Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 вересня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на судові рішення щодо нього.

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2008 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,-

засуджено за ч.1 ст. 364 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права займати керівні посади в органах місцевого самоврядування та державної влади на строк 2 роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язку повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_6 від відбування покарання звільнено в зв`язку із закінченням строку давності.

За ч.3 ст. 365 КК України ОСОБА_6 виправдано.

Вирішено долю речових доказів.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2009 р. вирок щодо ОСОБА_6 на підставі ч.1 п.2 ст. 49 КК України скасовано, ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності звільнено, а справу закрито.

Як убачається з вироку, ОСОБА_6 засуджено за те, що він, працюючи на посаді голови Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, 30 вересня 2002 року на 4 сесії 24 скликання Новомосковської міської ради, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч інтересам служби, в інтересах третіх осіб – ОСОБА_7, ввів в оману депутатів та виніс на голосування питання щодо залишення в силі рішення №53 3 сесії 24 скликання Новомосковської міської ради від 12 вересня 2002 року "Про попереднє погодження місця розташування земельних ділянок під проектування об`єктів та надання земельних ділянок у тимчасове користування на умовах оренди під будівництво", в пункті 1 якого відмовлено ОСОБА_7 у наданні земельної ділянки на будівництво та благоустрій магазину на вулиці АДРЕСА_1.

Після цього ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем, усупереч інтересам служби оголосив на сесії, що питання про виділення земельної ділянки ОСОБА_7 вирішено позитивно, тоді як дане питання не розглядалося і голосування з нього не проводилося.

У подальшому ОСОБА_6 підписав рішення №112 зазначеної сесії, за яким ОСОБА_7 було виділено земельну ділянку на вулиці АДРЕСА_1 під будівництво магазину, площею 80 кв.м, та благоустрій, площею 70 кв.м, строком на 10 років.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення щодо нього скасувати, а його виправдати. Стверджує, що суд апеляційної інстанції не перевірив та не проаналізував зазначені в його апеляційній скарзі доводи щодо незаконності вироку. Вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст. 364 КК України. Зазначає, що без отримання згоди суд звільнив його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Заслухавши доповідь судді Шевченко Т.В., пояснення прокурора Опанасюка О.В., який вважав, що касаційна скарга є обгрунтованою, виступи захисника ОСОБА_5 та засудженого ОСОБА_6, які підтримали касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 22 вересня 2009 року скасовано ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2008 року щодо ОСОБА_6, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Підставами для скасування ухвали, як зазначив суд касаційної інстанції, стало недотримання апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України щодо змісту ухвали.

Однак, повторно розглядаючи справу щодо засудженого ОСОБА_6, апеляційний суд допустив ті ж порушення закону.

Так, з матеріалів кримінальної справи видно, що ОСОБА_6 подав апеляцію, в якій посилався на неповноту проведеного досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Наведені доводи ОСОБА_6 аргументував з посиланням на конкретні обставини справи (а.с. 199-205 т.9).

Як убачається з ухвали, при розгляді справи апеляційний суд не перевірив та не проаналізував зазначені в апеляції доводи засудженого, ніякої відповіді на них не дав, не навів докладних мотивів і підстав часткового задоволення апеляції.

Таким чином, ухвала апеляційного суду за змістом не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Крім того, апеляційний суд, скасовуючи вирок щодо ОСОБА_6, звільнив засудженого від кримінальної відповідальності та закрив справу на підставі ст. 49 КК України.

Проте згідно зі ст.ст. 7-1, 11-1 КПК України закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав, зокрема, у зв`язку із закінченням строків давності, можливо лише за згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Цих вимог закону при розгляді справи суд не дотримався та прийняв рішення про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності без отримання на це згоди засудженого, який вважав себе невинуватим у вчиненні злочину.

За таких обставин рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України не можна визнати законним та обгрунтованим. Тому ухвала апеляційного суду в даній справі підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого апеляційному суду необхідно розглянути справу відповідно до вимог закону та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2009 року, якою скасовано вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2008 року щодо ОСОБА_6, скасувати, а кримінальну справу направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суддів.