Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого – судді Романова О.В.

суддів: Гузовського О.Г., Ляшука В.В.

з участю прокурора: Сидоренка О.П.

засудженого ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальну справу за апеляцією потерпілої ОСОБА_2 на вирок Богунського районого суду м.Житомира від 16 грудня 2011 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Житомира, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, на утриманні неповнолітніх дітей немає, проживаючого в АДРЕСА_1, відповідно до ст. 89 КК України - не судимого,

засуджено за ст. 286 ч. 1 КК України 3 (три) роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України засудженого звільнено від відбування основного покарання, якщо від протягом іспитового строку 1 рік 6 місяців не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено попередній - підписку про невиїзд.

Стягнуто з ОСОБА_1:

- на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 30 000 (тридцять тисяч) грн.;

- на користь Головного фінансового управління Житомирської обласної державної адміністрації 2621,22 грн . на відшкодування витрат за лікування;

- судові витрати в сумі 486,78 грн., пов'язані з проведенням експертизи.

Речовий доказ: автомобіль "ДЕО СЕНС", державний номерний знак НОМЕР_1, зданий під схоронну розписку ОСОБА_3 - залишено у користуванні ОСОБА_3

Як встановлено судом першої інстанції 12 травня 2008 року близько 07 години 50 хвилин, ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "ДЕО СЕНС" державний номерний знак НОМЕР_1 який належить ОСОБА_3, рухаючись по вул. Щорса в напрямку вул. Ватутіна, в районі будинку № 94, в м. Житомирі, створив небезпеку для руху, яка загрожувала життю та здоров'ю громадян, завдав матеріальні збитки; не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну; не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, коли виникла небезпека для руху; не зменшив швидкість та не зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, перед яким зупинився транспортний засіб, який рухався в сусідній смузі руху, та не переконався в відсутності пішоходів на проїзній частині, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка перетинала проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді: синця на правій гомілці, закриту черепно-мозкову травму у вигляді забійної рани волосистої частини голови, струсу головного мозку, закритої тупої травми грудної клітки у вигляді забою м'яких тканин, перелому руків'я грудини з невеликим зміщенням уламків, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, як такі, що не є небезпечними для життя, але призвели до довготривалого розладу здоров'я.

В даних умовах дорожнього руху ОСОБА_1, порушуючи вимоги п.п.1.5, 2.3(6), 12.3., 18.1., 18.4. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , своїми необережними діями створив небезпеку для руху, яка загрожувала життю та здоров'ю громадян, завдав матеріальні збитки; не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну; не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, коли виникла небезпека для руху; не зменшив швидкість та не зупинився перед врегульованим пішохідним переходом, перед яким зупинився транспортний засіб, який рухався в сусідній смузі руху, та не переконався в відсутності пішоходів на проїзній частині, для яких створив небезпеку.

Порушення вимог п.п.1.5., 2.3(6), 12.3., 18.1., 18.4. Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) водієм ОСОБА_1 знаходяться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В апеляції потерпіла ОСОБА_2, не оспорюючи висновків суду щодо фактичних обставин справи та правильність кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_1 в частині застосування до нього положень ст.ст. 75, 76 КК України.

Посилається на те, що при призначенні покарання суд не врахував обставину, яка обтяжує покарання підсудного. Стверджує, що 01 березня 2011 року за участю ОСОБА_1 сталося ДТП, що спричинило смерть потерпілої особи. По факту ДТП було порушено кримінальну справу, а в послідуючому було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ст. 286 ч. 2 КК України. По справі проведено досудове слідство, ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ст. 286 ч. 2 КК України і справу з обвинувальним висновком направлено на розгляд суду. Отже, вважає, що оскільки ОСОБА_1 скоєно повторно аналогічний злочин, що свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки особи винного та вчиненого ним злочину, суд повинен був відповідно до ст. 67 КК України визнати це обставиною, яка обтяжує покарання засудженого. Крім того, стверджує, що позитивна характеристика, яка мається в матеріалах справи, отримана незаконним шляхом. Покликається також на те, що, незважаючи на те, що вона після дорожньо-транспортної пригоди знаходилась на стаціонарному лікуванні чотири місяці, за весь цей час ОСОБА_1 не було надано ніякої матеріальної допомоги на лікування. Матеріальна шкода та частково моральна шкода, заподіяна внаслідок злочину, були відшкодовані їй іншою особою – власником автомобіля ОСОБА_3 Вказані обставини, на її думку, свідчать про те, що ОСОБА_1 не повністю визнав свою вину, не розкаявся та не бажав залагодити спричинену шкоду. За наведених обставин, вважає, що застосування судом першої інстанції положень ст.ст. 75, 76 КК України є необґрунтованим, а тому просить скасувати вирок суду першої інстанції в цій частині.

Заслухавши потерпілу ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляції з вищевказаних підстав, засудженого ОСОБА_1 та міркування прокурора, які заперечували проти задоволення апеляції потерпілої, перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ст. 365 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілої не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, за обставин, зазначених судом першої інстанції, ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку й досліджених у судовому засіданні доказах.

В цій частині вирок суду першої інстанції ніким з можливих апелянтів не оспорюється.

Що ж стосується призначеного ОСОБА_1 покарання, то з огляду на те, що відповідно до ст. 89 КК України, ОСОБА_1 не судимий, злочин, вчинений ним відноситься до категорії необережних та невеликої тяжкості, що засуджений під час провадження по справі свою вину визнав в повному обсязі, частково відшкодував заподіяну злочином моральну шкоду, має батьків-інвалідів, колегія суддів підстав вважати це покарання явно несправедливим внаслідок його м’якості, на чому наполягає потерпіла в своїй апеляції, не вбачає.

Крім того, посилання в апеляції на те, що 1.03.2011 року за участю ОСОБА_1 сталося інша дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої настала смерть потерпілої особи, що, на думку потерпілої, суд першої інстанції повинен був відповідно до ст. 67 КК України визнати обставиною, яка обтяжує покарання засудженого, не може бути взято до уваги, виходячи з принципу презумпції невинуватості, оскільки будь-яких даних про те, що на момент постановлення судом першої інстанції вироку щодо ОСОБА_1 він вже був визнаний винним у вчиненні іншого злочину і зазначене судове рішення набрало чинності, в матеріалах справи немає. До того ж обставини, на які посилається потерпіла, виникли вже після вчинення ОСОБА_1 злочину щодо неї, а тому по даній справі не можуть бути визнані обставиною, що обтяжую покарання засудженому.

Твердження потерпілої про те, що позитивна характеристика на засудженого ОСОБА_1, яка мається в матеріалах справи, отримана незаконним шляхом, хоча й заслуговують на увагу в тій частині що вона видана особою, з якою ОСОБА_1 у трудових відносинах не перебував, проте апелянтом не наведено й будь-яких конкретних обставин, які б характеризували ОСОБА_1 з негативного боку.

До того ж ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду справи були надані додаткові документи, зокрема видані релігійною організацією та Житомирським обласним центром крові, з яких також вбачається, що ОСОБА_1 характеризується виключно позитивно.

Посилання ОСОБА_2 в апеляції на те, що засуджений у вчиненому не розкаявся, не вживав заходи для відшкодування шкоди, суперечать матеріалам справи, зокрема, показам самої потерпілої під час судового розгляду справи, з яких вбачається, що ОСОБА_1 відвідував її в лікарні, вибачався, передав їй тисячу гривень (т.1, а.с. 336).

З урахуванням наведеного, колегія суддів підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції за доводами апеляції потерпілої не вбачає.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів

вирок Богунського районого суду м.Житомира від 16 грудня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляцію потерпілої ОСОБА_2 - без задоволення.