Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 вересня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 жовтня 2009 року.

Вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2009 року засуджено

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

за ч. 1 ст. 119 КК України на п’ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладено обов’язки, передбачені п. 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_5 70 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 жовтня 2009 року вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у вбивстві ОСОБА_5 через необережність, вчиненого за наступних обставин.

27 травня 2007 року близько 23 години 30 хвилин ОСОБА_6, перебуваючи біля магазину "7-й квартал" по вул. 60 років СРСР, 22-а в

м. Донецьку, під час сварки з ОСОБА_5 вдарив його кулаком по обличчю, від чого потерпілий присів, а коли намагався встати, тримаючись за брюки ОСОБА_6, останній завдав йому удар лівою ногою в область голови, внаслідок якого ОСОБА_5 впав та вдарився потилицею об бордюр. У результаті спричинених тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_5 4 червня 2007 року помер.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. При цьому вказує на неповноту судового слідства, оскільки не були виконані вказівки апеляційного суду, який повернув справу на новий судовий розгляд, не допитані ряд свідків, які були очевидцями побиття його сина, дана невірна оцінка показанням засудженого та свідків. Під час апеляційного розгляду справи також не досліджені всі обставини, які мали значення для правильної кваліфікації дій засудженого.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висловлені у касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_5 твердження щодо неповноти та однобічності судового слідства, яке на його думку вплинуло на правильність кваліфікації дій ОСОБА_6, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду Донецької області від

25 листопада 2008 року вирок щодо ОСОБА_6 було скасовано в зв’язку з порушенням вимог ст. 334 КПК України та дано вказівку під час нового судового розгляду ретельно дослідити докази, встановити фактичні обставини справи, направленість умислу, наслідки, що настали, перевірити доводи щодо неповноти висновку судово-медичної експертизи.

При новому судовому розгляді районним судом у повній мірі виконані вказівки суду апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів справи, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які пояснили, що ініціатором бійки став ОСОБА_5, засуджений намагався уникнути конфлікту і у відповідь завдав ОСОБА_5 удар рукою в обличчя після чого той впав, а коли намагався піднятись, схопившись за брюки ОСОБА_6, він вдарив потерпілого ногою по обличчю.

Ці показання не викликають сумнів в їх достовірності, оскільки вони узгоджуються між собою й іншими матеріалами справи та оцінені судом в сукупності з іншими доказами. А тому доводи потерпілого ОСОБА_5 про те, що ці свідки є друзями ОСОБА_6 й давали показання з метою пом’якшити його відповідальність, є непереконливими.

Із матеріалів справи також видно, що судовими інстанціями вичерпано всі можливості для виклику в судове засіданні свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, встановити їх місце знаходження не вдалося. З їх пояснень, даних на досудовому слідстві та оголошених в судовому засіданні, випливає, що вони стали очевидцями початку конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, але завдання ним удару ногою не бачили, потерпілого знайшли вже на землі. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 також показав, що не бачив як ОСОБА_6 бив потерпілого ногою.

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи причиною смерті ОСОБА_5 стала закрита черепно-мозкова травма: два синця обличчя, садно потиличної області з крововиливом в м'які покрови голови, субдуральний крововилив в лобно-скронево-тім'яну область справа, субарахноідальний крововилив в тім'яній області справа, субарахноідальні крововиливи з осередками забою – розтрощення речовини головного мозку в лобних областях та скроневій області справа. Дана травма утворилась при падінні на потиличну область голови після надання тілу додаткового прискорення у результаті удару тупим предметом по обличчю, про що свідчать синці в області обличчя, садна з крововиливами в м'які покрови потиличної області голови, наявність протиударних ушкоджень речовини головного мозку (забої-розтрощення лобних і правої скроневої долі). Підстав вважати цей висновок неповним чи необґрунтованим колегія суддів не вбачає.

З інших матеріалів справи, зокрема, показань самого засудженого, свідків, даних протоколів огляду місця події, відтворення обстановки й обставин події, убачається, що ОСОБА_6 маючи умисел на нанесення удару ОСОБА_5, не передбачав можливості отримання в результаті цього тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілого. Про це свідчить, зокрема, відсутність на тілі ОСОБА_5 інших ушкоджень, крім тих, що виникли в результаті падіння та удару о бардюрний камінь, ОСОБА_6 після удару ногою та падіння потерпілого припинив його побиття. Відповідно до роз’яснень п. 26

Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи" (v0002700-03) , у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК. Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту суб’єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Тому висновок суду про те, що умисел ОСОБА_6 не був направлений на спричинення ОСОБА_5 тяжкого тілесного ушкодження або позбавлення його життя, є правильним.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_6 за ч. 1

ст. 119 КК України кваліфіковано правильно.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, не встановлено.

Вивченням матеріалів справи не виявлено істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б скасування постановлених у справі судових рішень.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Усі наведені потерпілим та його представником в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано.

Призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, при цьому суд урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, форму вини, обстановку вчинення злочину, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, займається суспільно-корисною працею. Обставинами, які пом’якшують покарання суд визнав повне визнання вини, щире каяття, неправомірна поведінка потерпілого. За відсутності обставин, що обтяжують покарання суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого можливе без реального позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення.