Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 7 жовтня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2010 року щодо нього,

вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2010 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Хмельницького, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому за цим законом покарання 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Прийнято рішення щодо речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 12 червня 2009 року близько 12 год. 40 хв., керуючи за дорученням автобусом марки "MERSEDES-BENZ Sprint", державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_7, та рухаючись автодорогою Київ-Чоп з м. Києва у напрямку м. Житомира, проїжджаючи 106км + 360м зазначеної дороги поблизу м. Коростишіва Житомирської області, всупереч вимогам п. п. 1.3, 1.5, 1.10 (Терміни: дорожня обстановка, дорожні умови), 2.3 (б), 12.1, 12.6 (г) та дорожнього знаку 5.47 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) створив небезпеку для руху, яка загрожувала життю та здоров’ю громадян, завдав матеріальні збитки, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, стан проїзної частини та стан автобуса, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно ним керувати, перевищив максимально дозволену швидкість руху для автобусів – 90 км/год., у зв’язку із чим не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини та здійснив наїзд на металевий колесовідбійник, після чого допустив перекидання автобуса.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобуса ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у виді повного розриву хребта між 1 і 2 грудними хребцями, численних переломів ребер та обох плечей, дірчатого перелому в скроневій області праворуч, розривів печінки та легенів, рваних ран у скронево-потиличній області, в області правого плеча та передпліччя, лівої ліктьової ямки, правого та лівого колінних суглобів, правої щоки і верхньої губи, живота, лівої сідниці, відриву (скальпованої рани) правої грудної залози, від яких настала її смерть на місці пригоди.

На вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 прокурором, який брав участь у розгляді справи, було подано апеляцію, в якій ним ставилося питання про скасування зазначеного вироку у зв’язку з невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості та ухвалення нового вироку з призначенням ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Розглянувши дану справу в апеляційному порядку, апеляційний суд Житомирської області постановив новий вирок від 15 червня 2010 року, яким вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 19 лютого 2010 року щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання скасував і призначив йому за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік 6 місяців, постановивши зарахувати у строк покарання перебування ОСОБА_6 під вартою з 13 червня 2009 року по 16 червня 2009 року, а в решті залишивши вирок суду першої інстанції щодо нього без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 не погоджується із зазначеним рішенням апеляційного суду і просить його скасувати, залишивши без зміни вирок суду першої інстанції щодо нього. Посилаючись на своє щире каяття у вчиненому злочині, позитивні характеристики за місцем проживання і роботи, наявність на його утриманні двох малолітніх дітей, незадовільний стан свого здоров’я, обставини, які пом’якшують покарання, думку з цього приводу потерпілого, вважає своє виправлення можливим без ізоляції від суспільства, а покарання, призначене йому апеляційним судом, занадто суворим.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, засудженого та захисника, які підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити, думку прокурора, яка вважала, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду в даній справі – без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України засудженим у його касаційній скарзі не заперечуються.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції кримінального закону, за яким його засуджено, та звільнення його від відбування зазначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_6 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив злочин з необережності, щиро розкаявся у вчиненому та добровільно відшкодував завдані внаслідок злочину збитки, що було визнано судом обставинами, які пом’якшують покарання, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, має на утриманні двох малолітніх дітей, перебуває під диспансерним наглядом у місцевій поліклініці з приводу виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, а потерпілий та трудовий колектив, у якому працює ОСОБА_6, просили не позбавляти його волі та права керувати транспортними засобами. Оскільки перевезення є єдиним джерелом доходу ОСОБА_6, який утримує двох малолітніх дітей, суд прийняв рішення не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Визнаючи покарання, призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції, явно несправедливим внаслідок м’якості, а рішення про звільнення його від відбування цього покарання з випробуванням безпідставним, апеляційний суд у своєму вироку зазначив, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого загинула молода людина, а порушення вимог Правил дорожнього руху він допустив при перевезенні значної кількості людей, чим створив загрозу їхнім життям, що істотно підвищує ступінь суспільної небезпечності його дій.

Зваживши при цьому на перераховані вище дані про особу засудженого, обставини, які пом’якшують покарання, та відсутність обставин, які його обтяжують, апеляційний суд дійшов висновку про можливість застосування ст. 69 КК України і призначення ОСОБА_6 більш м’якого покарання, ніж передбачено в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, за якою його засуджено, у виді обмеження волі з призначенням йому передбаченого цим законом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Рішення апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим, оскільки відповідно до вимог ст. 75 КК України, приймаючи таке рішення, суд, крім особи винного, має також враховувати тяжкість вчиненого ним злочину та конкретні обставини справи, чого не зробив суд першої інстанції.

Щодо призначеного ОСОБА_6 апеляційним судом покарання, то воно згідно зі ст. 65 КК України відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, його особі та конкретним обставинам справи, є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів, і вважати це покарання надмірно суворим підстав не вбачається.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для зміни або скасування вироку апеляційного суду в даній кримінальній справі, не виявлено.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Житомирської області від 15 червня 2010 року щодо нього – без зміни.