Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 22 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_1

цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця та мешканця міста Канева Черкаської області, громадянина України, раніше судимого – 13 вересня 2002 року за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України зі змінами, внесеними ухвалою апеляційного суду від 17 грудня 2002 року, до позбавлення волі на строк на строк 4 роки 6 місяців (Указом Президента України від 02 квітня 2004 року про помилування звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 10 місяців),

засуджено за: ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці без конфіскації майна й на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено покарання – позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці без конфіскації майна.

Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК України призначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк 3 роки 4 місяці без конфіскації майна.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 19 жовтня 2005 року приблизно о 01 годині за попередньою змовою в групі з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (засудженими за ці злочини вироком цього ж суду від 13 липня 2007 року) з приміщення бойлерної, розташованої на АДРЕСА_1, таємно викрав належний ОСОБА_4 моторолер "Хонда" вартістю 2 321 гривня, чим спричинили значну матеріальну шкоду.

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 організував злочинну групу для незаконного заволодіння транспортними засобами на території Черкаської області. Учасники групи визнавали лідерство ОСОБА_1 діяли згідно з узгодженим планом, розподілили між собою ролі відповідно до цілей утвореного ними формування й виконували їх. Зокрема, ОСОБА_1 відповідав за пошук автомобілів, координацію дій учасників групи, визначав місце переховування викраденого. У складі цієї групи він за обставин, наведених у вироку, 19 листопада 2005 року та 31 січня 2006 року в нічний час з проникненням до гаражів, розташованих на вулиці Шевченка в місті Золотоноші Черкаської області, незаконно заволодів автомобілями "Вольцваген Пасат" та "Деу Ланос", що належали відповідно ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про те, щоб скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд у зв’язку з призначенням ОСОБА_1 явно несправедливого покарання внаслідок м’якості. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд не врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, попередні судимості засудженого, організування ним злочинної групи, що є обставиною, яка обтяжує покарання. Вважає дані про відшкодування шкоди такими, що не відповідають дійсності. Також зазначає, що суд застосував положення ст. 69 КК України при призначенні покарання за сукупністю вироків, що є неприпустимим.

Заслухавши доповідача, прокурора Сорокіну О.А., яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, доведеність винності ОСОБА_1 у злочині та кримінально-правову оцінку цих діянь за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК України ніхто з учасників процесу не оспорює, у тому числі прокурор у своєму касаційному поданні.

Мотивуючи можливість застосування покарання нижче від найнижчої межі санкції статті звинувачення, суд в основному послався на відшкодування збитків та стан здоров'я засудженого.

Попри те, суд не взяв до уваги інші відомості, які мають значення для визначення відповідної міри покарання. Так, по суті, не враховано, що діяння, за які ОСОБА_1 було засуджено, закон відносить до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.

Не можна беззастережно погодитися з тим, що засуджений сприяв розкриттю злочину та відшкодував шкоду. У цьому контексті суд всебічно не оцінив фактичні обставини справи, з яких убачається, що після заволодіння майном потерпілих ОСОБА_1 пропонував повернути його власникам за винагороду.

Поза увагою суду залишилися й дані про те, що ОСОБА_1 був одним із ініціаторів злочину та активною стороною в його реалізації. Не врахував суд суб’єктивного ставлення засудженого до злочинів, зокрема, що він тривалий час ухилявся від слідства та суду впродовж з 09 січня 2008 року до 05 травня 2009 року, коли був затриманий правоохоронними органами (т. 2 а. с. 191).

Суд не звернув уваги й на те, що у минулому ОСОБА_1 засуджувався за скоєння аналогічних діянь, а нові злочини вчинив під час іспитового строку, визначеного Указом Президента України від 02 квітня 2004 року про помилування.

У зв’язку із цим слушними слід визнати твердження касаційного подання про неправильне застосування кримінального закону при визначенні остаточного покарання.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) застосування положень ст. 69 КК України щодо покарання (як основного та додаткового), призначеного за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Однак суд, при визначенні ОСОБА_1 остаточного покарання, визначеного відповідно до ст. 71 КК України, безпідставно застосував положення ст. 69 КК України і призначив покарання нижче від найнижчої межі санкції статті звинувачення.

За таких обставин вирок місцевого суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню зі спрямуванням справи на новий судовий розгляд.

За наслідками нового розгляду з урахуванням наведеного, необхідно прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Якщо суд дійде висновку про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах, то призначене покарання слід визнати невиправдано м’яким.

Керуючись ст.ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.