Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 21 вересня 2010 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5, подану в інтересах засудженого ОСОБА_6, засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2009 року,

зазначеним вироком

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

раніше судимого 27.11.2002 року за ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі, звільненого 13.11.2008 року умовно-достроково на 8 місяців і 8 днів,

засуджено:

- за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця та жителя АДРЕСА_2,

раніше судимого 16.06.2009 року за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,

засуджено:

- за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років;

- за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Постановлено вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16.06.2009 року щодо ОСОБА_7 виконувати самостійно.

Питання про речові докази вирішено в порядку, визначеному ст. 81 КПК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 і ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

25 травня 2009 року з 8-ї години ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на галявині у лісосмузі поблизу домоволодіння № АДРЕСА_3 вживали алкогольні напої. Коли ОСОБА_7 пішов з галявини, ОСОБА_8 запропонувала ОСОБА_6 вступити з нею в інтимні стосунки, однак останній відмовився, пославшись на алкогольне сп’яніння. Тоді ОСОБА_8 стала ображати його, внаслідок чого у ОСОБА_6, який був особою, що раніше вчинила умисне вбивство, виник умисел на позбавлення її життя з мотивів особистої неприязні. З цією метою він взяв у руки ніж, який знаходився поряд, та близько 9-ї години умисно завдав ОСОБА_8 сім ударів ножем у грудну клітку, внаслідок чого вона померла на місці події.

Упевнившись, що ОСОБА_8 не подає ознак життя, ОСОБА_6 відтягнув її труп із галявини та скинув у болото.

Крім того, у цей же день близько 14-ї години ОСОБА_6 та ОСОБА_7, будучи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою на заволодіння майном ОСОБА_9 – тітки ОСОБА_6, шляхом перелізання ОСОБА_7 через паркан та відчинення зсередини хвіртки, проникли до її домоволодіння, розташованого по вулиці Зеленій, 3 у тому ж населеному пункті, та із застосуванням щодо останньої насильства, яке не було небезпечним для її життя та здоров’я, – штовхання ОСОБА_7, від чого потерпіла впала, проникли до літньої кухні й відкрито заволоділи належною потерпілій куркою вартістю 60грн.

З метою реалізації цієї курки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 близько 15-ї години прийшли до домоволодіння № АДРЕСА_4 в тому ж населеному пункті та запропонували ОСОБА_10 купити у них курку. Оскільки остання відмовилась, вони із хуліганських мотивів, використовуючи незначний привід, умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, почали ображати її брутальною лайкою, а потім ОСОБА_7 завдав їй удари рукою в ніс та праве око. Після цього ОСОБА_6, ухопивши ОСОБА_10 за одяг, потягнув її за будинок із наміром продовжити там вчинення щодо неї злочинних дій, але ОСОБА_10 вдалось вирватись. Однак ОСОБА_7 її наздогнав та завдав потерпілий ще декілька ударів рукою в обличчя. Хуліганськими діями засуджених потерпілій були заподіяні легкі тілесні ушкодження.

У касаційних скаргах :

- захисник ОСОБА_5 порушує питання про пом’якшення покарання засудженому ОСОБА_6 з урахуванням його каяття, активного сприяння розкриттю злочину та провокуючої поведінки потерпілої ОСОБА_8;

- засуджений ОСОБА_6 у своїй скарзі та в доповненнях до неї просить пом’якшити йому покарання, вважаючи, що суд безпідставно не врахував його щире каяття, не в повній мірі врахував його активне сприяння розкриттю злочину, тобто обставини, які пом’якшували покарання, а також поведінку потерпілої ОСОБА_8;

- засуджений ОСОБА_7 заперечує свою причетність до скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, стверджуючи, що він тільки намагався припинити вчинення ОСОБА_6 хуліганських дій щодо потерпілої ОСОБА_10 Окрім того, посилається на те, що визнавальні показання за ч. 2 ст. 296 КК України давав унаслідок застосування до нього недозволених методів слідства. Порушує питання про пом’якшення йому покарання.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, а касаційну скаргу ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_5 належить задовольнити частково з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні 25 травня 2009 року умисного вбивства ОСОБА_8 з неприязні до неї, а також у вчиненні разом з ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб відкритого викрадення майна ОСОБА_9 з проникненням до її житла та застосуванням до неї насильства, що не було небезпечним для її життя та здоров’я, та у вчиненні хуліганських дій щодо ОСОБА_10 за обставин, встановлених судом, колегія суддів визнає правильним, оскільки цей висновок відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.

Зокрема, ОСОБА_6 під час досудового слідства і в судовому засіданні повністю визнав себе винним в умисному вбивстві ОСОБА_8 за те, що на його відмову вступити з нею у статевий зв’язок вона почала ображати його, за що він завдав їй ударів ножем у грудну клітку, позбавивши таким способом її життя. При цьому ОСОБА_6 підтвердив свої показання при проведенні під час досудового слідства відтворення обстановки та обставин події, детально виклавши всі обставини вбивства і зазначивши механізм його вчинення.

Показання ОСОБА_6 про час, місце події, мотив, спосіб убивства і використане для цього знаряддя об’єктивно підтверджені даними протоколу огляду місця події і виявлення трупа ОСОБА_8 з ознаками насильницької смерті та виявлення поруч з трупом двох ножів, один з яких був упізнаний ОСОБА_6 як той, яким він учинив вбивство; даними дактилоскопічної експертизи про виявлення на цьому ножі сліду пальця ОСОБА_6; даними висновків судово-медичних експертиз про механізм утворення тілесних ушкоджень у загиблої і причину її смерті, які повністю узгоджувались з показаннями ОСОБА_6; речовим доказом – ножем, даними про судимість ОСОБА_6 у 2002 році за ч. 1 ст. 115 КК України та показаннями ОСОБА_7, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо стосунків ОСОБА_6 і ОСОБА_8 напередодні та в день її вбивства.

Суд дав належну оцінку зазначеним доказам і правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 щодо ОСОБА_8 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у відкритому викраденні майна ОСОБА_9 підтверджена показаннями потерпілої, яка послідовно вказувала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_13 25 травня 2009 року вдень без її дозволу проникли на її подвір’я та до літньої кухні, де ОСОБА_7 штовхнув її і вона впала, а ОСОБА_6, скориставшись цим, забрав її курку, після чого вони вдвох втекли, оскільки вона звернулася до сторонніх по допомогу.

Ці показання потерпілої ОСОБА_6 та ОСОБА_13 повністю підтверджували як на досудовому слідстві, так і в суді, показавши обставини відкритого викрадення ними майна ОСОБА_9 при відтворенні обстановки та обставин події.

З огляду на ці докази, суд правильно кваліфікував дії засуджених за ч. 3 ст. 186 КК України.

Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні вбивства ОСОБА_8, винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_13 у вчиненні злочину щодо ОСОБА_9 та правильність кваліфікації цих їх дій не заперечуються засудженими і в касаційних скаргах.

Доведеною є й винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні 25 травня 2009 року хуліганських дій відносно ОСОБА_10

Зокрема, потерпіла ОСОБА_10 у своїх показаннях під час досудового слідства і в судовому засіданні послідовно вказувала, що 25.05.2009 року близько 15 год. ОСОБА_6 з товаришем на ім’я ОСОБА_7 (ОСОБА_7.), будучи в стані алкогольного сп’яніння, запропонували їй купити курку, а на її відмову ОСОБА_7 декілька разів ударив її в обличчя, а ОСОБА_6 став з силою її тягнути за ріг будинку, щоб ніхто не бачив побиття. Вона вирвалася, стала тікати до сусідів, але ОСОБА_7 наздогнав її та завдав ще кілька ударів рукою в обличчя, припинивши свої дії, коли їх побачив її співмешканець ОСОБА_14

Зазначені показання потерпілої повністю підтверджував на досудовому слідстві і в судовому засіданні ОСОБА_6, який механізм завдання ОСОБА_7 ударів потерпілій показав при відтворенні обстановки та обставин події та детально виклав обставини злочину на очній ставці з ОСОБА_7 Сам ОСОБА_7 також під час досудового слідства не заперечував, що вдарив ОСОБА_10, обурившись на її відмову купити у них з ОСОБА_6 курку.

За висновками судово-медичної експертизи у ОСОБА_10 було виявлено легкі тілесні ушкодження у виді синців на обличчі, які могли утворитися в час і за обставин, зазначених нею.

Факт побиття ОСОБА_10 з незначного приводу – за її відмову купити курку і грубого порушення цими діями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 громадського порядку і спокою сусідів підтверджений й показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15

Як видно з показань потерпілої і свідків, вони раніше ОСОБА_7 не знали і підстав обмовляти його не мали. Таких підстав для обмови ОСОБА_7 не встановлено й у ОСОБА_6

Зазначеним доказам у сукупності суд дав належну оцінку і правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296 КК України. З таким рішенням суду ОСОБА_6 погодився та не оспорював його у касаційній скарзі.

Твердження ОСОБА_7 про те, що він хуліганських дій щодо ОСОБА_10 не вчиняв, а лише намагався припинити відповідні дії ОСОБА_6, а визнавальні показання під час досудового слідства давав під фізичним та психологічним тиском з боку працівників міліції, – є безпідставними, оскільки вони спростовані сукупністю наведених вище доказів, а також даними перевірки, проведеної прокуратурою Харківської області за дорученням суду, у ході якої було опитано начальника СВ Дворічанського РВ ГУМВС України в Харківській області, працівників Дворічанського РВ ГУМВС України у Харківській області ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19, понятого ОСОБА_20, перевірено дані з ІТТ Шевченківського РВ ГУМВС України в Харківській області і за результатами перевірки було винесено постанову від 24 листопада 2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за даним фактом. З огляду на це, суд дійшов правильного висновку про висунення ОСОБА_7 такої версії захисту з метою уникнення відповідальності за фактично вчинене.

Викладені у касаційній скарзі доводи засудженого ОСОБА_7 про фактичне його затримання працівниками Дворічанського РВ ГУ МВС України в Харківській області 25 травня 2009 року та вилучення останніми з матеріалів справи протоколу відтворення обстановки і обставин події з ним, проведеного цього ж дня, – позбавлені підстав, оскільки згідно з протоколом затримання, підписаним самим ОСОБА_7, який зауважень до нього не мав, ОСОБА_7 було затримано начальником СВ Дворічанського РВ ГУМВС України в м. Києві 16 червня 2009 року. При цьому, згідно з вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 16 червня 2009 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України, у період часу з 26 травня 2009 року по 16 червня 2009 року ОСОБА_7 був затриманий у зазначеній кримінальній справі. Це ОСОБА_7 підтверджував і у своїх показаннях під час досудового слідства, вказуючи, що 25.05.2009 року після затримання ОСОБА_6, злякавшись притягнення до кримінальної відповідальності, він поїхав до м. Ізюм, де 26.05.2009 року був затриманий працівниками міліції в іншій кримінальній справі.

Твердження засудженого ОСОБА_7 у касаційній скарзі про примушування його дільничним інспектором міліції вжити спиртні напої перед медичним оглядом на стан сп’яніння 25 травня 2009 року спростовується тим, що матеріали справи не містять протоколу медичного огляду ОСОБА_7 на стан сп’яніння, натомість, факт вживання ОСОБА_7 спиртних напоїв перед вчиненням злочинів та їх вчинення у стані алкогольного сп’яніння підтверджено послідовними показаннями як самих засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6, так і потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_15

За наведених обставин підстав для скасування вироку в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України і закриття справи в цій частині немає.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7, не встановлено.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_7 суд урахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу, за якими він раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, злочини вчинив у період розгляду кримінальної справи щодо нього Ізюмським міськрайонним судом Харківської області. Також суд урахував обставини, які обтяжували покарання ОСОБА_7 – вчинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння, а за епізодом відкритого заволодіння майном ОСОБА_9 – щодо особи похилого віку. З огляду на це, призначене ОСОБА_7 за вчинені злочини покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При призначенні засудженому ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 186 та ч. 2 ст. 296 КК України суд також належним чином урахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризувався негативно, ніде не працював, обставини, які обтяжували його покарання – вчинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння, а за епізодом відкритого заволодіння майном ОСОБА_9 – щодо особи похилого віку.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_6 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд, урахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, у той же час усупереч вимогам ст.ст. 64, 65 КК України і роз’яснень, що містяться в п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , своїх висновків про необхідність призначення покарання у виді довічного позбавлення волі належним чином не мотивував, не врахував усіх обставин, які характеризують обставини злочину та особу засудженого, внаслідок чого призначив ОСОБА_6 покарання, яке внаслідок суворості не можна визнати необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Так, судом належним чином не враховано надання ОСОБА_6 явки з повинною про вбивство ОСОБА_8, про що органам слідства відомо не було, а також активне сприяння ОСОБА_6 розкриттю злочинів, яке виразилось в дачі ним послідовних визнавальних показань протягом усього часу досудового і судового слідства.

При цьому суд безпідставно вказав у вироку про відсутність розкаяння ОСОБА_6 у вбивстві ОСОБА_8, оскільки з матеріалів справи убачається, що станній щиро каявся у вчиненні цього злочину як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні, зазначаючи про це і в своєму останньому слові.

Крім наведеного, суд не взяв до уваги, що умисел ОСОБА_6 на позбавлення життя ОСОБА_8 не був заздалегідь обдуманим, а виник раптово, що знижує ступінь тяжкості злочину в межах кваліфікації за п. 13 ч.2 ст. 115 КК України .

Натомість, судом безпідставно враховано як обставину, яка обтяжувала покарання, тяжкість наслідків, які настали, оскільки наслідок у виді смерті людини є обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 115 КК України, і згідно з ч. 4 ст. 67 КК України не може повторно враховуватись при призначені покарання.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів необхідним і достатнім є покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 15 років позбавлення волі, а тому вирок у цій частині підлягає зміні, а призначене покарання – пом’якшенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 28 грудня 2009 року щодо ОСОБА_6 змінити – пом’якшити призначене йому за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України покарання до 15 років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України, визначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років і 8 місяців.

У решті цей вирок щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без зміни.