Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 15 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції на вирок Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2010 року.

Вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23 листопада 2009 року

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця АДРЕСА_1 жителя м. Луганська,

такого, який не мав судимості,

було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_2 було звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України на нього покладено обов’язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 судові втрати у сумі 812 грн 59 коп.

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2010 року апеляції прокурора та потерпілої ОСОБА_2. задоволено.

Вирок Красноградського районного суду Харківської області від 23 листопада 2009 року щодо ОСОБА_2 у частині призначеного покарання скасовано.

ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 6 серпня 2009 року приблизно о 23 годині, керуючи автопоїздом "Рено-НР 385-18" державний номер НОМЕР_1 з напівпричепом "Шварцмюллер" державний номер НОМЕР_2 рухаючись зі швидкістю 50-55 км/годину по автошляху Красноград-Сахновщина-Лозова, який проходить по території Красноградського району Харківської області з боку с. Сахновщина в напрямку м. Краснограда, не доїжджаючи до автомагістралі Харків-Сімферополь 1 км + 700 м, порушив п.п. 1.5, 12.3 Правил дорожнього руху та вчинив зіткнення з мотоциклом "Мінськ" державний номер НОМЕР_3, що слідував у зустрічному напрямку, під керуванням ОСОБА_2., який перебував у стані алкогольного сп’яніння і керував мотоциклом не маючи прав на керування та виконував маневр переміщення з правого узбіччя по ходу руху автопоїзда на проїжджу частину автошляху.

Від отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_2. помер в лікарні.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи правильність встановлення фактичних обставин, доведеність вини і кваліфікації дій ОСОБА_2, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даних про особу засудженого внаслідок м’якості. Вважає, що Перетятий О.І. необґрунтовано був звільнений від відбування як основного покарання на підставі ст. 75 КК України, так і від альтернативного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши доповідь судді, прокурора Казнадзея В.В. про підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення.

Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху та вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої настала смерть потерпілого ОСОБА_2., з яким погодився суд апеляційної інстанції і правильність якого не окаржується, стверджений доказами, котрим суд дав належну оцінку і є правильним.

Злочинні дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, що теж прокурором не заперечується.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу винного і визначено з урахуванням усіх обставин, що пом’якшують покарання. Зокрема, апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_2, урахував щире каяття, сприяння у розкритті злочину, позитивні характеристики і відшкодування шкоди та відсутність обставин, які обтяжують покарання, і визначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України. Колегією суддів також враховано допущені порушення п.п. 2.1 "а", 2.9 "а", 10.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) потерпілим ОСОБА_2. Своє рішення про необхідність застосувати до ОСОБА_2 більш суворе основне покарання, апеляційний суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України належним чином умотивував і колегія суддів знаходить це рішення переконливим. Разом з тим, апеляційний суд умотивувавши своє рішення дійшов до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання і відповідно до ст. 75 КК України прийняв рішення про звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробовуванням.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає як призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і визначення основного покарання без його застосування. Апеляційний суд, розглядаючи справу щодо ОСОБА_2, та призначаючи більш суворе основне покарання, погодився із висновками місцевого суду щодо можливого не призначення засудженому додаткового покарання і визначив ОСОБА_2 покарання, яке просив прокурор, з думкою якого погоджувалася і потерпіла. У даному випадку призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, тому колегія суддів не вбачає підстав до задоволення касаційного подання прокурора.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які давали б підстави для зміни чи скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2010 року щодо ОСОБА_3 – без зміни.