Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 24 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок апеляційного суду Донецької області від 4 грудня 2009 року, яким засуджено до позбавлення волі

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

судимого 17.09.2008 р. за ч.1 ст. 129, ч.4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки;

- за ч.2 ст. 15, п.п. 6, 8, 13 ч.2 ст. 115 КК України на 14 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю;

- за ч.4 ст. 187 КК України на 12 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим на 14 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю, а на підставі ст. 71 КК України частково приєднано 1 рік невідбутого покарання за попереднім вироком і остаточно призначено 15 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за те, що він 23 грудня 2008 року близько 21 год. маючи умисел на вчинення розбійного нападу та умисного заподіяння смерті відчиму своєї дружини ОСОБА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, взявши з собою сокиру, шляхом вільного доступу проник до АДРЕСА_1, де в цей час знаходились ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підійшовши до ОСОБА_2 він умисно завдав йому не менше двох ударів обухом сокири в голову, заподіявши при цьому тяжкі тілесні ушкодження, при цьому вимагав передачі йому грошових коштів. Потерпілий ОСОБА_2 передав засудженому 1080 грн., після чого втратив свідомість, а ОСОБА_1 намагався зникнути з грошовими коштами, якими він заволодів в процесі розбою, з місця вчинення злочину.

Однак, ОСОБА_3, яка знаходилася в кімнаті, схопивши ОСОБА_1 за ногу намагалася затримати його. Проте, засуджений вирішив вчинити умисне вбивство потерпілої і завдав їй не менше трьох ударів обухом сокири по голові і один удар в область правого предпліччя, заподіявши їй середньої тяжкості тілесні ушкодження.

ОСОБА_1, будучи впевненим, що виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення свого злочинного умислу, направленого на вбивство ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до кінця, зникнув з місця вчинення злочину, однак смерть потерпілих не настала з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілі були доставлені в лікарню і їм було надано кваліфіковану медичну допомогу.

У касаційному поданні прокурор просить вирок суду змінити виключивши з нього п.8 ч.2 ст. 115 КК України, як вчинення умисного вбивства особи, у зв’язку з виконанням нею громадського обов’язку.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що його слід залишити без задоволення за таких підстав.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених дій суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданнями доказами, яким дав належну оцінку і що, по суті, у касаційному поданні прокурора не оспорюється.

Із матеріалів справи вбачається, що органами досудового слідства ОСОБА_1 пред’являлося обвинувачення за ч.2 ст. 15, п.п. 6, 8, 13 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України.

Відповідно до вимог ст. 275 КПК України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред’явленого їм обвинувачення.

За змістом ст. 277 КПК України, прийшовши до переконання, що пред’явлене особі обвинувачення потрібно змінити, прокурор виносить постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення.

Разом з тим, не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 277 КПК України, без наведення у касаційному поданні переконливих мотивів та доводів на підтвердження своєї думки, прокурор просить вирок суду змінити і виключити з нього п.8 ч.2 ст. 115 КК України.

Однак, згідно з роз’ясненнями, що містяться у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи" (v0002700-03) відповідальність за п.8 ч.2 ст. 115 КК України за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою громадського обов’язку настає, якщо злочин вчинено з метою недопустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним громадського обов’язку.

Виконання громадського обов’язку – це, зокрема, вчинення дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, припинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).

Із матеріалів справи вбачається, що потерпіла ОСОБА_3 намагаючись припинити незаконні дії ОСОБА_1 і вимагаючи не чіпати її чоловіка й повернути забрані ним гроші, вхопила його за ногу і намагалась втримати, проте, засуджений завдав їй удару обухом сокири в голову і лише після цього удару вона відпустила його ногу і ОСОБА_1 зникнув з місця вчинення злочину.

Таким чином апеляційний суд обгрунтовано зробив висновок, що потерпіла ОСОБА_3 намагаючись втримати засудженого і повернути забрані кошти виконувала свій громадський обов’язок.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій засудженого ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15, п.п. 6, 8, 13 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України і не вбачає підстав для зміни чи скасування постановленого щодо нього судового рішення.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Донецької області від 4 грудня 2009 року щодо ОСОБА_1 без зміни.