Справа № 11-а 1334 2009р. 

Головуючий у 1-й інстанції Рябова О.Д.

ст. 368 ч.2 КК України 

Доповідач Ковальова Н.М.

колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Херсонської області в складі :

Головуючого: судді Червоненка В.Я.

Суддів : Ковальової Н.М., Литвиненко І.І.

З участю прокурора Дмитрука С.С.

Адвоката ОСОБА_1

Засудженої ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача, приймавшого участь у розгляді справи у суді, на вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 03.09.2009 року,

Цим вироком ОСОБА_2, 1954 р.н. раніше не судима засуджена за ч.2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на три роки позбавлення волі без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ст. 75, ст. 76 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком в один рік, та на неї покладені обов’язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти про зміну місця проживання.

Міра запобіжного заходу – підписка про невиїзд залишена без змін.

Вирішені питання про речові докази.

ОСОБА_2 визнана винною й засуджена судом за те, що працюючи на посаді завідуючою ясел-садочком №31 в м.Херсоні, умисно, використовуючи своє службове становище, з корисливих мотивів, 19 листопада 2008 р. пред’явила вимогу ОСОБА_3 передати їй особисто грошові кошти в сумі 700 грн. за влаштування її дитини ОСОБА_4 до дитячих ясел-садочка №31, зазначивши, що у разі невиконання цієї вимоги, дитину до садочка не приймуть.

ОСОБА_3, знаходячись в умовах, створених протиправними діями ОСОБА_2, з метою уникнення негативних наслідків для своїх законних інтересів, 21 листопада 2008 р. близько 11.00 год. у службовому кабінеті завідуючої ясел-садочком №31 по вул.Миру 31-а в м.Херсоні, передала ОСОБА_2, а остання отримала хабар у розмірі 700 грн. за влаштування свого сина ОСОБА_4 до ясел-садочка, після чого він був прийнятий до ясел-садочка №31.

В апеляції державний обвинувач, приймавший участь у розгляді справи по першій інстанції, посилаючись на порушення судом кримінального закону, просив вирок скасувати за м’якістю призначеного покарання, та постановити новий вирок, яким призначити покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі з позбавленням права займати посади пов’язані з адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями строком на два роки з застосуванням ст. 75, 76 КК України.

У запереченні захисник – адвокат ОСОБА_1 наводить доводи на спростування апеляції державного обвинувача, та прохає апеляцію прокурора залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, висновок прокурора підтримавшого апеляцію державного обвинувача, засуджену ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_1, вважавших що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, останнє слово засудженої, прохавшої вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, судова колегія вважає, що апеляція державного обвинувача не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.

Висновок суду про винність засудженої у вчиненні злочину передбаченого ст. 368 ч. 2 КК України, за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджується зібраними по справі та дослідженими у суді доказами та ніким не оспорюється.

При призначенні покарання ОСОБА_2, судом першої інстанції обґрунтовано були застосовані загальні засади призначення покарання, які передбачені ст.ст. 50, 65, 69 КК України.

Як вбачається з матеріалів справи, засуджена ОСОБА_2 раніше не судима, вчинила тяжкий злочин вперше, позитивно характеризується, сумлінно ставиться до роботи, що відзначено державними нагородами. З урахуванням цих обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, суд першої інстанції визнав за необхідне в данному випадку застосувати відносно ОСОБА_2 засади передбачені ст. 69 КК України, тобто призначити їй покарання нижче від найнижчої межі передбаченої в санкції статті 368 ч.2 КК України та не призначати додаткове покарання.

З мотивувальної частини вироку вбачається, що суд, фактично при мотивуванні ст. 69 КК України до основного покарання також мотивував застосування ст. 69 КК України і до додаткового покарання, вказавши в резолютивній частині вироку що застосовує ст. 69 КК України до всього покарання, передбаченого ч.2 ст. 368 КК України, а не певні її частини.

Не можна погодитись з доводами апеляції, що застосовуючи ст. 69 КК України, судом першої інстанції не враховано, що засудженою скоєно тяжкий злочин, оскільки умовою призначення покарання нижче нижчої межі та не призначення додаткового покарання, відповідно до ст. 69 КК України, є вчинення винним тяжкого злочину, про що суд і вказав у мотивувальній частині вироку.

Також підставами для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, є наявність кількох обставин, що пом’якшують покарання і істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. До пом’якшуючих вину обставин суд відніс вчинення злочину вперше, відзначення державними нагородами, що у своїй сукупності істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто зменшили ступінь його суспільної небезпеки до такого рівня, який дав підстави суду першої інстанції застосувати ст. 69 КК України.

При застосуванні ст. 69 КК України судом оцінена і особа винної: позитивна характеристика, сумлінне ставлення її до роботи. Крім того, ОСОБА_2 є особою пенсійного віку.

Отже посилання у апеляції на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_2 не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому вирок суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Порушень кримінально-процесуального закону, які б тягли зміну чи скасування вироку, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

Апеляцію державного обвинувача залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м.Херсона від 3 вересня 2009 р. щодо ОСОБА_2 – без змін.