБ «Приватбанк»з грошовий, коштами на рахунку в сумі 1493.00 грн.. після чого 09.11.2010 року близько о 21.30 годин зняв, викравши з картки ОСОБА_4 гроші в сумі 1000 грн. Викрадене ОСОБА_3 привласнив, розпорядившись ним по своєму, спричинивши таким чином потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 1000 гривень.

В апеляціях:

Прокурор не оскаржуючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, вважає, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєного, просить апеляційний суд постановити свій вирок, яким призначити підсудному покарання за ч.2 ст. 186 КК України - 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України остаточно призначити покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі.

Засуджений ОСОБА_3 в апеляції просить вирок суду у відносно нього скасувати внаслідок невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, а також однобічності досудового і судового слідства. При цьому зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги покази потерпілого, які він дав в судовому засіданні, а також свідка ОСОБА_5, а також помилково прийшов до висновку, що відшкодування ним потерпілому шкоди свідчить про визнання ним вини. Стверджує, що зазначеного злочину він не скоював. Просить суд винести щодо нього виправдувальний вирок.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, підтримавшого апеляцію прокурора, який затвердив обвинувальній висновок, пояснення засудженого ОСОБА_2 який просив вирок суду скасувати та постановити свій вирок, яким виправдати його та визнати невинним у скоєнні інкримінованого йому злочину, захисника ОСОБА_1, яка просила вирок суду скасувати та визнати невинним ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.

Посилання в апеляційній скарзі засудженого на те, що досудове та судове слідство у справі проведено неповно, необ'єктивно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними у ній доказами, є необґрунтованими.

Матеріалами справи з'ясовано, що досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.

Висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться в показаннях засудженого та потерпілого, даних на досудовому слідстві, які суд взяв до уваги при винесенні вироку, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13, протоколах огляду місця події, відтворення обстановки й обставин події.

Так, сам засуджений на протязі всього досудового слідства (а.с.27, 59) давав показання про те, що 09 листопада 2010 року саме він запропонував свідкам ОСОБА_8 та ОСОБА_7 забрати пластикову картку «Приватбанк» у потерпілого ОСОБА_14, якому в той же день допомагав знімати з неї гроші. Хлопці відмовилися. Тоді він запропонував ОСОБА_8 піти разом з ним. Той погодився, але по дорозі відстав від нього, напевно не захотів далі йти. Він сам наздогнав ОСОБА_14, обхопив його за шию, той упав. Далі він витяг з лівої кишені потерпілого пластикову картку і побіг тікати. З банкомату з картки потерпілого він зняв 1 000 гривень. Потім запропонував хлопцям поїхати погуляти, дав їм по 100 гривень, викликав таксі і вони поїхали у м. Першотравенськ, де гуляли і витрачали гроші. Там він зізнався хлопцям, що з картки потерпілого зняв 1000 гривень.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 змінив свої покази (а.с.156) вказавши, що він вказаного злочину не скоював. В цей день він дійсно допомагав потерпілому знімати кошти з пластикової картки. Хлопці в нього питали який код на ній, він сказав. Потім він бачив що ОСОБА_8 відлучався, потім повернувся. Через деякий час до них під'їхав потерпілий з сином. Він пред'являв претензії ОСОБА_8 з приводу грошей. Коли вони поїхали ОСОБА_8 запропонував поїхати погуляти. Він з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 гуляли на автоматах поки не програли всі гроші. Він бачив, що у ОСОБА_8 була 1 000 гривень, останній пояснив, що гроші зняв з картки, вони зрозуміли, що це гроші потерпілого.

Підсудний ОСОБА_3 пояснив, що свої покази на досудовому слідстві він давав під моральним та фізичним тиском працівників міліції.

Суд, надаючи оцінку свідченням підсудного, правильно надав критичну оцінку його свідченням даним в судовому засіданні та при винесенні вироку обґрунтовано взяв до уваги його свідчення дані на досудовому слідстві.

Твердження засудженого про невинуватість у скоєнні злочину, встановленого судом, є безпідставними та спростовуються перевіреними у справі доказами.

Як вбачається з протоколу судового засідання сам потерпілий ОСОБА_14 неодноразово змінював свої свідчення з приводу скоєного щодо нього злочину. Вказував, що його штовхнув хлопець високого зросту та який був у капюшоні в той день. Розгледів його, так як хлопець після того як забрав у нього картку просто йшов, навіть не тікав, крім того на вулиці було освітлення. Коли він вже з сином шукали нападника, то він серед хлопців показував на ОСОБА_8.

Надаючи оцінку свідченням потерпілого в цій частині суд також віднісся до них критично, взяв до уваги покази потерпілого дані на досудовому слідстві, в яких він стверджував, що в той день, коли щодо нього було скоєно злочин, він знаходився в алкогольному сп'янінні. Взяв картку дома та пішов зняти гроші. Біля банкомату підсудний допоміг йому зняти гроші. Картку він поклав у ліву кишеню, випив ще горілки з підсудним та його друзями та пішов додому. По дорозі його хтось наздогнав, штовхнув і з лівої кишені брюк витяг картку. Далі нападник утік, стверджував, що одягнений він був у капюшоні. Він розповів про те, що сталося синові та вони разом поїхали до магазину так як він підозрював, що на нього напав хлопець, який допомагав знімати йому гроші з банкомату. (а.с.16).

Даючи критичну оцінку показам потерпілого в частині того, що він чітко бачив нападника і той був у капюшоні, суд посилався на його стан на момент скоєння щодо нього злочину, а саме те, що він знаходився у стані алкогольного сп'яніння і в цьому стані прийшов до помилкових висновків.

Крім того, суд правильно зазначив, що покази потерпілого в цій частині спростовуються даними протоколу відтворення обстановки та обставин події від 28.09.2011р. з його участю, з яких зрозуміло, що потерпілий за умов при яких було скоєно злочин, не міг бачити нападника був він у капюшоні чи ні. (а.с.145-149).

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показав, що потерпілий його батько, після скоєння щодо нього злочину показував, що нападник був у капюшоні, але коли вони під'їхали до хлопців в той день, батько був не впевнений хто з них вчинив злочин, показував і на ОСОБА_8 і на підсудного.

Свідок ОСОБА_7 підтвердив суду, що ОСОБА_3 запропонував в той вечір викрасти у потерпілого банківську картку. Він відмовився, а ОСОБА_8 з ним пішов. Йшли вони по різні сторони. Через деякий час повернулися, підсудний дав йому та ОСОБА_8 по 100 гривень. В той вечір вони їздили у м. Першотравенськ, потратили гроші. ОСОБА_3 признався їм, що зняв у потерпілого з картки 1 000 гривень.

Свідок ОСОБА_8 також стверджував в судовому засіданні про те, що саме від ОСОБА_2 надійшла в той вечір пропозиція викрасти у потерпілого банківську картку. Вони з ОСОБА_7 відмовились. Тоді ОСОБА_2 попросив піти разом з ним і почекати біля магазину. Він погодився, дійшов до магазину та зупинився, а ОСОБА_2 пішов за потерпілим. Як він заволодів карткою не бачив, бо було темно. Через деякий час підсудний підбіг, сказав, щоб він повертався до ОСОБА_7, а сам побіг до банкомату. В той вечір ОСОБА_2 дав їм з ОСОБА_7 по 100 гривень. Втрьох вони їздили в м. Першотравенськ та витрачали гроші. Підсудний розповів, що він забрав картку у потерпілого та зняв гроші.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на протязі досудового та судового слідства давали послідовні покази, істотних суперечностей не містили і відповідали іншим доказам у справі, в суду не було підстав сумніватися в їх достовірності, а тому він правильно обґрунтував ними свої висновки у вироку. Підстав для дачі неправдивих показань не мали.

Слідча ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечила факт насильства на підсудного на досудовому слідстві. Зазначила, що ОСОБА_2 повністю визнавав свою провину, запевняв, що повністю відшкодує потерпілому шкоду до судового розгляду. В ході проведення відтворення обстановки і обставин події підсудний самостійно показував та розказував як скоював злочин щодо потерпілого.

Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спростували в судовому засіданні твердження засудженого про здійснення на нього тиску зі сторони працівників міліції. Зазначили, що в ході проведення відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_2 добровільно розповідав як скоював злочин щодо потерпілого, працівники міліції йому не підказували .

Такі ж покази дав суду свідок ОСОБА_17, вказавши, що він був у ролі статиста на відтворенні обстановки та обставин події, підтвердив всі обставини, зазначені в протоколі, стверджував, що тиску на ОСОБА_2 ніхто не чинив, вказував на обставини добровільно.

Судом першої інстанції перевірялися покази засудженого щодо застосування до нього тиску на досудовому слідстві і підтвердження вони не знайшли, про, що було зазначено в постанові про відмову в порушення кримінальної справи (а.с.142).

Свідок ОСОБА_12 також вказав суду, що він доставляв до райвідділу потерпілого та підсудного для відібрання пояснень з приводу скоєного злочину. Потерпілий вказував на ОСОБА_2 як на того хто його пограбував. Мати ОСОБА_2 пропонувала потерпілому вирішити питання по іншому, а ОСОБА_2 від усього відмовлявся.

Не вірити показанням названих осіб у суду не було жодних підстав, оскільки вони об'єктивно узгоджуються і доповнюють один одного, не містять розбіжностей щодо обставин скоєного злочину.

Слід визнати необґрунтованими й доводи в скарзі засудженого ОСОБА_2 про безпідставне визнання недопустимим доказом -фотоматеріали, які були витребувані в КБ «Приватбанк», оскільки дійсно якість цих фотоматеріалів не дозволяє з впевненістю стверджувати ким знімалися гроші в день скоєння злочину.

Про проведення експертизи по даним фотоматеріалам ні засуджений ні його захисник в судовому засіданні не заявляли, про що свідчить протокол судового засідання. Зауважень на протокол засуджений також не приносив. Тому його твердження про порушене право на захист колегія суддів вважає безпідставними. Підстав для призначення вказаної експертизи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів також не вбачає.

Оцінку показам потерпілого, свідка ОСОБА_5 суд надав у вироку, зазначивши з дотриманням вимог ст. 334 КПК, чому при винесенні вироку приймає одні доказі, а інші ні.

Отже колегія суддів, вважає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 в скоєнні грабежу відповідає доказам, які були предметом ретельного дослідження в судовому засіданні та які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Проявів упередженості щодо ОСОБА_2 як з боку слідчих органів, так і суду вивченням матеріалів справи не виявлено.

Виходячи з наведеного є необгрунтованими доводи засудженого у скарзі про те, що висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у названому злочині грунтуються лише на припущеннях та суперечливих доказах.

Таким чином, твердження засудженого про непричетність його до вчинення названого у вироку злочину, а також твердження про відсутність у справі достовірних доказів про доведеність вини ОСОБА_2 у злочину, за який того було засуджено, належно перевірялися в судовому засіданні й обгрунтовано визнані безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

Суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч.2 ст. 186 КК України.

Вивченням матеріалів справи не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявний у справі письмовий доказ -протокол відтворення обстановки та обставин події від 28.09.2011р. відповідає вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів. Та обставина, що при проведенні вказаної слідчої дії був відсутній засуджений, не може свідчити про його недопустимість.

Тому твердження засудженого у скарзі про те, що зазначену справу сфабриковано, є необгрунтованим.

Покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст.65 КК з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та всіх обставин справи.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 не визнав своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, давав неправдиві показання і не виявляв щирого каяття з приводу вчиненого, не працює та посередньо характеризується, не є підставами для визнання призначеного засудженому покарання м'яким, оскільки зазначені характерологічні особливості поведінки засудженого під час судового розгляду справи відповідно до ст. 67 КК України не можна враховувати для призначення більш суворого покарання.